Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про деякі питання практики вирішення господарських спорів


                  ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
                             Л И С Т
 
 N 01-8/368 від 06.06.94
     м.Київ
 
 vd940606 vn01-8/368
                                         Арбітражним судам України
 
               Про деякі питання практики вирішення
                       господарських спорів
 
          ( Із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого
                                     господарського суду
            N 01-8/1042 ( v1042600-01 ) від 02.10.2001 )
     Вищий Арбітражний   Суд  України  доводить  до  відома  деякі
відповіді на запитання щодо  практики  застосування  окремих  норм
чинного законодавства.
     1. Ліквідоване   підприємство   має   право   звернутись   до
арбітражного суду  із  заявою про визнання недійсним акта про його
ліквідацію до момента виключення з державного реєстру.
     Підприємство звернулось  до  арбітражного  суду із заявою про
визнання недійсним рішення органу управління про ліквідацію  цього
підприємства. Вважаючи, що з моменту прийняття зазначеного рішення
підприємство втратило статус юридичної особи,  відповідач послався
на те,  що відповідно до статті 1 Закону України "Про  арбітражний
суд" ( 1142-12 ) ця справа непідвідомча арбітражному суду.
     Таке заперечення   не   відповідає   чинному   законодавству,
оскільки згідно з п.4 статті 34 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) підприємство  вважається  реорганізованим  або
ліквідованим  з  моменту  виключення  його  з  державного  реєстру
України.
     Таким чином  до  цього  моменту  підприємство  не  позбавлено
статусу юридичної особи і тому на підставі п.2  статті  27  Закону
України "Про  підприємства  в  Україні"  має  право  звернутись до
арбітражного суду із заявою про визнання такого акту недійсним.
     2. Органи  державного  управління  не  мають  права  приймати
рішення про  ліквідацію  об'єднання  підприємств,   створених   на
добровільних засадах.
     За галузевим   принципом   підприємства,   що   належать   до
комунальної власності, на добровільних засадах створили корпорацію
на підставі  поєднання  виробничих   та   комерційних   інтересів.
Посилаючись на підпункт 3 пункту 21 Положення про місцеву державну
адміністрацію ( 252/92 ),  згідно з яким до  повноважень  місцевої
державної   адміністрації   віднесено   вирішення   питання   щодо
ліквідації підприємств,  організацій і  установ,  що  належать  до
комунальної  власності,  місцева  державна  адміністрація прийняла
рішення про ліквідацію цієї корпорації.
     Таке рішення   не   відповідає  законодавству  і  компетенції
місцевої державної адміністрації.
     Відповідно до  статті 3 Закону  України  "Про  підприємства в
Україні" підприємства  мають   право   на   добровільних   засадах
об'єднувати свою  виробничу,  наукову,  комерційну  та  інші  види
діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному  законодавству.
Такі об'єднання   діють   на  підставі договору  чи  статуту, який
затверджується їх засновниками або власниками.  Згідно з пунктом 6
статті 3  цього  Закону  такі  об'єднання ліквідуються за рішенням
підприємств, які входять до нього.
     Отже об'єднання  має право звернутись до арбітражного суду із
заявою про  недійсність  зазначеного  рішення  місцевої  державної
адміністрації, як  такого,  що  не  відповідає  законодавству і її
компетенції.
     3. До кого (підприємства,  що ліквідується, або ліквідаційної
комісії) слід звертатися з позовом  у  разі  відхилення  претензії
кредитора в період ліквідації підприємства.
     Відповідно до  пункту  1  статті  35  Закону   України   "Про
підприємства в   Україні"   ліквідація  підприємства  здійснюється
ліквідаційною комісією,    яка    утворюється    власником     або
уповноваженим ним   органом.   За   їх  рішенням  ліквідація  може
проводитись самим підприємством в особі його органу управління.
     Підприємство вважається  ліквідованим,  як це передбачено п.4
статті 34 цього Закону,  з моменту виключення його  з   державного
реєстру України.   Отже   за   час  роботи  ліквідаційної  комісії
підприємство, яке  ліквідується,  вважається   діючим   зі   всіма
наслідками.
     Ліквідаційна комісія або інший орган,  що здійснює ліквідацію
підприємства, не  є  юридичною  особою  і тому вони не можуть бути
відповідачами в арбітражному процесі.
     Якщо кредитор вважає,  що ліквідаційна комісія необгрунтовано
відхилила його вимогу до підприємства,  яке ліквідується,  він має
право до  виключення  останнього  з  державного  реєстру  подати у
встановленому порядку позов до цього підприємства.
     4. Про  підвідомчість  арбітражному  суду  заяв  про визнання
недійсними актів органів управління, які ліквідовано.
     Відповідно   до   пункту   1   частини   першої   статті   12
Господарського   процесуального   кодексу   України  (  1798-12  )
господарським  судам  підвідомчі  справи  зі  спорів, зокрема, про
визнання  недійсними актів державних та інших органів, підприємств
та  організацій.  (  Абзац другий пункту 4 в редакції Листа Вищого
господарського суду N 01-8/1042 ( v1042600-01 ) від 02.10.2001 )
     Тому,   якщо   позивач   вважає,  що  акт,  виданий  органом,
підприємством  чи організацією, які у подальшому було ліквідовано,
не  відповідає  законодавству  арбітражний  суд  не може відмовити
позивачеві  у  захисті  його  прав  і  інтересів.  (  Абзац третій
пункту   4   із   змінами,   внесеними   згідно  з  Листом  Вищого
господарського суду N 01-8/1042 ( v1042600-01 ) від 02.10.2001 )
     Арбітражному суду    необхідно   встановити   правонаступника
ліквідованого органу або  орган,  до  якого  передано  функції  по
виданню таких  актів,  і залучити його до участі у справі.  У разі
невідповідності оспорюваного акту законодавству його слід  визнати
недійсним.
     Таким чином за наведеними  обставинами  у  арбітражного  суду
відсутні підстави для припинення провадження у справі з посиланням
на пункт 6 статті 80 Арбітражного процесуального Кодексу України.
     5. Про  розгляд спорів,  пов'язаних з невиконанням замовником
по будівництву жилих будинків зобов'язання щодо передачі  дольщику
обумовленої договором жилої площі.
     Відповідно  до  статті  27  Житлового Кодексу Української РСР
( 5464-10  )  жила  площа у будинках,  споруджених із залученням у
порядку пайової участі коштів підприємств, установ та організацій,
розподіляється для    заселення    між    учасниками   будівництва
пропорційно переданим ними коштам.
     У випадках,  коли  для  будівництва  певного  жилого  будинку
дольщик перерахував  основному  замовнику  кошти  і   у   договорі
визначені умови  щодо  кількості квартир з однієї,  двох,  трьох і
більше кімнат,  які належить  передати  дольщику  після  прийняття
будинку в експлуатацію,  слід виходити з такого.  Якщо замовник не
виконує свого зобов'язання щодо  передачі  обумовленої   договором
жилої площі   дольщику,   останній   має   право   звернутись   до
арбітражного суду із позовом і вимагати передачі площі у натурі.
     У разі  відсутності у договорі умови щодо конкретних квартир,
які належить передати  дольщику,  і  спір  вирішується  до  видачі
ордерів   громадянам  та  до  заселення прийнятого до експлуатації
будинку, арбітражний  суд  може  прийняти  рішення  про   передачу
замовником дольщику певних квартир.
     Якщо при  вирішенні  спору  буде  виявлено,  що   у   процесі
будівництва жилого  будинку сталося його подорожчання і дольщик на
обгрунтовану вимогу замовника не перерахував додаткові  кошти,  то
рішення про зобов'язання замовника передати дольщику квартири слід
приймати у межах раніше  переданих  коштів.  При  цьому  кількість
квартир, що неналежить дольщику,  визначається виходячи з вартості
жилої площі на момент виділення квартир.
     У тих  випадках,  коли  при  вирішенні спору встановлено,  що
жилий будинок  заселений  на  підставі  належно  виданих  ордерів,
арбітражний суд,  керуючись статтею 22 Арбітражного процесуального
Кодексу України за  заявою  позивача  (дольщика) має право змінити
підставу або  предмет  позову,  наприклад,  замість передачі жилої
площі  в  натурі  вирішити  питання  про  стягнення  із  замовника
вартості  належних  до  передачі квартир або стягнути із замовника
кошти,  внесені дольщиком на  будівництво  будинку.  В  останньому
випадку дольщик має право вимагати відшкодування збитків, завданих
невиконанням  зобов'язання,  зокрема,  пов'язаних   з   придбанням
відповідної кількості квартир.
     6. Сторона  за  договором  має  право вимагати від несправної
сторони відшкодування відсотків,  сплачених банку за  користування
кредитом.
     Якщо відповідно  до  договору  покупець  здійснив   попередню
оплату продукції,  що підлягає поставці, а постачальник не виконав
зобов'язання,  тобто не відвантажив продукцію в належний строк, то
згідно зі статтею 208 Цивільного кодексу України ( 1540-06 )  він,
крім   сплати  неустойки,  зобов'язаний  відшкодувати  кредиторові
завдані  цим  збитки.  Сплачені  кредитором  банку   відсотки   за
користування  кредитом  є  його  збитками,  для  стягнення  яких з
постачальника позивач має  довести,  що  ці  збитки  завдані  йому
невиконанням боржником зобов'язання за договором.
     Якщо позивач   подасть   такі  докази,  а  також  докази  про
одержання від  банку  кредита  під  відсотки   для   перерахування
постачальнику попередньої оплати за належну до поставки продукцію,
а постачальник  не виконав зобов'язання і не повернув ці кошти,  з
останнього  слід  стягнути  сплачені  банку  відсотки  як  завдані
кредиторові збитки.
     Ці збитки   необхідно   обчислювати   з  дня  спливу  строків
виконання зобов'язання  за  договором  або  з   дня,   коли   сума
відповідно до  договору  повинна  бути  повернута,  незалежно  від
строку, на який було взято кредит.
     У тому  випадку,  коли після спливу строку повернення кредиту
кредитор сплатив  банку   підвищені   відсотки   за   користування
кредитом, він, крім наведених  доказів, повинен подати  документи,
які пояснюють причини неможливості повернення одержаного кредиту у
встановлений строк. Якщо такі докази будуть подані, сплачені банку
підвищені відсотки  за  користування  кредитом  також   підлягають
стягненню з боржника.
     Сплачені кредитором відсотки за користування кредитом до дня,
коли боржник  повинен  був  виконати  зобов'язання  за  договором,
можуть бути  стягнуті  з  відповідача  тільки  у  випадку  подання
позивачем доказів,  що  підтверджують  як  причинний  зв'язок  між
невиконанням зобов'язання і заподіяними збитками,  так і прийняття
кредитором заходів до запобігання або зменшення збитків.
     Якщо у  договорі   передбачено,   що   у   разі   невиконання
зобов'язання боржник   відшкодовує  кредиторові  усі  відсотки  за
користування кредитом,  одержаним для розрахунків з боржником,  то
кредитор у  цьому  випадку  повинен  довести  тільки  сплату банку
відсотків і невиконання боржником зобов'язання.
     7. Чинне  законодавство не передбачає розгляду в арбітражному
суді позовів трудових колективів про визнання недійсними актів про
ліквідацію або реорганізацію підприємства.
     Відповідно до статті 34 Закону України  "Про  підприємства  в
Україні" (  887-12  )  ліквідація  і  реорганізація   підприємства
проводиться за рішенням власника,  а у випадках,  передбачених цих
Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу.
     Закон України "Про  підприємства  в  Україні"  не  передбачає
участі трудового  колективу  у  вирішенні  питання  про ліквідацію
підприємства.
     Статтею  1    Арбітражного   процесуального  Кодексу  України
( 1798-12  )  право  на  звернення  до  арбітражного  суду  надане
юридичним   особам,   громадянам,  які  здійснюють  підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку
набули  статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках,
передбачених  законодавчими  актами  України,  також  державним та
іншим  органам.  (  Абзац четвертий пункту 7 із змінами, внесеними
згідно   з   Листом   Вищого   господарського   суду  N  01-8/1042
( v1042600-01 ) від 02.10.2001 )
     Трудовий  колектив підприємства не має відповідного статусу і
тому  йому  не  надане право звертатися з позовами до арбітражного
суду,  у  тому  числі про визнання недійсним рішення компетентного
органу  про  ліквідацію  або  реорганізацію  підприємства. ( Абзац
п'ятий  пункту  7  із  змінами,  внесеними  згідно з Листом Вищого
господарського суду N 01-8/1042 ( v1042600-01 ) від 02.10.2001 )
     Арбітражний суд повинен відмовити у прийнятті позовної  заяви
трудового колективу підприємства на підставі пункту  1  статті  62
Арбітражного процесуального Кодексу України.
     8. Арбітражний процесуальний  Кодекс  України  не  передбачає
повернення заяви  про  перевірку  рішення,  ухвали,  постанови  за
нововиявленими обставинами у зв'язку з відсутністю таких обставин.
     Арбітражний процесуальний    Кодекс    України    не    надає
арбітражному суду право  повернути  заяву  про  перегляд  рішення,
ухвали, постанови  за  нововиявленими  обставинами  тільки  на тій
підставі, що такі обставини відсутні.
     У цих  випадках  заяву  слід  прийняти  і  здійснити перегляд
рішення,  ухвали,   постанови  арбітражного  суду  відповідно   до
статті 114  Арбітражного  процесуального  Кодексу  України.   Якщо
нововиявлені  обставини  відсутні,  арбітражний суд приймає ухвалу
про залишення рішення, ухвали, постанови без зміни.








Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Валюта
USD26.38843
EUR29.52073
RUB0.41017
PLN6.93105
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка