Законы Украины

Новости Партнеров
 

Справа "Буза проти України" (Заява N 26892/03)

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
                           Друга секція
 
                          Р I Ш Е Н Н Я
 
 
                   Справа "Буза проти України"
                        (Заява N 26892/03)
 
                Страсбург, 29 листопада 2005 року
 
 
                                                Переклад офіційний
 
     Рішення у справі набуде  статусу  остаточного  відповідно  до
пункту 2  статті 44 Конвенції ( 995_004 ).  Воно може бути піддане
редакційним правкам.
 
     У справі "Буза проти України"
     Європейський суд  з  прав  людини  (друга секція),  засідаючи
палатою, до складу якої увійшли:
     п. Ж.-П.Коста, Голова,
     п. I.Кабрал Баррето,
     п. В.Буткевич,
     пані А.Мулароні,
     пані Е.Фура-Сандстрьом,
     пані Д.Йочєнє,
     п. Д.Поповіч, судді,
     та п. М.С.Найсміт, Секретар секції,
     після обговорення у нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,
     виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:
 
                            ПРОЦЕДУРА
 
     1. Справу порушено проти  України  за  заявою  (N  26892/03),
поданою  проти  України  до  Суду  21 липня 2003 року громадянином
України Бузою Михайлом Серафимовичем (далі -  заявник)  відповідно
до  статті  34  Конвенції  про захист прав людини і основоположних
свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція).
 
     2. Уряд  України  (далі  -  Уряд)  було   представлено   його
Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерством юстиції.
 
     3. 5  грудня  2003 року Суд вирішив направити скаргу заявника
на комунікацію Уряду.  Керуючись положеннями пункту  3  статті  29
Конвенції ( 995_004 ),  він вирішив,  що питання щодо прийнятності
та суті справи мають розглядатися одночасно.
 
                              ФАКТИ
 
                       I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
 
     4. Заявник народився 1942 року та проживає в м.  Олександрія,
Кіровоградська область, Україна.
 
     5. Рішенням   від  15  березня  2001  року  Олександріївський
міський  суд  задовольнив  позов  заявника,  поданий  проти   його
колишнього наймача - шахти "Ведмежоярська",  що належить державній
холдинговій  компанії  "Олександріявугілля",  стосовно   отримання
заборгованості  з  заробітної плати і зобов'язав останнє виплатити
йому суму у розмірі 9851,371 грн (1).
 
---------------
     (1) Приблизно 1635 ЄВРО.
 
     6. Виконавче провадження стосовно виконання рішення суду було
відкрите 21 квітня 2001 року.
 
     7. У  серпні  2001  року  заявник  отримав  суму  у   розмірі
6621,77 грн.
 
     8. Оскільки  рішення  суду  залишалося  невиконаним,  заявник
звернувся зі скаргою на бездіяльність державної виконавчої  служби
до міського  Олександріївського   суду.  Рішенням  від  17  грудня
2001 року  суд  визнав   незаконною   бездіяльність   відповідача,
оскільки  останній  не використав усі законні засоби для виконання
рішення, винесеного на користь заявника.
 
     9. На рішення  від  17  грудня  2001  року  ДВС  було  подано
апеляційну скаргу. Рішенням від 22 січня 2004 року апеляційний суд
Кіровоградської  області  скасував  це  рішення,  оскільки   Закон
України N   2864-III  (  2864-14  )  "Про  введення  мораторію  на
примусову реалізацію майна" (набув чинності з 26 грудня 2001 року)
забороняє  реалізацію  майна з метою погашення боргів підприємств,
25% або більше акцій яких належить державі,  таких як,  наприклад,
шахта-боржник,  та  що ДВС,  відповідно,  не має звинувачуватися в
незаконній бездіяльності.
 
     10. Заявник направив скаргу до ДВС,  яка листом від 30  січня
2003 року повідомила, що банківські рахунки шахти були арештовані,
було встановлено, що кошти на них відсутні та що вимоги кредиторів
задовольняються  в порядку черговості в міру надходження коштів на
рахунок товариства-боржника.  Крім того,  лист містив посилання на
Закон  України  "Про  введення  мораторію  на примусову реалізацію
майна" ( 2864-14 ).
 
     11. 26 січня 2004 року ДВС  запропонувала  заявнику  отримати
залишок  боргу  на  підставі  рішення  суду,  винесеного  на  його
користь.  27 січня 2004 року заявник отримав всю суму,  присуджену
йому рішенням суду від 15 березня 2001 року.
 
              II. ВIДПОВIДНЕ ВНУТРIШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО
 
     12. Відповідне  внутрішнє законодавство зазначено у рішенні у
справі "Ромашов проти  України"  (  980_227  )  (N  67534/01,  від
27 липня 2004 року).
 
                              ПРАВО
 
                 I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ
                 СТАТТI 1 ПРОТОКОЛУ 1 ( 994_535 )
 
     13. Заявник  скаржиться,  що  невиконання  рішення   протягом
тривалого часу,  винесеного на його користь, порушує його право на
мирне володіння майном,  яке передбачене статтею 1 Протоколу  N  1
( 994_535 ).
     Стаття 1 Протоколу N 1 ( 994_535 )
     "Кожна фізична  або  юридична  особа має право мирно володіти
своїм майном.  Ніхто не  може  бути  позбавлений  своєї  власності
інакше  як  в  інтересах  суспільства  і  на умовах,  передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права.
     Проте попередні  положення  жодним  чином  не обмежують право
держави вводити в дію такі закони,  які вона вважає за  необхідне,
щоб  здійснювати  контроль  за  користуванням майном відповідно до
загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи  інших
зборів або штрафів".
 
     A. Щодо прийнятності
 
     14. Уряд   оспорює   статус  жертви  заявника  відповідно  до
статті 34 Конвенції ( 995_004 ),  оскільки  рішення,  винесене  на
користь заявника, було повністю виконане.
 
     15. Заявник не погоджується з цим твердженням Уряду.
 
     16. Суд констатує, що аргументи схожі до тих, які подав Уряд,
були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див.,  наприклад, рішення
у справі   "Войтенко   проти   України"   (Voitenko   c.  Ukraine)
( 980_223 ),  N 18966/02,  пп.  31 та 35, від 29 червня 2004 року;
рішення у  справі  "Ромашов  проти України" (Romachov c.  Ukraine)
( 980_227 ),  N 67534/01,  від 27 липня 2004 року,  п. 27). Він не
бачить  жодної  причини для того,  щоб дійти іншого висновку у цій
справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
 
     17. Суд констатує, що заява не є явно необґрунтованою у сенсі
п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).  Суд зазначає, крім того, що
не встановлено жодного іншого мотиву неприйнятності.
 
     B. Щодо суті
 
     18. У своїх зауваженнях Уряд подав аргументи,  схожі  на  ті,
які наводилися  у  справах "Войтенко проти України" ( 980_223 ) та
"Кацюк проти України" ( 980_034 ),  з  метою  довести  відсутність
порушення статті  1  Протоколу  N  1  ( 994_535 ) (див.  рішення у
вищезазначеній справі "Войтенко проти України",  п.  55;  у справі
"Кацюк проти України" (Katsyuk c. Ukraine), N 58928/00, п. 61, від
5 квітня 2005 року).
 
     19. Заявник не погоджується.
 
     20. Суд нагадує,  передусім,  що у жодному випадку  державний
орган  не  може  посилатися  на  відсутність  ресурсів  для оплати
заборгованості,  присудженої рішенням суду, та що тривалі затримки
стосовно  виконання  рішення  є  порушенням  права,  гарантованого
статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 )  (див.  справу  "Бурдов  проти
Росії" (Bourdov c.  Russie) ( 980_045 ), N 59498/00, пп. 35 та 40,
CEDH 2002-III). Отже, утримуючись майже два роки і дев'ять місяців
від вжиття заходів,  необхідних для виконання остаточного судового
рішення,  винесеного у справі, українські державні органи частково
позбавили статтю 1 Протоколу N 1 її корисного ефекту.
 
     21. Відповідно,  мало  місце порушення статті 1 Протоколу N 1
( 994_535 ).
 
      III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТI 41 КОНВЕНЦIЇ ( 995_004 )
 
     22. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ):
     "Якщо Суд  визнає  факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної  Сторони
передбачає лише часткове відшкодування,  Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
 
                             A. Шкода
 
     23. Заявник вимагає 25028 ЄВРО як відшкодування  матеріальної
шкоди та  49800  ЄВРО  як відшкодування моральної шкоди,  якої він
зазнав.
 
     24. За  твердженням  Уряду, немає  причинного   зв'язку   між
зазначеною   матеріальною   шкодою  та  обставинами  справи.  Уряд
зазначає,  що заявник не обґрунтував свої вимоги.  Він вважає,  що
вимоги,   заявлені   стосовно  відшкодування  моральної  шкоди,  є
надмірними та що можлива констатація порушення статті 1  Протоколу
N 1  (  994_535  )  сама  по  собі  буде  достатньою  справедливою
сатисфакцією.
 
     25. Суд визнає,  що заявник повинен був зазнати деякої  шкоди
через інфляцію.  Суд вважає, що сума, яку вимагає заявник у якості
відшкодування моральної шкоди,  є надмірною.  Ухвалюючи рішення на
засадах справедливості,    як    вимагає   стаття   41   Конвенції
( 995_004 ),  Суд присуджує заявнику 1300  ЄВРО  як  відшкодування
усієї завданої йому шкоди.
 
                      B. Витрати та видатки
 
     26. Заявник вимагає також 498 ЄВРО як відшкодування витрат та
видатків,  яких він зазнав у зв'язку зі  зверненням  до  Суду.  До
своєї  вимоги  він  додає  квитанцію на цю суму,  видану юридичною
консультацією, від 1 червня 2003 року.
 
     27. Уряд зазначає,  що заявник не подав  договір  по  надання
юридичної   допомоги,  який  може  довести,  що  понесені  витрати
стосуються його представництва у Суді. Крім того, Уряд ставить під
сумнів той факт, що заявник здійснив цей платіж.
 
     28.  Відповідно до прецедентної практики Суду заявник не може
отримати  відшкодування  своїх  витрат,  окрім  як у розмірі, який
базується   на   реальності,   необхідності   та   обґрунтованості
обчислення  такого відшкодування. Суд вважає, що документ, поданий
як  доказ  цієї  вимоги,  не має жодної ознаки того, що мало місце
представництво  заявника  у  Суді. Беручи до уваги те, що є у його
розпорядженні  та вищезазначені критерії, Суд відхиляє вимогу, яка
стосуються  витрат  та  видатків  щодо  процедури представництва у
Суді.
 
                             C. Пеня
 
     29. Суд  вважає  за  доцільне  призначити  пеню  на  підставі
граничної позичкової ставки (le taux d'interet de la  facilite  de
pret marginal)  Європейського  центрального  банку,  до якої мають
бути додані три відсотки.
 
                  ЗА ЦИХ ПIДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
 
     1. Визнає заяву прийнятною;
 
     2. Вирішує,  що  було  порушення  статті  1  Протоколу  N   1
( 994_535 );
 
     3. Вирішує, що:
     а) протягом  трьох  місяців  з  дня,   коли   рішення   стане
остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач має сплатити заявнику 1300 ЄВРО (тисячу  триста
ЄВРО) для відшкодування усієї завданої шкоди, плюс суму будь-якого
податку,  який може  бути  стягнуто  з  заявника,  конвертовані  в
українську гривню на день здійснення платежу;
     б) на суму нараховуватиметься пеня,  яка  дорівнює  граничній
позичковій ставці  (le  taux  egal  a celui de la facilite de pret
marginal) Європейського центрального банку  плюс  три  відсотки  з
часу,  коли  закінчаться  вищезгадані  три  місяці,  і  до моменту
повного розрахунку;
 
     5. Відхиляє   решту   вимог   заявника   щодо    справедливої
сатисфакції.
 
     Вчинено французькою мовою,  повідомлено письмово 29 листопада
2005 року відповідно до пунктів  2  та  3  правила  77  Регламенту
( 980_067 ).
 
 Заступник Секретаря секції                              С.Найсміт
 
 Голова секції                                          Ж.-П.Кост








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка