СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
У Х В А Л А
09.06.82
(Витяг)
М. пред'явила позов до К. про стягнення 2600 крб. Позивачка
зазначала, що купила у відповідачки будинок за 1650 крб. Ця сума
була передана їй при свідках, але нотаріального посвідчення
договору купівлі-продажу не відбулося, бо відповідачка у
встановленому порядку ще не одержала свідоцтво про спадщину.
Згодом К. стала вимагати від неї ще 950 крб. за цеглу, що була
біля будинку, обіцяючи після цього оформити договір
купівлі-продажу. Вважаючи такі вимоги безпідставними, позивачка
пред'явила позов про визнання договору купівлі-продажу будинку
дійсним. У задоволенні цих вимог їй було відмовлено, а згодом за
позовом К. вона була виселена з будинку. Посилаючись на зазначені
обставини, а також на те, що крім 1650 крб., сплачених
відповідачці за будинок, вона витратила 950 крб. на його ремонт,
позивачка просила задовольнити її вимоги.
Рішенням Бориспільського районного народного суду від 28
вересня 1981 р. позов задоволено частково, з К. стягнуто на
користь М. 2233 крб., включаючи в цю суму 1650 крб., одержаних за
проданий будинок, 400 крб. витрачених на його ремонт і витрати у
справі. Ухвалою судової колегії Київського обласного суду від 30
жовтня 1981 р. рішення народного суду залишено без зміни, а
постановою президії цього ж обласного суду від 29 квітня 1982 р.
залишено без задоволення протест заступника Прокурора УРСР про
перегляд судових рішень.
У протесті заступника Прокурора УРСР ставилося питання про
скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Протест підлягав задоволенню з таких підстав.
Стягуючи з К. на користь М. 1650 крб., народний суд виходив з
того, що виплата позивачкою вказаної суми стверджується
показаннями свідків, а тому К. в силу ст. 48 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) зобов'язана повернути М. всі одержані за угодою гроші.
Судова колегія Київського обласного суду, залишаючи без зміни
рішення народного суду, а президія цього ж обласного суду - без
задоволення принесений в порядку нагляду протест, вважали рішення
народного суду по суті правильним, однак, визнали помилковим
застосування ним ст. 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), у той час
як належало керуватися ст. 469 цього Кодексу, що регулює
правовідносини, за яких допускається доказування обставин спору
показаннями свідків.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд
поверхово з'ясував дійсні обставини спору. Судом встановлено, що
спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу
купівлі-продажу будинку. Позивачка стверджувала, що сплатила
відповідачці за будинок 1650 крб., а відповідачка пояснювала, що
одержала від позивачки 550 крб. Ця угода, пов'язана з передачею
грошей, не оформлялася не тільки в нотаріальній, а й у простій
письмовій формі, як цього вимагають статті 44, 46 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ) про угоди громадян між собою на суму понад сто
карбованців. Недодержання цієї форми угоди в разі спору позбавляє
сторони права посилатися на ствердження угоди на показання
свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне
недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48
Цивільного кодексу. Проте народний суд, задовольняючи вимоги
позивачки, вважав доведеним факт передачі нею відповідачці за
будинок 1650 крб. на підставі лише показань свідків.
Не можна визнати обгрунтованими і висновки судової колегії та
президії обласного суду про те, що правовідносини між сторонами
повинні регулюватися не ст. 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), а
ст. 469 цього Кодексу. Цією нормою закону регулюються
позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або
збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх
підстав. У даному разі, як зазначалося, правовідносини між
сторонами виникли з договірних відносин, тому вимоги ст. 469
Цивільного кодексу на неї не поширюються.
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія
Верховного Суду УРСР протест заступника Прокурора УРСР
задовольнила. Рішення Бориспільського районного народного суду,
ухвалу судової колегії та постанову президії Київського обласного
суду скасувала, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.
| 
