Законы Украины

Новости Партнеров
 

Консульська конвенція між Україною і Союзною Республікою Югославія

                      Консульська конвенція
           між Україною і Союзною Республікою Югославія
 
            ( Угоду ратифіковано Законом 
              N 2054-IV ( 2054-15 ) від 06.10.2004 )
 
 
 
     Україна і Союзна Республіка Югославія,  які надалі іменуються
"Договірні Сторони",
     керуючись бажанням розвивати консульські  відносини  з  метою
більш  ефективного  захисту  прав  та  інтересів  обох держав,  їх
громадян та юридичних осіб,  зміцнення дружби  та  співробітництва
між Договірними Сторонами,
     в розвиток  положень  Віденської  конвенції  про  консульські
зносини від 24 квітня 1963 року ( 995_047 ),
     підтверджуючи, що  з  питань,  які  не   обумовлені   в   цій
Конвенції,  будуть  застосовуватись  норми міжнародного звичаєвого
права та багатосторонніх міжнародних договорів,  учасниками яких є
Договірні Сторони,
     домовилися про таке:
 
                             Розділ I
 
                             Стаття 1
 
                            Визначення
 
     У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:
     - "акредитуюча   держава"  означає  Договірну  Сторону,  якою
засновується консульська установа на території держави перебування
та призначається консульська посадова особа;
     - "держава  перебування"  означає   Договірну   Сторону,   на
території  якої  засновується  консульська  установа  акредитуючої
держави  та  на  території   якої   консульська   посадова   особа
акредитуючої держави виконує свої функції;
     - "консульська   установа"   означає   будь-яке    генеральне
консульство,    консульство,   віце-консульство  або   консульське
агентство;
     - "консульський    округ"    означає   територію,   відведену
консульській установі для виконання консульських функцій;
     - "глава консульської установи" означає особу,  якій доручено
діяти в цій якості;
     - "консульська   посадова   особа"  означає  будь-яку  особу,
включаючи главу консульської установи,  якій доручено в цій якості
виконання консульських функцій;
     - "консульський  службовець"  означає  будь-яку  особу,   яка
виконує  адміністративні  або  технічні  обов'язки  в консульській
установі;
     - "працівник   обслуговуючого   персоналу"  означає  будь-яку
особу,  яка  виконує  обов'язки  по  обслуговуванню   консульської
установи;
     - "працівники  консульської  установи"  означає  консульських
посадових    осіб,    консульських    службовців   і   працівників
обслуговуючого персоналу;
     - "член  сім'ї"  означає дружину (чоловіка),  дітей,  батьків
працівника консульської установи,  а також інших  осіб,  яких  він
зобов'язаний утримувати, якщо всі згадані особи проживають разом з
ним;
     - "приватний домашній працівник" означає особу, яка перебуває
виключно на приватній службі у працівника консульської установи;
     - "консульські   приміщення"   означає  будинки  або  частини
будинків   і   прилягаюча   до   них   земельна    ділянка,    які
використовуються   виключно   для   цілей  консульської  установи,
незалежно від того, чиєю власністю вони є;
     - "консульський   архів"   означає   всі  папери,  документи,
кореспонденцію,  книги,  фільми,   фотокартки,   технічні   засоби
накопичення,   зберігання  та  використання  інформації,  реєстри,
картотеки,  шифри і коди, а також будь-яке обладнання та пристрої,
що призначені для забезпечення їх охорони та зберігання;
     - "судно" означає будь-який плавучий засіб,  що має право  на
плавання   під   державним  прапором  акредитуючої  держави,  крім
військових суден;
     - "повітряне   судно"   означає  будь-який  літальний  засіб,
зареєстрований   в   акредитуючій   державі,   крім    військового
повітряного судна.
 
                            Розділ II
 
            Загальні положення про консульські зносини
 
                             Стаття 2
 
                 Відкриття консульської установи
 
     1. Консульську  установу  однієї Договірної Сторони може бути
відкрито на території іншої Договірної Сторони лише за її згодою.
     2. Місцезнаходження   консульської   установи,   її  клас  та
консульський округ визначаються за  домовленістю  між  Договірними
Сторонами.  За  згодою  держави  перебування  консульська посадова
особа  може   здійснювати   свої   функції   і   поза   територією
консульського округу.
     3. Зміни, що стосуються положень пункту 2 цієї Статті, можуть
здійснюватись лише за згодою держави перебування.
 
                             Стаття 3
 
          Громадянство працівників консульської установи
 
     1. Консульською  посадовою  особою  може бути лише громадянин
акредитуючої держави.
     2. Консульським  службовцем  або  працівником  обслуговуючого
персоналу може бути громадянин акредитуючої  держави  або  держави
перебування.
 
                             Стаття 4
 
       Призначення і допущення глави консульської установи
 
     1. Главу консульської установи призначає акредитуюча держава,
а дозвіл на виконання ним своїх функцій дає  держава  перебування.
Якщо  держава перебування відмовляється давати такий дозвіл,  вона
не зобов'язана пояснювати мотиви свого рішення.
     2. Акредитуюча держава дипломатичним шляхом направляє державі
перебування консульський патент про призначення глави консульської
установи,  в  якому  зазначається  його ім'я та прізвище,  посада,
консульський округ,  місцезнаходження консульської установи та  її
ранг.
     3. На підставі консульського патенту  держава  перебування  в
найкоротший строк видає главі консульської установи екзекватуру.
     4. Глава консульської установи може виконувати свої обов'язки
після отримання екзекватури від держави перебування.
     5. Держава перебування до видачі екзекватури  може  дозволити
главі  консульської  установи  тимчасово  виконувати  свої функції
відповідно до положень цієї Конвенції.
     6. З  моменту  дозволу главі консульської установи виконувати
свої функції,  держава перебування зобов'язана негайно  повідомити
про  це  органи  влади  консульського  округу  і  вжити необхідних
заходів  щодо  надання  главі  консульської  установи   можливості
виконувати свої функції і користуватися перевагами,  привілеями та
імунітетами, передбаченими положеннями цієї Конвенції.
 
                             Стаття 5
 
                   Тимчасове виконання функцій
                   глави консульської установи
 
     1. Якщо  глава  консульської установи не може виконувати свої
функції  або  посада  глави  консульської  установи  є  вакантною,
функції  глави консульської установи можуть тимчасово виконуватися
виконуючим обов'язки глави консульської установи.
     2. Ім'я і прізвище особи,  якій доручено тимчасово виконувати
обов'язки глави  консульської  установи,  відповідно  до  положень
пункту   1   цієї   Статті,   дипломатичним   шляхом   заздалегідь
повідомляються державі перебування.
     3. Тимчасово    виконуючий   обов'язки   глави   консульської
установи,  під  час   виконання   цих   обов'язків,   користується
перевагами,  привілеями та імунітетами,  передбаченими положеннями
цієї Конвенції для глави консульської установи.
 
                             Стаття 6
 
        Повідомлення про призначення, прибуття та відбуття
 
     Акредитуюча держава    заздалегідь    дипломатичним    шляхом
повідомляє державу перебування про наступне:
     - про  дату  прибуття   працівника   консульської   установи,
зазначаючи   його  ім'я,  прізвище,  громадянство,  посаду,  а  за
необхідністю - його ранг;
     - про   дату  остаточного  від'їзду  працівника  консульської
установи або про припинення його функцій,  а також про кожну зміну
його статусу під час роботи в консульській установі;
     - про дату прибуття та дату остаточного від'їзду члена  сім'ї
працівника консульського установи, зазначаючи його ім'я, прізвище,
громадянство,  а також про те,  що  та  чи  інша  особа  стає  або
перестає бути членом сім'ї працівника консульської установи;
     - про прийняття на роботу або звільнення осіб,  зазначаючи їх
прізвище  та  ім'я,  які  є  громадянами  держави  перебування або
постійно проживають  в  неї,  в  якості  консульських  службовців,
працівників   обслуговуючого   персоналу  або  приватних  домашніх
працівників.
 
                             Стаття 7
 
                     Видача посвідчень особи
 
     1. Держава перебування видає безкоштовно кожній  консульській
посадовій особі посвідчення, яким підтверджено її особу та посаду.
     2. Положення пункту 1 цієї Статті поширюються на консульських
службовців  та  працівників  обслуговуючого персоналу,  а також на
членів сімей працівників консульської установи,  за умови,  що  ці
особи   не  є  громадянами  держави  перебування  або  громадянами
акредитуючої   держави   які   постійно   проживають   в   державі
перебування.
 
                             Стаття 8
 
   Особи, які визнаються "persona non grata" або неприйнятними
 
     1. Держава   перебування  може  в  будь-який  час  повідомити
акредитуючій державі про те,  що та чи інша  консульська  посадова
особа  є "persona non grata" або працівник консульської установи є
неприйнятним.  В  такому  випадку  акредитуюча  держава   повинна,
відповідно,  відкликати  цю  особу  або  припинити  його функції в
консульській установі.
     2. Якщо  акредитуюча  держава  відмовиться  виконати  або  не
виконає протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в
пункті  1  цієї  Статті,  держава  перебування  може,  відповідно,
анулювати екзекватуру  даної  особи  або  перестати  вважати  його
працівником консульської установи.
     3. Особа,  призначена  в   якості   працівника   консульської
установи,   може   бути  об'явлена  неприйнятною  до  прибуття  на
територію держави перебування або,  якщо вона  вже  знаходиться  в
державі  перебування,  до  того,  як  вона приступила до виконання
своїх  обов'язків  в  консульській  установі.  В  такому   випадку
акредитуюча держава анулює її призначення.
     4. У випадках,  зазначених в пунктах  1  та  3  цієї  Статті,
держава   перебування  не  зобов'язана  повідомляти  мотиви  свого
рішення акредитуючій державі.
 
                             Стаття 9
 
                  Виконання консульських функцій
                  дипломатичним представництвом
 
     1. Положення  цієї  Конвенції  застосовуються також у випадку
виконання консульських функцій дипломатичним представництвом.
     2. Акредитуюча   держава   повідомляє   дипломатичним  шляхом
державі  перебування  прізвище,  ім'я  та   посаду   співробітника
дипломатичного    представництва,    якому    доручено   виконання
консульських функцій.
     3. При    виконанні    консульських    функцій   дипломатичне
представництво може звертатися до місцевих  органів  консульського
округу та центральних органів.
     4. Співробітники дипломатичного представництва, яким доручено
виконання    консульських   функцій,   продовжують   користуватися
перевагами,   привілеями   та   імунітетами,   передбаченими   для
співробітників дипломатичного представництва.
 
                            Стаття 10
 
         Виконання консульських функцій в третій державі
 
     Акредитуюча держава   може,  після  повідомлення  відповідних
держав,  доручити  консульській  установі,  відкритій  у   державі
перебування,  виконувати консульські функції в іншій державі, якщо
не існує чітко визначеного заперечення  з  боку  будь-якої  з  цих
держав.
 
                            Стаття 11
 
     Виконання консульських функцій від імені третьої держави
 
     Консульська установа  акредитуючої  держави  може  виконувати
консульські  функції  в  державі  перебування  від  імені  третьої
держави, якщо про це повідомить державу перебування і якщо вона не
заперечує.
 
                            Стаття 12
 
        Призначення почесної консульської посадової особи
 
     1. Договірні Сторони можуть  призначати  почесну  консульську
посадову особу за взаємною згодою та у відповідності з положеннями
цієї Конвенції.
     2. Режим,   що   застосовується  по  відношенню  до  почесної
консульської посадової особи та консульської установи,  якою  вона
керує,  визначається  відповідно  до положень Віденської конвенції
про консульські зносини від 24 квітня 1963 року ( 995_047 ).
 
                            Розділ III
 
                       Консульські функції
 
                            Стаття 13
 
                   Загальні консульські функції
 
     Загальними консульськими функціями є:
     - захист прав та інтересів акредитуючої держави,  її громадян
та юридичних осіб у відповідності з положеннями цієї  Конвенції  і
законодавством держави перебування;
     - сприяння розвитку відносин  між  акредитуючою  державою  та
державою  перебування  в  галузях торгівлі,  економіки,  культури,
інформації,  освіти,  науки,  екології,  туризму,  спорту та інших
галузях,  а також розвиток дружніх відносин та співробітництва між
Договірними Сторонами;
     - з'ясування   всіма   законними  шляхами  умов  та  розвитку
вищезазначених галузей у державі перебування та  інформування  про
це акредитуючу державу;
     - надання   допомоги   громадянам   та    юридичним    особам
акредитуючої держави;
     - виконання інших функцій, покладених на консульську установу
акредитуючою державою, якщо це не суперечить законодавству держави
перебування.
 
                            Стаття 14
 
        Функції щодо громадянства та громадянського стану
 
     Консульська посадова особа має право:
     - вести  облік  громадян  акредитуючої держави,  які постійно
проживають або тимчасово перебувають в консульському окрузі,  та з
цією  метою  звертаються  за  допомогою  до  компетентних  органів
держави перебування;
     - приймати будь-які заяви з питань громадянства;
     - отримувати повідомлення від  компетентних  органів  держави
перебування про народження і смерть громадян акредитуючої держави;
     - реєструвати згідно з  законодавством  акредитуючої  держави
акти   громадянського   стану  громадян  акредитуючої  держави  та
видавати відповідні свідоцтва.
 
                            Стаття 15
 
    Функції в питаннях документів для перетину кордону та віз
 
     Консульська посадова особа має право:
     - видавати, відновлювати, подовжувати строк дії, анулювати та
вилучати паспорти громадян акредитуючої держави,  а також видавати
громадянам акредитуючої держави інші документи,  дійсні для виїзду
з території держави перебування;
     - видавати,  подовжувати  та  анулювати  візи  для  в'їзду до
акредитуючої держави,  виїзду  з  неї,  а  також  для  транзитного
проїзду через її територію.
 
                            Стаття 16
 
            Нотаріальні дії та консульська легалізація
 
     1. Консульська  посадова  особа  відповідно  до законодавства
акредитуючої держави має право:
     1.1. складати   та   засвідчувати   акти   та  документи  для
використання в акредитуючій державі та за її межами;
     1.2. засвідчувати   справжність   підписів   та   печаток  на
офіційних документах компетентних органів акредитуючої держави або
держави   перебування,   якщо  інше  не  передбачено  міжнародними
договорами, учасниками яких є Договірні Сторони;
     1.3. виконувати  будь-які  інші нотаріальні дії,  передбачені
законодавством акредитуючої держави.
     2. Документи,  складені,  засвідчені та, у разі необхідності,
легалізовані консульською посадовою особою  акредитуючої  держави,
якщо вони не суперечать законодавству держави перебування,  будуть
мати таку ж юридичну силу,  як і документи,  складені,  засвідчені
та,  у  разі  необхідності,  легалізовані  компетентними  органами
держави перебування.
 
                            Стаття 17
 
          Повідомлення про затримання, арешт, засудження
         або будь-яке інше обмеження свободи і відвідання
 
     1. Компетентні органи держави перебування зобов'язані:
     1.1. негайно повідомити відповідну консульську посадову особу
акредитуючої   держави   про  затримання,  арешт,  засудження  або
будь-яке інше обмеження свободи громадянина акредитуючої  держави,
якщо  такий  громадянин  цього  вимагатиме.  Одночасно компетентні
органи   держави   перебування    негайно    передають    будь-яке
повідомлення, адресоване консульській установі цією особою;
     1.2. забезпечити  консульській  посадовій  особі   можливість
негайно відвідати громадянина акредитуючої держави, який будь-яким
способом позбавлений волі для надання  йому  необхідної  допомоги,
якщо такий громадянин цього вимагатиме;
     1.3. повідомити громадянина  акредитуючої  держави  про  його
права  та  можливості  спілкування,  які він має у відповідності з
цією Статтею.
     2. Права,  зазначені  в пункті 1 цієї Статті,  здійснюються у
відповідності з законодавством держави перебування  за  умови,  що
згадане законодавство не анулює цих прав.
 
                            Стаття 18
 
         Надання допомоги громадянам акредитуючої держави
 
     1. З  метою  захисту  прав та інтересів громадян акредитуючої
держави консульська посадова особа має право:
     1.1. вільно зноситись з громадянами акредитуючої держави, які
знаходяться  на  території   консульського   округу,   а   держава
перебування   не   буде   перешкоджати  зносинам  між  громадянами
акредитуючої держави та консульською  установою  і  обмежувати  їм
доступ до консульської установи;
     1.2. приймати   на   тимчасове   зберігання   майно,   гроші,
коштовності  та  документи,  що  належать  громадянам акредитуючої
держави,  якщо це не суперечить законодавству та правилам  держави
перебування;
     1.3. запитувати компетентні органи  держави  перебування  про
негайне  надання інформації відносно будь-якої події,  результатом
якої є смерть,  тяжкі тілесні пошкодження або  значні  матеріальні
збитки для громадян акредитуючої держави;
     1.4. звертатися до компетентних органів  держави  перебування
щодо сприяння у розшуку громадян акредитуючої держави,  що пропали
безвісти.
     2. У  випадку,  коли  громадянин акредитуючої держави не може
своєчасно внаслідок  відсутності  або  з  будь-яких  інших  причин
захистити  свої  права  та інтереси згідно із законами і правилами
держави перебування,  консульська посадова особа може представляти
його  в  судових та інших компетентних органах держави перебування
або  забезпечити  йому  представника  до  тих  пір,  поки  він  не
призначить  свого  представника  або  буде спроможний сам захищати
свої права та інтереси.
 
                            Стаття 19
 
                       Опіка та піклування
 
     1. Компетентні   органи   держави   перебування   невідкладно
повідомляють  консульську  установу  про необхідність встановлення
опіки або піклування над громадянином акредитуючої держави.
     2. Консульська   посадова   особа   здійснює   діяльність  по
встановленню опіки або піклування  над  громадянином  акредитуючої
держави,  який знаходиться на території держави перебування,  якщо
це  передбачено  законодавством   акредитуючої   держави   та   не
суперечить законодавству держави перебування.
     3. Якщо консульська посадова особа не має можливості діяти  у
відповідності   з   пунктом   2   цієї   Статті,  вона  має  право
компетентному органу держави перебування рекомендувати опікуна або
піклувальника,  а  також  запропонувати  вжити  заходів на користь
особи,  над якою встановлюється опіка або піклування та періодично
вимагати  звіт  від  компетентних  органів держави перебування про
здійснення опіки або піклування.
 
                            Стаття 20
 
                     Повідомлення про смерть
 
     1. Компетентні   органи   держави   перебування   невідкладно
повідомляють  консульську установу акредитуючої держави про смерть
громадянина цієї держави та одночасно видають свідоцтво про смерть
та інші документи, які підтверджують факт смерті.
     2. Якщо консульській установі першій стане відомо про  смерть
свого громадянина,  вона невідкладно повідомляє про це компетентні
органи держави перебування.
 
                            Стаття 21
 
                             Спадщина
 
     Компетентні органи    держави     перебування     невідкладно
повідомляють   консульську   установу   про   смерть   громадянина
акредитуючої держави та одночасно  повідомляють  про  все,  що  їм
відомо про спадкоємців,  їх місцезнаходження або проживання, зміст
спадщини,  а також інших даних,  необхідних для вирішення  питання
про спадкоємство.
 
                            Стаття 22
 
                    Заходи по захисту спадщини
 
     1. Якщо    в   державі   перебування   знаходиться   спадщина
громадянина акредитуючої держави,  компетентні органи,  у  випадку
звернення  або виходячи з своїх службових обов'язків,  вживатимуть
усіх необхідних заходів для захисту,  доцільного його використання
або недопущення завдання спадщині будь-якої шкоди.
     2. Консульська посадова особа має право бути  присутньою  при
складанні опису спадщини та брати участь у вжитті заходів для його
збереження.
     3. У  всіх  випадках  компетентні  органи держави перебування
невідкладно повідомляють консульську  установу  про  вжиті  заходи
щодо збереження спадщини.
     4. При  розгляді  справи  про   спадщину,   якою   займається
компетентний орган держави перебування, консульська посадова особа
має право репрезентувати своїх громадян,  у випадку їх відсутності
або відсутності їх представника, без особливих на це повноважень.
     5. Право  консульської  посадової  особи  на  представництво,
згадане  в  пункті 4 цієї Статті,  перестає діяти,  якщо відсутній
громадянин  візьме  на  себе  захист  своїх  прав  або  призначить
представника.
     6. Якщо  громадянин  акредитуючої  держави  помер   під   час
тимчасового перебування на території держави перебування, майно та
гроші,  які він мав при собі, передаються після утримання можливих
боргів, за описом та без інших формальностей консульській установі
акредитуючої держави.
 
                            Стаття 23
 
            Консульські функції по відношенню до суден
 
     1. Консульська посадова особа  має  право  надавати  допомогу
суднам акредитуючої держави,  які знаходяться в територіальних або
внутрішніх водах, а також капітанам та членам екіпажів суден.
     2. Консульська посадова особа має право:
     2.1. підніматися  на  борт  судна,  опитувати   капітана   та
будь-якого  члена  екіпажу,  а  також  отримувати  інформацію  про
діяльність судна, плавання та його вантаж;
     2.2. розслідувати будь-який нещасний випадок, що мав місце на
судні під час плавання,  за умови,  що це не завдає  шкоди  правам
компетентних органів держави перебування;
     2.3. вирішувати,  за умови,  що це  не  завдає  шкоди  правам
компетентних органів держави перебування,  усі спори між капітаном
та членами екіпажу,  включаючи  спори  щодо  заробітної  платні  і
зобов'язань, передбачених договором про найм;
     2.4. вживати  всіх  необхідних   заходів   для   забезпечення
капітану  судна  і  будь-якому члену екіпажу медичної допомоги або
репатріації цих осіб;
     2.5. приймати,    розглядати,   складати,   підписувати   або
засвідчувати документи, що стосуються судна;
     2.6. вирішувати   інші   питання,  які  стосуються  судна  за
дорученням акредитуючої держави.
     3. Капітан  і  члени  екіпажу  судна мають право зв'язуватися
безпосередньо з консульською посадовою особою,  при умові, що вони
дотримуються при цьому чинного законодавства держави перебування.
 
                            Стаття 24
 
                 Відношення компетентних органів
                   держави перебування до судна
 
     1. У випадку,  якщо суд або інші компетентні  органи  держави
перебування  мають  намір  вжити  примусових  заходів або провести
будь-яке розслідування на борту судна акредитуючої  держави,  вони
повинні  завчасно  повідомити  про  це  консульську установу,  щоб
консульська посадова особа або його  представник  мав  змогу  бути
присутнім  при здійсненні цих дій.  Якщо,  у випадку терміновості,
завчасне  повідомлення  неможливе,   консульська   установа   буде
додатково без зволікання повідомлена про дії,  вжиті компетентними
органами держави перебування, а на прохання консульської посадової
особи надасть повний звіт про результати вжитих заходів.
     2. Положення пункту 1 цієї Статті стосуються і дій, вжитих на
суші  компетентними  органами держави перебування по відношенню до
капітана судна або будь-якого з членів екіпажу.
     3. Положення пунктів 1 та 2 цієї Статті не застосовуються при
звичайному контролі,  який проводиться у  зв'язку  з  перетинанням
державного кордону,     при     контролі,     який    здійснюється
адміністраціями портів,  а також у випадках рятування життя  людей
на  воді,  забезпечення  безпеки  плавання на морі або запобігання
забруднення вод.
     4. Компетентні   органи   держави   перебування   не   можуть
втручатися у внутрішні справи судна акредитуючої держави,  якщо не
порушуються  спокій,  безпека  та  громадський  порядок  в державі
перебування,  за  винятком  випадків, коли  це   здійснюється   на
особистий  запит капітана судна або за його згодою,  або за згодою
консульської посадової особи акредитуючої держави.
 
                            Стаття 25
 
                  Допомога, яка надається суднам
 
     1. Якщо  судно,  яке  перебуває  у  плаванні   під   прапором
акредитуючої держави, зазнає катастрофи або аварії, сяде на мілину
в територіальних або внутрішніх водах держави  перебування  або  з
будь-яких  інших причин не зможе продовжувати самостійне плавання,
компетентні органи  держави  перебування  невідкладно  повідомлять
консульську  установу  про  вжиті  заходи  щодо  порятунку  людей,
вантажу та іншого майна, які є на борту судна.
     2. Консульська  посадова особа акредитуючої держави має право
бути  присутньою  під  час  встановлення  компетентними   органами
держави  перебування  причин  подій,  передбачених у пункті 1 цієї
Статті.
     3. Консульська  посадова  особа має право вживати заходів для
надання допомоги судну,  його екіпажу та пасажирам на борту судна,
яке зазнало катастрофи або аварії,  сіло на мілину або з будь-яких
інших причин не в змозі продовжувати самостійне плавання і з  цією
метою  вона  може звертатися за допомогою до органів влади держави
перебування.
     4. Консульська посадова особа без особливих на те повноважень
може вжити від імені власника судна акредитуючої  держави  заходів
для  захисту  судна,  яке  зазнало катастрофи або аварії,  сіло на
мілину  або  з  будь-яких  інших  причин  не   може   продовжувати
самостійне  плавання,  або  вантажу  чи майна судна,  якщо власник
судна акредитуючої держави або його представник не в  змозі  цього
зробити.
     5. Положення пункту 3 цієї  Статті  застосовуються  також  по
відношенню  до  предметів,  знайдених на березі або поблизу берега
держави перебування, які складають частину вантажу, що знаходиться
у  власності  акредитуючої  держави  або  його  громадянина,  який
знаходиться на судні держави перебування або третьої держави,  яке
зазнало  катастрофи  або  аварії,  сіло  на мілину або з будь-яких
інших причин не може продовжувати самостійне плавання.
     6. Судно  акредитуючої  держави,  яке  зазнало катастрофи або
аварії,  сіло на мілину або  з  будь-яких  інших  причин  не  може
самостійно продовжувати плавання,  його вантаж, обладнання, судові
запаси на  території  держави  перебування  не  підлягають  митним
зборам,  за винятком випадків,  коли вони ввозяться для реалізації
або використання в державі перебування.
 
                            Стаття 26
 
      Консульські функції по відношенню до повітряного судна
 
     Положення цієї  Конвенції  щодо  суден  акредитуючої  держави
застосовуються  відповідно  і  до  повітряних  суден  акредитуючої
держави.
 
                            Стаття 27
 
                   Передача правових документів
 
     1. Консульська посадова особа має право передавати судові  та
позасудові документи громадянам акредитуючої держави.
     2. Якщо  відносини  між  акредитуючою  державою  та  державою
перебування  регулюються іншими угодами,  застосовуються положення
цих Угод.
 
                            Стаття 28
 
       Зносини з компетентними органами держави перебування
 
     Консульська посадова особа при виконанні консульських функцій
може  звертатися  до  компетентних  місцевих  органів на території
свого консульського округу,  а також до  компетентних  центральних
органів  держави  перебування  через  дипломатичне  представництво
акредитуючої держави.
 
                            Розділ IV
 
                 Переваги, привілеї та імунітети
 
                            Стаття 29
 
               Забезпечення умов для функціонування
                      консульської установи
 
     Держава перебування   забезпечує   всі  необхідні  умови  для
нормального  функціонування  консульської  установи   акредитуючої
держави.
 
                            Стаття 30
 
       Використання державного гербу та державного прапора
 
     1. Акредитуюча  держава має право встановлювати на приміщенні
консульської установи державний герб і напис з назвою консульської
установи  на мові акредитуючої держави і на офіційній мові держави
перебування.
     2. Акредитуюча  держава має право вивішувати державний прапор
акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави
консульської    установи    та   на   засобах   пересування,   які
використовуються для виконання службових обов'язків.
 
                            Стаття 31
 
                 Консульські і житлові приміщення
 
     1. Держава перебування повинна надати можливість акредитуючій
державі  на  своїй  території,  згідно  із  своїм законодавством і
правилами,  придбати приміщення,  для консульської  установи,  або
надавати допомогу останній у придбанні приміщень іншим шляхом.
     2. Держава перебування повинна також, у випадку необхідності,
надати   допомогу  консульській  установі  в  придбанні  придатних
житлових приміщень для її працівників.
 
                            Стаття 32
 
              Недоторканність консульських приміщень
 
     1. Консульські приміщення є недоторканними.
     2. Представники  компетентних  органів держави перебування не
можуть вступати до консульських приміщень без згоди  на  це  глави
консульської  установи  або  глави  дипломатичного  представництва
акредитуючої держави у державі перебування або особи,  призначеної
одним з них.
     3. Держава перебування зобов'язана  вживати  всіх  необхідних
заходів  для  захисту  консульських  приміщень  від вторгнення або
заподіяння шкоди,  та для запобігання будь-якому порушенню  спокою
консульської установи або образи її гідності.
     4. Консульські приміщення, усе майно консульської установи, а
також  її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких
видів реквізиції в цілях державної оборони або громадських потреб.
У   випадку   виникнення  необхідності  відчуження  приміщень  для
згаданих  вище  цілей,  вживаються  всі   необхідні   заходи   для
безперешкодного  виконання  консульських  функцій  і  акредитуючій
державі  невідкладно  відшкодовується  відповідна   та   ефективна
компенсація.
 
                            Стаття 33
 
               Недоторканність консульського архіву
 
     Консульський архів   є   недоторканний   в  будь-який  час  і
незалежно від місця їх знаходження.
 
                            Стаття 34
 
                       Свобода пересування
 
     Оскільки це не суперечить законодавству і правилам про  зони,
в'їзд  в  які  забороняється або регулюється з міркувань державної
безпеки,  держава перебування забезпечує працівникам  консульської
установи свободу пересування по її території.
 
                            Стаття 35
 
                          Свобода зносин
 
     1. Держава  перебування  дозволяє  та  захищає свободу зносин
консульської установи для  всіх  офіційних  цілей.  У  зносинах  з
урядом,  дипломатичними  представництвами  та іншими консульськими
установами  акредитуючої  держави,   консульська   установа   може
використовувати  всі  придатні  засоби,  включаючи дипломатичних і
консульських  кур'єрів,   закодовані   і   шифровані   депеші   та
дипломатичні  і  консульські  валізи.  Консульська  установа  може
встановити  і  користуватися  радіопередавачем  тільки  за  згодою
держави перебування.
     2. Офіційна   кореспонденція    консульської    установи    є
недоторканною. Консульська  валіза не може бути ані відкрита,  ані
затримана.  Вона має носити зовнішні видимі знаки, які вказують на
її   характер,  і  має  містити  тільки  офіційну  кореспонденцію,
документи  чи  предмети,  призначені   виключно   для   офіційного
користування.
     3. Консульський   кур'єр   має   бути    лише    громадянином
акредитуючої   держави,   який  постійно  не  проживає  в  державі
перебування. Він повинен мати офіційний документ, який підтверджує
його  функції  та  кількість  пакетів,  які  складають консульську
валізу. Держава перебування захищає і надає допомогу консульському
кур'єру  у  виконанні  своїх  функцій.  Він користується особистою
недоторканністю і не підлягає ні арешту, ні затриманню в будь-якій
формі.
     4. Акредитуюча  держава  або  консульська   установа   можуть
призначити   консульських   кур'єрів  ad  hoc.  У  таких  випадках
положення  пункту  3  цієї  Статті  також  застосовуються,  з  тим
винятком,  що  згадані  в  ньому  імунітети  припиняються в момент
доставки таким кур'єром  дорученої  йому  консульської  валізи  за
призначенням.
     5. Консульська валіза може бути довірена капітану  судна  або
командиру  повітряного  судна  акредитуючої держави,  який повинен
мати  офіційний  документ  із  зазначенням  кількості  місць,   що
складають   консульську   валізу,   але   він  не  буде  вважатися
консульським кур'єром.  Працівники  консульської  установи  можуть
вільно  та  безпосередньо  вручати  капітану  судна  або командиру
повітряного судна та одержувати від них консульську валізу.
 
                            Стаття 36
 
                     Консульські збори і мито
 
     1. Консульська установа може стягувати на  території  держави
перебування   збори   і   мито  за  консульські  дії,  передбачені
законодавством і правилами акредитуючої держави.
     2. Суми  зборів  і  мита  за консульські дії звільняються від
усіх податків та зборів в державі перебування.
 
                            Стаття 37
 
                Захист консульських посадових осіб
 
     Держава перебування   повинна   ставитись   до   консульської
посадової особи акредитуючої держави з належною повагою та вживати
всіх необхідних заходів для запобігання будь-яким посяганням на її
особу, свободу або гідність.
 
                            Стаття 38
 
      Особиста недоторканність консульської посадової особи
 
     1. Консульська  посадова  особа  не  підлягає  ні арешту,  ні
попередньому ув'язненню до розгляду у суді,  інакше як на підставі
постанов  компетентних  судових  властей у випадку вчинення тяжких
злочинів, передбачених законодавством держави перебування.
     2. За  винятком випадку,  зазначеного у пункті 1 цієї Статті,
консульські  посадові  особи  не  можуть  бути  ув'язнені   і   не
підлягають ніяким іншим формам обмежень особистої свободи,  інакше
як на виконання судових постанов, що набули законної сили.
     3. Якщо  суд або інший компетентний орган держави перебування
має намір винести рішення щодо ув'язнення або порушити кримінальну
справу   проти  консульської  посадової  особи,  він  зобов'язаний
повідомити про це негайно главу консульської установи,  а якщо  ця
міра   вживається   по   відношенню   до   нього,  -  дипломатичне
представництво акредитуючої держави.
     4. Якщо  порушується  кримінальна  справа  проти консульської
посадової  особи,  вона  зобов'язана  з'явитися  до  компетентного
органу.   Справа   повинна   провадитись  з  належною  повагою  по
відношенню до консульської посадової особи,  з огляду на офіційний
статус та,  за  винятком  випадку,  передбаченого  в пункті 1 цієї
Статті,  але таким чином,  щоб мінімально  перешкоджати  виконанню
консульських функцій.
 
                            Стаття 39
 
          Повідомлення про порушення кримінальної справи
           проти консульського службовця чи працівника
                     обслуговуючого персоналу
 
     У випадку  порушення  кримінальної справи проти консульського
службовця або працівника обслуговуючого персоналу, або позбавлення
їх  свободи,  компетентні  органи  держави перебування зобов'язані
негайно повідомити про це главу консульської установи.
 
                            Стаття 40
 
                     Імунітет від юрисдикції
 
     1. Консульська посадова особа і  консульський  службовець  не
підлягають юрисдикції судових або адміністративних органів держави
перебування щодо дій,  вчинених ними  при  виконанні  консульських
функцій.
     2. Положення пункту 1  цієї  Статті  не  застосовуються  щодо
цивільного позову:
     - що випливає з договору,  укладеного консульською  посадовою
особою або консульським службовцем,  за яким вони прямо чи непрямо
взяли на себе зобов'язання як агенти акредитуючої держави;
     - третьої  сторони  за  шкоду,  завдану  внаслідок  нещасного
випадку в державі перебування,  спричиненого дорожньо-транспортним
засобом, судном або літаком.
 
                            Стаття 41
 
                    Обов'язки давати свідчення
 
     1. Працівник консульської установи може викликатись як свідок
при веденні судових або адміністративних справ.
     2. Консульський   службовець   або  працівник  обслуговуючого
персоналу,  за винятком випадків, згаданих у пункті 5 цієї Статті,
не може відмовлятись давати свідчення.
     3. Якщо  консульська  посадова  особа  відмовляється   давати
свідчення,  до  неї не можуть застосовуватись жодні заходи примусу
або покарання.
     4. Компетентний орган,  якому потрібні свідчення консульської
посадової особи, не повинен створювати перешкод для виконання цією
особою  своїх функцій.  Він може,  коли це можливо,  заслуховувати
такі свідчення вдома у цієї особи чи в консульській  установі  або
приймати від неї письмові свідчення.
     5. Працівник консульської  установи  не  зобов'язаний  давати
свідчення у питаннях,  пов'язаних з виконанням своїх функцій,  або
надавати офіційну кореспонденцію і документи,  що стосуються  його
функцій.
 
                            Стаття 42
 
                    Звільнення від повинностей
 
     Працівники консульської    установи    і   члени   їх   сімей
звільняються  в  державі  перебування  від   будь-яких   особистих
повинностей,  громадських обов'язків та військових повинностей. Ці
особи  звільняються  також  від  виконання  будь-яких  обов'язків,
передбачених  законодавством  і правилами держави перебування щодо
реєстрації іноземців і одержання дозволу на проживання.
 
                            Стаття 43
 
     Звільнення консульської установи від податків та зборів
 
     1. Консульські приміщення та  резиденція  глави  консульської
установи,  власником  або  наймачем яких є акредитуюча держава або
будь-яка особа,  яка діє  від  її  імені,  звільняються  від  усіх
державних,  районних та муніципальних податків, зборів та мита, за
винятком  тих,  які  являють  собою  платню  за   конкретні   види
обслуговування.
     2. Податкові виключення, зазначені в пункті 1 цієї Статті, не
поширюються на ті збори,  мито та податки, якими за законодавством
держави перебування  обкладаються  особи,  які  уклали  договір  з
акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені.
 
                            Стаття 44
 
     Звільнення працівника консульської установи від податків
 
     1. Працівник консульської установи, а також члени його сім'ї,
які проживають разом з ними,  звільняються  від  усіх  податків  і
мита,  як  особистих  і  майнових,  так  і  державних,  районних і
муніципальних, за виключенням:
     1.1. непрямих  податків,  які звичайно включаються у вартість
товарів та послуг;
     1.2. податків  та  мита  на приватне нерухоме майно,  що є на
території держави перебування, з винятками, передбаченими у Статті
43 цієї Конвенції;
     1.3. податків на спадкове майно,  мита на спадщину,  податків
на перехід майна,  з винятками,  передбаченими у положеннях Статті
48 цієї Конвенції;
     1.4. податків   і   мита  на  приватний  прибуток,  включаючи
прибутки  з  капіталу,  джерело  якого   знаходиться   в   державі
перебування,  а  також  податків на капіталовкладення у комерційні
або фінансові підприємства в державі перебування;
     1.5. зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;
     1.6. реєстраційного,  судового і реєстрового мита,  іпотечних
зборів,  гербових  зборів  з винятками,  передбаченими положеннями
Статті 43 цієї Конвенції.
     2. Працівники    консульської   установи   звільняються   від
податків,  зборів і мита на заробітну плату,  одержувану  ними  за
свою роботу у консульській установі.
     3. Працівники  консульської  установи,  що   наймають   осіб,
заробітна  плата  яких  не  звільнена  від  прибуткового податку в
державі   перебування,   повинні   виконувати   зобов'язання,   що
покладаються  законодавством  і правилами цієї держави на наймачів
стосовно утримання прибуткового податку.
 
                            Стаття 45
 
              Звільнення від митних зборів та огляду
 
     1. Держава  перебування,  згідно   зі   своїми   законами   і
правилами,   дозволяє   ввезення   із   звільненням   від  митного
оподаткування,  крім  зборів,   що   стягуються   за   зберігання,
перевезення та інші подібні послуги:
     1.1. предметів  та  транспортних  засобів,  призначених   для
офіційного користування консульською установою;
     1.2. предметів  та  транспортних  засобів,  призначених   для
особистого користування консульською посадовою особою,  та членами
її сім'ї, які проживають разом з нею;
     1.3. предметів   та  транспортних  засобів,  призначених  для
особистого  користування,  завезених  у  випадку  першого  приїзду
консульських  службовців  і  працівників  обслуговуючого персоналу
консульської установи.
     2. Предмети, зазначені у підпунктах 1.2. і 1.3. пункту 1 цієї
Статті,  не  повинні  перебільшувати  кількості,  необхідної   для
особистого користування відповідних осіб.
     3. Особистий багаж консульської посадової особи  звільняється
від  митного  огляду.  Цей  багаж  може бути оглянутий лише у тому
випадку,  якщо  існують  серйозні  мотиви  вважати,  що  в   ньому
містяться інші предмети,  ніж зазначені в підпункті 1.2.  пункту 1
цієї Статті,  або предмети, ввезення або вивезення яких заборонено
законами   та  правилами  держави  перебування,  або  карантинними
правилами.  У  цьому  випадку  огляд  проводиться  в   присутності
консульської посадової особи або її уповноваженого представника.
 
                            Стаття 46
 
                Привілеї та імунітети членів сім'ї
 
     1. Члени сім'ї працівників консульської установи користуються
привілеями і  імунітетами  в  тому  ж  обсязі,  що  і  відповідний
працівник консульської установи.
     2. Положення пункту 1  цієї  Статті  не  розповсюджуються  на
членів сім'ї,  які є громадянами держави перебування, або постійно
проживають у  цій  державі,  або  займаються  діяльністю  з  метою
отримання прибутків в державі перебування.
 
                            Стаття 47
 
       Особи, які не користуються привілеями та імунітетами
 
     1. Консульський   службовець   та   працівник  обслуговуючого
персоналу  консульської  установи,  які  є   громадянами   держави
перебування або постійно проживають у цій державі, не користуються
привілеями та  імунітетами,  за  винятком  положень,  передбачених
пунктом 5 Статті 41 цієї Конвенції.
     2. Члени сімей осіб,  зазначених в пункті 1 цієї  Статті,  не
користуються   привілеями   та   імунітетами,  передбаченими  цією
Конвенцією.
     3. Держава   перебування   здійснює   юрисдикцію  щодо  осіб,
зазначених у пунктах 1 і  2  цієї  Статті,  таким  чином,  щоб  не
створювати   непотрібних   перешкод  для  діяльності  консульської
установи.
 
                            Стаття 48
 
              Спадкове майно працівника консульської
                   установи чи члена його сім'ї
 
     У випадку  смерті  працівника  консульської установи чи члена
його сім'ї, держава перебування зобов'язана:
     - дозволити  вивезення  рухомого  майна померлого за винятком
того,  що придбано в державі перебування та вивезення  якого  було
заборонено на момент його смерті;
     - не стягувати ніяких державних,  районних  та  муніципальних
податків  на  спадщину або мита на спадщину з рухомого майна,  яке
знаходиться в державі перебування.
 
                            Стаття 49
 
      Початок і кінець консульських привілеїв та імунітетів
 
     1. Кожний  працівник   консульської   установи   користується
привілеями   та  імунітетами,  передбаченими  цією  Конвенцією,  з
моменту  його  в'їзду  на  територію   держави   перебування   при
прямуванні на місце свого призначення, або, якщо він вже перебуває
на території цієї  держави,  з  моменту,  коли  він  приступає  до
виконання своїх обов'язків у консульській установі.
     2. Члени  сім'ї   працівника   консульської   установи,   які
проживають  разом  з ним,  користуються привілеями та імунітетами,
передбаченими цією Конвенцією,  з моменту їх в'їзду  на  територію
держави  перебування,  або,  з  дня  коли  вони стали членами його
сім'ї.
     3. Коли     функції    працівника    консульської    установи
припиняються,  його привілеї та імунітети,  а  також  привілеї  та
імунітети   членів   його  сім'ї,  які  проживають  разом  з  ним,
припиняються  в  той  момент,  коли  ця  особа   залишає   державу
перебування,   або  після  закінчення  розумного  строку,  щоб  це
зробити.   Привілеї   та   імунітети   членів   сім'ї   працівника
консульської  установи  припиняються,  коли  вони  перестають бути
членами його сім'ї.  Однак,  якщо ці особи  мають  намір  залишити
територію  держави  перебування  протягом розумного строку,  то їх
привілеї та імунітети зберігаються до моменту їх від'їзду.
     4. У  випадку смерті працівника консульської установи,  члени
його сім'ї,  які проживають разом з ним, продовжують користуватися
наданими  їм  привілеями  та імунітетами до моменту залишення ними
території держави перебування або до закінчення розумного  строку,
який їм надано для залишення держави перебування.
 
                            Стаття 50
 
               Відмова від привілеїв та імунітетів
 
     1. Акредитуюча  держава  по відношенню до окремого працівника
консульської  установи   може   відмовитися   від   привілеїв   та
імунітетів, якими він користується відповідно до Статей 38, 40, 41
цієї Конвенції.
     2. В  усіх випадках така відмова має бути чітко сформульована
і повідомлена державі перебування у письмовій формі.
     3. Подання  будь-якою  особою  позову  у справі,  в якій вона
могла б користуватися імунітетом від юрисдикції згідно із  Статтею
38  цієї  Конвенції,  позбавляє  таку  особу  права  посилатися на
імунітет   від   юрисдикції   у   випадку   зустрічного    позову,
безпосередньо пов'язаного з основним позовом.
     4. Відмова від  імунітету  від  юрисдикції  у  цивільній  або
адміністративній   справі  не  означає  відмови  від  імунітету  у
відношенні виконання судових рішень,  для  яких  необхідна  окрема
відмова.
 
                            Стаття 51
 
         Повага до законів та правил держави перебування
 
     1. Всі   особи,   які   у  відповідності  з  цією  Конвенцією
користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані, без шкоди для
їх  привілеїв  та  імунітету,  поважати  закони та правила держави
перебування.
     2. Консульські   приміщення  не  можуть  використовуватися  в
цілях, не сумісних з виконанням консульських функцій.
     3. Консульська установа,  працівники консульської установи та
члени їх сімей зобов'язані  поважати  закони  та  правила  держави
перебування щодо страхування транспортних засобів.
 
                            Стаття 52
 
        Спеціальні положення відносно приватної діяльності
                   з метою отримання прибутків
 
     1. Штатні консульські посадові особи не повинні  займатись  в
державі   перебування   будь-якою   професійною   або  комерційною
діяльністю з метою отримання прибутків.
     2. Привілеї  та  імунітети,  передбачені  в  цьому розділі не
надаються:
     2.1. консульським  службовцям  або працівникам обслуговуючого
персоналу,  які  в  державі   перебування   займаються   приватною
діяльністю з метою отримання прибутків;
     2.2. членам сім'ї особи,  про яку йдеться  в  підпункті  2.1.
цього пункту, або її приватним домашнім працівникам;
     2.3. членам сім'ї працівника консульської установи,  які самі
займаються приватною діяльністю з метою отримання прибутків.
 
                             Розділ V
 
                        Заключні положення
 
                            Стаття 53
 
                  Набуття чинності та денонсація
 
     1. Ця  Конвенція  укладається на невизначений строк і діятиме
до закінчення шести місяців з дня, коли одна з Договірних Сторін в
письмовій  формі  повідомить  іншу Договірну Сторону дипломатичним
шляхом про своє рішення денонсувати цю Конвенцію.
     2. З  дня  набуття  чинності цією Конвенцією у відносинах між
Договірними Сторонами припиняє свою чинність Консульська конвенція
між  Союзом  Радянських Соціалістичних Республік та Соціалістичною
Федеративною Республікою Югославія,  укладена в Белграді 20 червня
1987 року.
     3. Ця Конвенція підлягає ратифікації згідно  із  національним
законодавством  Договірних  Сторін і набуває чинності на тридцятий
(30) день від дня обміну ратифікаційними грамотами.
 
     Вчинено у  м.  Києві  1  жовтня  2001  року  у  двох  дійсних
примірниках,  кожний  українською  та сербською мовами,  при цьому
обидва тексти є автентичні.
 
 За Україну                                   За Союзну Республіку
                                              Югославія








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка