Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про визнання договору недійсним


                     АРБІТРАЖНИЙ СУД М. КИЄВА
                          Р І Ш Е Н Н Я
 
 08.07.96                                         Справа N 8/151
      ( Рішення скасовано на підставі Постанови Арбітражного
                                               суду м. Києва
        N 8/151 ( va151805-96 ) від 13.09.1996 )
                 Про визнання договору недійсним
 
 
За позовом державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності
           "Укрінтеренерго"
до         компанії "Росток"
 
     Суть спору:  позивач  звернувся  з   позовом   про   визнання
недійсним  договору  від  03.07.92  N 3 "Про організацію спільного
виробництва шприців-дозаторів    медикаментів   МД-2",   який   не
відповідає вимогам закону.
     Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на таке.
     Договір від   03.07.92   N   3   "Про  організацію  спільного
виробництва шприців-дозаторів  медикаментів  МД-2" було укладено у
відповідь  на   прохання   Міністерства   охорони   здоров'я   про
необхідність   освоїти   серійне   виробництво  шприців-дозаторів.
Відповідно  до  умов  договору  компанія  "Росток"   зобов'язалась
розробити  техдокументацію  та  організувати  серійне  виробництво
шприців-дозаторів.
     При цьому  позивачем  не  виконано   взяті   зобов'язання   з
проведення маркетингу.
     У доповненні до відзиву на позов відповідач визнає,  що зміст
п.  2.3  договору не відповідає юридичному характеру правовідносин
сторін,  оскільки  передбачає  розподіл  отриманого  прибутку   за
рахунок   внеску   позивача.   Тому  відповідачем  було  надіслано
пропозицію про зміну умов  договору  в  частині  порядку  та  умов
розподілу отриманого прибутку (лист від 04.07.96 N 16).
     Відповідач просить  відкласти  розгляд  справи  до  вирішення
питання про внесення змін до договору.
     Розглянувши матеріали   справи,   вислухавши    представників
сторін, суд встановив таке.
     03.07.92 між  сторонами  було  укладено  договір  N  3   "Про
організацію спільного виробництва  шприців-дозаторів  медикаментів
МД-2",   згідно   з   яким   відповідач   зобов'язався   розробити
техдокументацію    та     організувати     серійне     виробництво
шприців-дозаторів   МД-2  для  введення  інсуліну  тяжкохворим  на
цукровий діабет.
     Позивач узяв  на  себе  зобов'язання  фінансувати   закупівлю
"ноу-хау",  ліцензії,  спеціального  технологічного  обладнання та
інструментарію, необхідних для виробництва дозаторів МД-2.
     Умовами розділу  2  договору  передбачено,  що  для спільного
виробництва дозаторів МД-2 компанія "Росток" виділяє 11445000 крб.
Позивач перераховує на  рахунок  відповідача  500  тис.  німецьких
марок.   П.   2.3   договору   обумовлено,  що  компанія  "Росток"
(відповідач) з  початку  серійного  виробництва  шприців-дозаторів
МД-2  в  рахунок вартості виробництва перераховує щорічно позивачу
25%  прибутку,  що залишився в його розпорядженні,  за існуючим на
момент  перерахування  ринковим курсом,  встановленим Національним
банком України,  з  виплатою  5%  комісійних  від  суми  вкладених
позивачем   коштів,   що   перераховуються   за  ринковим  курсом,
встановленим Нацбанком України на час проведення розрахунків.
     Позивач просить визнати недійсним договір від 03.07.92  N  3,
оскільки  він  не  відповідає  вимогам глави 38 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ).
     Так, укладаючи   договір   про  сумісну  діяльність,  сторони
повинні були включити в нього умови про порядок  ведення  спільних
справ;   визначити,   хто   здійснюватиме   керівництво   спільною
діяльністю;  передбачити  порядок   користування   створеним   або
придбаним  майном  та порядок розподілу одержаного прибутку.  Крім
того,  стороні,  на яку  було  б  покладено  керівництво  спільною
діяльністю,  інша сторона мала видати доручення для представництва
перед третіми особами.
     Позивач вважає,  що  ні  за  формою,  ні  за змістом згаданий
договір не відповідає ознакам,  вказаним у  главі  38  ЦК  України
( 1540-06 ).
     Виходячи зі  змісту  п.  2.2  договору,  в  якому передбачено
перерахування відповідачу 500 тис.  ДМ, позивач посилається на те,
що  цей договір є кредитним договором,  оскільки передбачає навіть
порядок виплати комісійних (процентів за користування кредитом)  у
розмірі  5  відсотків  від суми кредиту,  а також перерахування 25
відсотків прибутку.
     Взаємовідносини сторін  за  договором  про спільну діяльність
регулюються главою 38 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
     Договір про  спільну діяльність укладається сторонами з метою
спільно  діяти  для  досягнення   спільної   господарської   мети.
Досягнення мети задовольняє інтереси учасників договору, але кожна
із сторін має при цьому свою мету.  Кожна із сторін  договору  має
однакові права та обов'язки.
     Ст.ст. 430-433  ЦК  України ( 1540-06 ) містять перелік умов,
необхідних  для  виконання  такого  договору.  А  саме:  предметом
договору    є   спільна   діяльність   для   досягнення   спільної
господарської  мети;   передбачається   ведення   спільних   справ
учасників  договору  про  спільну діяльність;  для досягнення мети
учасники здійснюють внески  грошима  або  іншим  майном,  трудовою
участю;  передбачено  також порядок покриття витрат за договором і
збитків, що виникли в результаті спільної діяльності.
     Укладений сторонами договір  від  03.07.92  N  3  не  містить
перелічених  умов  договору про спільну діяльність.  П.  2.3 цього
договору передбачено,  що відповідач перераховує позивачу  щорічно
25 відсотків прибутку та оплачує комісійні у розмірі 5 відсотків.
     Відповідач вважає, що перерахування позивачем 500 тис. ДМ для
створення виробництва шприців-дозаторів МД-2 є наданням фінансової
допомоги з боку позивача, що, на його думку, не суперечить чинному
законодавству.
     Ст. 3 Закону України  "Про  банки  і  банківську  діяльність"
( 872-12 ) передбачено,  що залучення, розміщення грошових внесків
та кредитів здійснюється виключно банками.
     Надання фінансової   допомоги   позивачем,   якою  її  вважає
відповідач, не передбачає стягнення відсотків та комісійних.
     Однак за  умовами  п.  2.3  договору  відповідач зобов'язався
перераховувати позивачу комісійні та відсотки з прибутку.
     Матеріали справи  свідчать  про те,  що укладений договір від
03.07.92 N    3    "Про    організацію    спільного    виробництва
шприців-дозаторів медикаментів МД-2" за своєю правовою природою не
відповідає вимогам чинного законодавства щодо договору про спільну
діяльність,  тому  згідно  зі  ст.  48 ЦК України ( 1540-06 ) слід
визнати його недійсним з моменту укладення (ст. 59 ЦК України).
     Враховуючи, що    представники    позивача   від   пропозиції
відповідача розглянути  питання  про  зміну  умов  договору  (лист
відповідача   від   04.07.96  N  16-юр)  категорично  відмовились,
клопотання   відповідача   про   відкладення    розгляду    справи
відхиляється.
     У разі визнання угоди недійсною кожна  з  сторін  зобов'язана
повернути  іншій стороні все одержане за угодою.  Угода вважається
недійсною з моменту її укладення (ст. 59 ЦК України ( 1540-06 ).
     У зв'язку  з  викладеним  компанія "Росток" повинна повернути
позивачеві перераховану суму в 500 тис. ДМ.
     На підставі  викладеного,  керуючись  ст.ст.  48,  59,   382,
430-433 ЦК  України  (  1540-06  ),  ст.ст.  77,  82  АПК  України
( 1798-12 ), суд В И Р І Ш И В:
     1. Визнати недійсним  як  такий,  що  не  відповідає  вимогам
закону,  договір  від  03.07.92  N  3  "Про  організацію спільного
виробництва шприців-дозаторів медикаментів МД-2".
     2. Стягнути  з  р/рахунку  компанії   "Росток"   на   користь
Державного     підприємства     зовнішньоекономічної    діяльності
"Укрінтеренерго" 8500000 крб. держмита.
     3. Стягнути  з  р/рахунку  компанії   "Росток"   на   користь
Державного     підприємства     зовнішньоекономічної    діяльності
"Укрінтеренерго" 500 тис. ДМ основного боргу.
 
 "Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду
 України", N 1, 1997 р.
 








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Запрашиваемая страница не найдена
Валюта
USD
EUR
RUB
PLN
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка