Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.03.1994 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди"

           ПРЕЗИДIЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                     Р Е К О М Е Н Д А Ц I Ї
 
                      29.12.2007  N 04-5/239
 
                                      Господарські суди України
 
 
          Про внесення змін та доповнень до роз'яснення
            президії Вищого арбітражного суду України
           від 01.03.1994 N 02-5/215 "Про деякі питання
               практики вирішення спорів пов'язаних
                     з відшкодуванням шкоди"
 
 
     У зв'язку зі змінами,  які сталися у  чинному  законодавстві,
президія  Вищого  господарського  суду України вважає за необхідне
внести  зміни  та  доповнення  до  роз'яснення   президії   Вищого
арбітражного  суду України від 01.03.94 N 02-5/215 ( v_215800-94 )
"Про  деякі  питання  практики  вирішення  спорів   пов'язаних   з
відшкодуванням шкоди", виклавши його в такій редакції:
 
     "З метою  однакового і правильного застосування законодавства
при вирішенні спорів,  пов'язаних з відшкодуванням шкоди, президія
Вищого господарського суду України вважає за необхідне надати такі
рекомендації.
 
     1. Відповідно  до  статті  11  Цивільного   кодексу   України
( 435-15 ) (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав
і обов'язків,  у тому числі  щодо  відшкодування  кредиторові  або
іншій  особі  збитків  (шкоди),  є  зобов'язання,  які виникають з
договорів та інших правочинів або  внаслідок  завдання  шкоди.  За
статтею 174  Господарського  кодексу  України  (  436-15 ) (далі -
ГК України) господарські зобов'язання  можуть  виникати  внаслідок
заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
 
     Вирішуючи спори    про    стягнення    заподіяних    збитків,
господарський суд перш за все повинен з'ясувати  правові  підстави
покладення  на  винну  особу зазначеної майнової відповідальності.
При цьому господарському суду слід відрізняти  обов'язок  боржника
відшкодувати   збитки,   завдані   невиконанням   або   неналежним
виконанням зобов'язання,  що  випливає  з  договору  (статті   623
ЦК України) (  435-15  ),  від  позадоговірної  шкоди,  тобто  від
зобов'язання, що  виникає  внаслідок  завдання  шкоди  (глава   82
ЦК України).  Тому  помилковими  є  рішення  окремих господарських
судів,  які при  вирішенні  спорів,  пов'язаних  з  відшкодуванням
збитків,   заподіяних   невиконанням   або  неналежним  виконанням
договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України.
 
     Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки,
коли  сторони перебувають у договірних відносинах,  але заподіяння
шкоди однією із сторін іншій стороні  не  пов'язане  з  виконанням
зобов'язання,  що  випливає  з цього договору.  За таких обставин,
незалежно  від  наявності  договору,  при  вирішенні  спору   слід
керуватися  нормами ЦК України ( 435-15 ) та ГК України ( 436-15 )
щодо відшкодування позадоговірної шкоди.
 
     2. Правильне розмежування підстав відповідальності  необхідне
ще й тому,  що розмір відшкодування збитків,  завданих кредиторові
невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань  за  договором,
може  бути  обмеженим  (стаття  225 ГК України) ( 436-15 ),  а при
відшкодуванні позадоговірної шкоди,  остання підлягає стягненню  у
повному обсязі (стаття 1166 ЦК України) ( 435-15 ).
 
     Зазначене розмежування   підстав   відповідальності  потрібне
також  тому,  що   збитки,   заподіяні   невиконанням   договірних
зобов'язань,  повинен  відшкодувати  контрагент  за  договором,  а
позадоговірну шкоду відшкодовує особа,  яка її завдала. Відповідно
до  статті  1187  ЦК України ( 435-15 ) відповідальність за шкоду,
завдану джерелом підвищеної небезпеки,  покладається на особу, яка
на  відповідній  правовій  підставі (право власності,  інше речове
право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,
механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання
якого  створює  підвищену  небезпеку,   навіть   якщо   ця   особа
безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела.
 
     Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що
виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з
принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614
та 1166 ЦК  України) (  435-15  ).  Однак  щодо  зобов'язань,  які
виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального
правила,  тобто  коли  обов'язок  відшкодування   завданої   шкоди
покладається на  особу  без  її  вини  (статті  1173,  1174,  1187
ЦК України).
 
     Крім застосування принципу  вини  при  вирішенні  спорів  про
відшкодування  шкоди необхідно виходити з того,  що шкода підлягає
відшкодуванню за  умови  безпосереднього  причинного  зв'язку  між
неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
 
     Що ж  до  заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки,  то
його володілець звільняється  від  обов'язку  відшкодування  шкоди
тільки   тоді,  коли  доведе,  що  шкоду  було  завдано  внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого.
 
     Якщо з матеріалів справи вбачається,  що груба  необережність
потерпілого  сприяла  виникненню або збільшенню шкоди,  то залежно
від ступеня вини  потерпілого  господарський  суд  зменшує  розмір
належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування.
Шкода,   завдана   потерпілому   внаслідок   його    умислу,    не
відшкодовується.
 
     Вирішуючи спори,  пов'язані з відшкодуванням шкоди,  завданої
взаємодією  кількох  джерел   підвищеної   небезпеки,   наприклад,
зіткненням транспортних засобів,  слід виходити з того, що у цьому
випадку шкода відшкодовується  на  загальних  підставах,  тобто  з
урахуванням  принципу  вини (стаття  1188  ЦК України) ( 435-15 ).
Отже,  за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди  покладається
на  ту  особу,  з  вини якої завдано шкоду.  Якщо наявна вина всіх
осіб,  діяльністю яких було завдано шкоди,  шкода  відшкодовується
кожним з них залежно від ступеню вини.
 
     У разі  випадкового  заподіяння  шкоди,  тобто коли зіткнення
транспортних  засобів  є  наслідком  випадкового  збігу  обставин,
збитки  несе  потерпілий,  оскільки  відсутні правові підстави для
покладання відповідальності на іншу сторону.
 
     3. Норма статті 1190 ЦК України ( 435-15  ),  згідно  з  якою
особи, які спільними діями або бездіяльністю завдали шкоду, несуть
солідарну відповідальність перед потерпілим,  застосовується і  до
відповідальності  володільців  джерел підвищеної небезпеки.  Отже,
якщо,  наприклад,  в разі зіткнення  транспортних  засобів  третій
особі  заподіяно  неподільну  шкоду,  їх  володільці  несуть перед
потерпілим солідарну відповідальність за правилами,  передбаченими
статтею 543 ЦК України.
 
     Якщо шкоду  заподіяно  джерелом  підвищеної  небезпеки,  його
володілець несе відповідальність перед потерпілим і у  тому  разі,
коли  це  є наслідком вини осіб,  які перебувають з ним у трудових
відносинах   або   експлуатують   таке   джерело   на   підставах,
передбачених Законом.
 
     У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки,
що повинен довести його володілець,  останній, як правило, не несе
відповідальності   за   заподіяну   шкоду.   За   таких   обставин
відповідальність несе особа,  яка вчинила  протиправні  дії.  Якщо
неправомірному  заволодінню  іншою  особою  транспортним  засобом,
механізмом,  іншим  об'єктом  сприяла   недбалість   її   власника
(володільця),  шкода,  завдана  діяльністю щодо його використання,
зберігання або утримання,  відшкодовується ними спільно, у частці,
яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають
істотне значення.
 
     4. Відповідно  до  статті  35  Господарського  процесуального
кодексу  України  (  1798-12  ) (далі - ГПК України) преюдиціальне
значення для господарського суду мають вирок суду  з  кримінальної
справи,  що  набрав  законної сили,  щодо певних подій та ким вони
вчинені або рішення суду з цивільної справи,  що набрало  законної
сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання
щодо  вини  конкретних  осіб   вирішується   господарським   судом
самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів
справ,  у  тому  числі   матеріалів   слідчих   органів.   Рішення
господарського  суду  не  може  обґрунтовуватись  тільки  довідкою
органу ДАI або постановою про  відмову  у  порушенні  кримінальної
справи.
 
     5. Підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені
статтями 1166 та 1187 ЦК України ( 435-15 ),  застосовують  і  при
вирішенні  спорів,  пов'язаних з відшкодуванням шкоди,  заподіяної
порушенням  законодавства  про  охорону  навколишнього  природного
середовища.     Особливості     застосування     цивільно-правової
відповідальності  за  заподіяну  шкоду  можуть  бути   передбачені
спеціальними законами,  які регулюють питання охорони певного виду
такого середовища.
 
     6. Для   правильного   вирішення   спорів,    пов'язаних    з
відшкодуванням шкоди,  важливе значення має розподіл між сторонами
обов'язку  доказування,  тобто  визначення,  які  юридичні   факти
повинен довести позивач або відповідач.
 
     За загальними   правилами   судового  процесу  кожна  сторона
повинна довести ті  обставини,  на  які  вона  посилається  як  на
підставу своїх   вимог   і   заперечень  (стаття  33  ГПК  України
( 1798-12  ).  Виходячи  з  цього,  відповідно  до   статті   1172
ЦК України ( 435-15 ) позивач повинен довести,  що шкода заподіяна
працівником відповідача саме під час виконання ним своїх  трудових
(службових)   обов'язків,   безпосередній  причинний  зв'язок  між
правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.
 
     При цьому встановлення причинного  зв'язку  між  протиправною
поведінкою  особи,  яка  завдала  шкоду,  та  збитками  потерпілої
сторони  є  важливим  елементом  доказування  наявності   реальних
збитків.   Слід  довести,  що  протиправна  дія  чи  бездіяльність
завдавача є причиною,  а збитки, які виникли у потерпілої особи, -
наслідком такої протиправної поведінки.
 
     Питання про  наявність або відсутність причинного зв'язку між
протиправною поведінкою особи і шкодою  має  бути  вирішено  судом
шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
 
     Як у  випадках порушення зобов'язання за договором,  так і за
зобов'язанням,  що виникає внаслідок  заподіяння  шкоди,  цивільне
законодавство (статті   614   та  1166  ЦК  України)  (  435-15  )
передбачає  презумпцію  вини  правопорушника.  Отже,  позивач   не
повинен  доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди.
Навпаки,  на відповідача покладено тягар доказування  того,  що  в
його  діях  (діях  його  працівників)  відсутня  вина у заподіянні
шкоди.
 
     7. Статтею 1192 ЦК України ( 435-15 ) надає потерпілому право
вибору  способу  відшкодування  шкоди.  При  розгляді  спору   про
відшкодування   шкоди   шляхом   покладення   на  особу  обов'язку
відшкодувати її в  натурі  (надати  річ  того  ж  роду  і  якості,
полагодити  пошкоджену річ тощо) суду слід серед іншого встановити
можливість відшкодування шкоди в натурі винною особою.
 
     Коли відшкодування  шкоди  в  натурі  неможливе,  потерпілому
відшкодовується  в  повному  обсязі  збитки відповідно до реальної
вартості втраченого майна на момент розгляду справи або  виконання
робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
 
     Незалежно від  відшкодування шкоди в натурі або грішми особа,
яка заподіяла шкоду на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному
обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) (стаття 623
ЦК України) ( 435-15 ).
 
     При цьому слід враховувати особливості стягнення  збитків  за
завдану   неправомірними  діями  шкоду,  передбачені  спеціальними
нормами ГК України ( 436-15 ) (частина третя статті  249,  частина
перша статті   39,   частина   перша  статті  153,  частина  перша
статті 159,  частина третя статті 162,  частина друга статті  178,
частина друга статті 216).
 
     У визначенні збитків  слід  виходити  з  положень  статті  22
ЦК України ( 435-15 ) та статті 225 ГК України ( 436-15 ).
 
     Частиною шостою статті 225 ГК України ( 436-15 )  передбачена
розробка  Кабінетом  Міністрів  України методик визначення розміру
збитків у сферах господарювання. Тому при визначенні розміру шкоди
судами  слід  перевіряти  відповідність  заявленої  позивачем суми
зазначеним методикам.
 
     Витрати потерпілої особи з виправлення пошкодженого майна  її
засобами  і  коштами  визначаються,  виходячи  з  реальних  витрат
позивача.  Що ж  до  відшкодування  вартості  втраченої  речі,  то
позовні   вимоги  підлягають  задоволенню  в  розмірі  дійсної  її
вартості на момент розгляду справи.  Однак це  не  виключає  права
потерпілої  особи  крім  вартості речі вимагати стягнення збитків,
заподіяних у зв'язку із втратою  речі.  При  цьому  слід  мати  на
увазі,  що відповідно до статті 22 ГПК України ( 1798-12 ) позивач
має право до прийняття рішення у справі збільшити розмір  позовних
вимог.
 
     Приймаючи рішення   з  господарського  спору,  пов'язаного  з
відшкодуванням шкоди,  господарський суд на  підставі  пункту  два
статті  83  ГПК  України  (  1798-12  ) має право виходити за межі
позовних вимог,  якщо це необхідно для  захисту  прав  і  законних
інтересів  потерпілої  особи,  і  про це є клопотання зацікавленої
сторони.
 
     8. Виходячи з приписів статті 1166 ЦК України ( 435-15 ) щодо
повного відшкодування шкоди,  господарському суду під час розгляду
справи слід дослідити,  чи не відшкодована шкода потерпілій  особі
іншими особами, зокрема, страховими компаніями.
 
     Тому, вирішуючи спори про відшкодування шкоди,  господарським
судам необхідно перевіряти,  чи була застрахована відповідальність
осіб,  і  в  разі  необхідності  залучати  страховиків до участі у
справі з урахуванням приписів статті 27 ГПК України ( 1798-12 ).
 
     Якщо за договором страхування визначений  вигодонабувач,  він
також  повинен  бути залучений до справи для повного та всебічного
встановлення обставин справи.
 
     Якщо від  імені  страховика  діяв  відокремлений   підрозділ,
господарському суду необхідно встановити статус такого підрозділу,
зокрема,  чи  може  він   представляти   інтереси   страховика   в
господарському процесі.
 
     Виходячи з  приписів  статті  1194  ЦК  України  (  435-15 ),
зазначена  норма  має  на  меті  забезпечення   принципу   повного
відшкодування заподіяної шкоди потерпілому,  якщо сума виплаченого
страхового відшкодування  є  недостатньою,  а  не  звільнення  від
відповідальності  винної особи.  У зв'язку з цим господарський суд
не повинен відмовляти в позові про стягнення шкоди безпосередньо з
винної особи.
 
     9. У  вирішенні  спорів  про відшкодування шкоди,  заподіяної
внаслідок  невиконання  рішення  суду,  господарським  судам  слід
враховувати,   що   для  висновку  про  наявність  безпосереднього
причинного зв'язку між невиконанням судового рішення,  яке набрало
законної сили,  та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки
факт  невиконання  судового  рішення  та  неотримання   кредитором
присудженого   судом.  Під  час  розгляду  справи  суду  необхідно
встановити,  чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в
момент  пред'явлення  його до виконання,  зокрема,  чи мав боржник
майно,  достатнє для виконання судового рішення  в  порядку  та  у
спосіб,  зазначений  в ньому,  чи не було це майно обтяжене іншими
зобов'язаннями,  які перешкоджали б  виконанню  рішення,  чи  були
заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.
 
     У розгляді   позовів   про   відшкодування   шкоди,  завданої
внаслідок неправомірних дій  державних  виконавців  при  виконанні
судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону
України  "Про  виконавче  провадження"   (   606-14   )   на   дії
(бездіяльність)  державного  виконавця  та  інших  посадових  осіб
державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може
бути  подано  скаргу  до  начальника відповідного органу державної
виконавчої  служби  або   до   відповідного   суду.   Отже,   факт
неправомірності  дій державного виконавця або інших посадових осіб
державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом
спору  про  відшкодування  шкоди  повинен  вже  бути  встановлений
відповідними засобами доказування.
 
     Відповідно до частини третьої статті 11 Закону  України  "Про
державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) шкода,  завдана державним
виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення,
підлягає   відшкодуванню  у  порядку,  передбаченому  законом,  за
рахунок   держави.   Отже,   при   вирішенні   зазначених   спорів
господарському  суду  слід  залучати до участі у справі відповідні
державні органи,  які здійснюють розпорядження бюджетними коштами,
як іншого відповідача.
 
     Оскільки відшкодування     шкоди,     заподіяної    державним
виконавцем,  здійснюється за рахунок держави,  господарським судам
немає  підстав  припиняти  провадження  у  справі або відмовляти в
позові у зв'язку з ліквідацією відповідного  підрозділу  державної
виконавчої служби".
 
 Голова Вищого господарського
 суду України                                           С.Демченко








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Валюта
USD25.96864
EUR29.64839
RUB0.43149
PLN7.00378
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка