Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції

Архів документів. Текст правового акту станом на 27 березня 2007 року


                  ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                        П О С Т А Н О В А
 
 N 9 від 21.12.90
     м.Київ
 
 vd901221 vn9
 
       Про  практику  застосування  судами   процесуального
       законодавства при розгляді цивільних справ по першій
                            інстанції
       ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму 
         Верховного Суду України
         N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 
         N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
 
     Точне   і   неухильне   додержання   судами   України    норм
процесуального  законодавства  при  розгляді  цивільних  справ  по
першій  інстанції   є   неодмінною   умовою   здійснення   завдань
цивільного судочинства - забезпечити їх правильне,  справедливе  і
швидке  вирішення  з  метою  захисту  прав  і  законних  інтересів
громадян, охорони суспільного ладу й державності України, прав  та
законних інтересів, підприємств,  установ,  організацій,  дальшого
зміцнення законності і правопорядку,  запобігання  правопорушенням
та виховання громадян  у  дусі  неухильного  виконання  законів  і
поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.
     Узагальнення судової  практики  показує,  що суди в основному
розглядають і вирішують справи в суворій відповідності з  вимогами
чинного законодавства. Разом з тим деякі суди не завжди додержують
встановленого порядку провадження в  цивільних  справах,  особливо
вимог закону про підготовку справ до судового розгляду,  всебічне,
повне і об'єктивне з'ясування  дійсних  обставин  справи,  прав  і
обов'язків сторін,  правил збирання, дослідження і оцінки доказів,
про судові рішення,  запобігання правопорушенням,  строки розгляду
справ.  Допускаються  факти безпідставного відмовлення у прийнятті
позовних заяв, розгляду цивільних справ у відсутності сторони, яка
не  була  повідомлена  про  час і місце судового засідання,  інших
процесуальних спрощень.
( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
  Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
  
     З метою  усунення  зазначених недоліків,  а також роз'яснення
окремих питань застосування процесуального  законодавства,  Пленум
Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
     1. Звернути  увагу  судів  першої інстанції на недопустимість
зазначених недоліків і зажадати їх усунення та забезпечити  суворе
додержання правил судочинства,  розгляду кожної цивільної справи у
точній відповідності з законом, у встановлені строки і на високому
професійному рівні.
     В умовах  дії  розподілу  державної  влади  на   законодавчу,
виконавчу  і  судову  необхідно рішуче підвищити рівень здійснення
правосуддя по  цивільним  справам  і  культуру  судових  процесів,
забезпечити неухильне додержання принципів рівності громадян перед
законом і судом,  незалежності суддів і підкорення їх лише закону,
гласності  судових  процесів  і  вимог  про  мову,  якою  ведеться
судочинство.
     Особливу увагу  слід  приділяти  дальшому поліпшенню розгляду
цивільних справ про захист конституційних прав і свобод  громадян,
діючих   різноманітних   і   рівноправних   форм   власності,  про
відшкодування  матеріальних  збитків,   заподіяних   підприємству,
установі,  організації, справ, що виникають у зв'язку з порушенням
державної,  трудової,  договірної дисципліни,  іншими  незаконними
діями або бездіяльністю у сфері економіки.
     2. При вирішенні питання про прийняття заяви суддя перевіряє,
чи має  заявник  відповідно  до  ст.5  ЦПК  (  1501-06  ) право на
порушення справи,  чи  відповідає  форма  і  зміст  заяви  вимогам
закону, чи  нема  передбачених ч.2 ст.136 ЦПК ( 1502-06 ) перешкод
для  порушення   справи,   враховуючи   при   цьому,   що   чинним
законодавством  підвищена  роль судів у цивільно-правовому захисті
соціально-економічних,  політичних і особистих прав громадян, прав
і    охоронюваних    законом   інтересів   підприємств,   установ,
організацій, об'єднань і значно розширена судова юрисдикція.
     Суди    зобов'язані    виключити    з    практики     випадки
необгрунтованої відмови у  прийнятті  заяв  у  цивільних  справах,
маючи на увазі, що в прийнятті такої заяви  може  бути  відмовлено
лише у випадках, зазначених у відповідних пунктах ст.136 ЦПК.  При
цьому за п.1 цієї статті у  прийнятті  заяви  відмовляється,  якщо
справа непідвідомча суду або не підлягає розгляду в суді  з  інших
підстав.  Наявність  рішення  чи  ухвали  суду  про   затвердження
мирової угоди, що набрали законної сили,  постановлених  по  спору
між тими ж сторонами, про той же предмет і з  тих  же  підстав,  є
підставою  для  відмови  у  прийнятті  заяви  за  п.3  ст.136  ЦПК
незалежно від того, хто із  сторін  знову  звернувся  з  таким  же
позовом.
     Недопустима відмова у прийнятті заяви з  мотиву  пред'явлення
позову  неналежним позивачем чи до неналежного відповідача.  У цих
випадках відповідно до правил ст.105 ЦПК ( 1501-06 )  питання  про
заміну  позивача чи відповідача або притягнення до участі у справі
належного відповідача вирішує суд,  він же при вибутті неналежного
позивача  і  відмови належного позивача вступити в справу закриває
провадження згідно з п.4  ст.227  ЦПК  (  1502-06  ),  а  в  інших
випадках відмовляє в позові неналежному позивачу.
     Про відмову у прийнятті заяви  або  про  її  прийняття  суддя
виносить  ухвалу.  При  постановленні ухвали про прийняття заяви і
порушення справи суддя, крім статей 5 ( 1501-06 ), 136 ( 1502-06 )
ЦПК, керується  ст.143  (  1502-06 ) цього Кодексу,  якщо в ухвалі
зазначається  про  процесуальні  дії,  які   слід   провести   при
підготовці справи до судового розгляду.
     Судам слід мати на увазі,  що Пленум Верховного Суду України
в п.8  постанови від 1 листопада 1996 р.  N 9 ( v0009700-96 ) "Про
застосування  Конституції  України  при   здійсненні   правосуддя"
роз'яснив:  суд  не  вправі  відмовити  особі в прийнятті позовної
заяви чи скарги лише з тієї підстави,  що її  вимоги  можуть  бути
розглянуті  в  передбаченому  законом  досудовому  порядку,  і  не
повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав,
передбачених законом,  який обмежує гарантоване ст. 55 Конституції
України ( 254к/96-вр ) право кожної людини на  оскарження  в  суді
рішень,  дій  чи бездіяльності органів державної влади,  місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.
( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
  Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     3. Відповідно  до  ст.139  ЦПК суддя вправі повернути позовну
заяву,  якщо вона за формою і змістом не відповідає вимогам ст.137
ЦПК, не оплачена державним митом у встановленому розмірі, якщо при
її подачі  не  були  додержані вимоги ст.138 ЦПК про подання копій
позовної заяви  та  інших  документів  і  пропозиція  виправити  у
встановлений  строк  недоліки  заяви не була виконана.  Тривалість
цього строку  визначається  з  врахуванням  необхідного  часу  для
повідомлення  позивачеві  про залишення заяви без руху у зв'язку з
допущеними недоліками та їх усунення.  Заява не може бути  визнана
неподаною   та  повернута  за  мотивами  ненадання  доказів.  Якщо
порушення правил статей 137-139 ЦПК виявлені при розгляді  справи,
вони усуваються в ході судового розгляду.
     Аналогічно вирішується  це  питання  щодо  заяв  і  скарг про
порушення справ окремого  провадження  або  тих,  що  виникають  з
адміністративно-правових відносин.
     4.  Вирішуючи  питання  про  підсудність  справи,   необхідно
виходити з правил глави 15 ( 1502-06 ) та  відповідних  норм  ЦПК,
що  визначають  підсудність  справ  непозовного  провадження,   і,
зокрема, враховувати,  що  порушення  і  розгляд  всіх  справ,  що
підлягають вирішенню в порядку цивільного  судочинства,  віднесено
до компетенції  відповідних  районних  (міських)  народних  судів,
крім  винятків,  коли  за  законом  їх  вирішення  є  компетенцією
обласного, Київського чи Севастопольського  міських,  міжобласного
судів, Верховного  суду  Автономної  Республіки  Крим,  військових
судів гарнізону, регіону,  Військово-морських  сил  чи  Верховного
Суду України, наприклад, статті 124, 243-21 ЦПК ( 1502-06 ).
     Слід також  мати  на  увазі,  що  правила  ч.4 ст.126 ЦПК про
підсудність справ за позовами про відшкодування шкоди,  заподіяної
майну  громадян  або юридичних осіб,  не поширюються на позови про
відшкодування  шкоди,  заподіяної  робітниками  і  службовцями   у
зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
     Відповідно до статей  132,  133  ЦПК  суд  може  передати  на
розгляд  іншого  суду  розпочату  розглядом  по суті справу лише у
випадку,  коли визнає,  що даний позов  з  обставин  справи  можна
зручніше  вирішити  за  місцем  проведення найголовніших дій,  які
підлягають перевірці,  або взагалі в іншому суді,  а  не  в  суді,
обраному  позивачем,  а  також,  якщо прохання відповідача,  місце
проживання якого не було відоме,  про передачу  справи  за  місцем
його дійсного проживання буде визнано таким,  що заслуговує уваги.
Згідно з цими нормами суд,  зокрема,  вправі надіслати  справу  на
розгляд іншого суду, якщо сторони змінили місце проживання.
     Виходячи з характеру наданих законом повноважень, зазначені в
ч.1  ст.133 ЦПК особи вправі в межах своєї компетенції передати на
розгляд до іншого суду як будь-яку цивільну справу,  так  і  заяву
про порушення цивільної справи.
( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
  Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     5. Суди повинні неухильно виконувати вимоги ст.143 ЦПК, маючи
на  увазі,  що  належна  підготовка  справи до судового розгляду є
однією з основних умов своєчасного і правильного її  вирішення  та
що  проведення  підготовки є обов'язковим в кожній справі,  в тому
числі при її новому розгляді після  скасування  раніше  винесеного
рішення.
     6. Вживаючи заходи до забезпечення позову у  відповідності  з
главою 19 ЦПК ( 1501-06 ),  слід виходити  з  того,  що  такі  дії
можуть бути вчинені як при підготовці справи до судового розгляду,
так і при її розгляді,  якщо невжиття  заходів  забезпечення  може
утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
     Судам необхідно  мати  на  увазі,  що  накладення  арешту  за
правилами п.1  ст.152  ЦПК  (  1502-06  ) на майно та грошові суми
проводиться  з  додержанням   вимог  статей  381,  382,  383,  393
( 1503-06  )  і з врахуванням зазначених у ч.2 ст.152 ( 1502-06 ),
ст.387 ( 1503-06 ) цього Кодексу і ст.385 ЦК ( 1540-06 ) умов щодо
звернення стягнень на вклади громадян.
     У справах про стягнення аліментів на підставі  статей 32, 80,
81 КпШС  України  (  2006-07  )  позов  може  бути  забезпечений у
відповідності зі ст.220  ЦПК  (  1502-06  )  шляхом  стягнення  за
ухвалою  судді  з  відповідача  певної суми в рахунок аліментів до
постановлення рішення.
     У відповідності зі ст.157 ЦПК,  якщо ухвала про  забезпечення
позову  винесена у відсутності сторони,  яка подала на неї скаргу,
строк касаційного оскарження обчислюється  з  дня  оголошення  цій
стороні ухвали.
     За правилами  ст.155  ЦПК  скасування   забезпечення   позову
проводиться судом в тому складі, в якому справа підлягає розгляду.
( Пункт 6  із  змінами,  внесеними  згідно  з  постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
     7. Роз'яснити  судам,  що  правила  ст.21  ЦПК ( 1501-06 ) не
виключають можливості повторної участі судді у розгляді справи  по
першій інстанції в разі скасування прийнятої з його участю ухвали,
якою не закінчувалось провадження у справі  (відмова  у  прийнятті
заяви з   підстав,   зазначених  у  пунктах  7,8,9  ст.136  ЦПК,
залишення заяви без руху і повернення заяви,  відкладення розгляду
справи,  зупинення  провадження  у  справі,  залишення  позову без
розгляду тощо).
( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
  Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     8. Розглядаючи і   вирішуючи   цивільні   справи  на засадах
змагальності, суди відповідно до статей 15,  30 ЦПК  (  1501-06  )
повинні   вживати  передбачених  законом  заходів  до  всебічного,
повного й об'єктивного з'ясування  обставин  справи,  роз'яснювати
особам, які беруть у ній участь, їх права й обов'язки та сприяти у
здійсненні цих прав.
     При збиранні доказів слід неухильно виконувати вимоги ст.  28
ЦПК України про належність  доказів  і  ст.  29  ЦПК  України  про
допустимість засобів доказування.
     Суд вправі відмовити  у  задоволенні  клопотання  про  виклик
свідків,  якщо  в  ньому  не  зазначені  обставини,  які  він може
підтвердити,  або відомості про ці обставини не мають значення для
правильного   вирішення   справи  чи  не  можуть  підтверджуватись
показаннями свідків.
     Не можуть бути використані як показання свідків  (ст.41  ЦПК)
письмові  пояснення  громадян,   у   відповідних   випадках   вони
приймаються  судом,  як  письмові  докази  (ст.46  ЦПК   України).
Виходячи   із   закріпленого   ст.160   ЦПК    України    принципу
безпосередності   судового   розгляду,   одержані   за   правилами
зазначених статей показання свідків, як  і  інші  докази,  повинні
бути  досліджені  в  судовому  засіданні,  в  якому   постановлено
рішення, незалежно від того, чи досліджувалися ці  докази  тим  же
складом суду в іншому судовому засіданні.
     Відповідно до  ст.29  ЦПК  ( 1501-06 ) не може стверджуватися
показаннями свідків наявність правовідносин,  що виникають з угод,
для яких законом встановлено письмову форму (ст.46 ЦК ( 1540-06 ).
     Поряд з  цим факт виконання такої угоди може підтверджуватись
будь-якими засобами доказування,  передбаченими ст.27 ЦПК,  в тому
числі і показаннями свідків.
( Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
  Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     9. За змістом правил ст.33 ЦПК судові доручення  по  збиранню
доказів,   допит  свідків,  проведення  огляду  на  місці  речових
доказів,  експертиза,  допит сторін або третьої особи тощо даються
тільки  суду  (а не іншому органу),  якщо відповідні дії не можуть
бути проведені судом,  що  розглядає  справу,  або  для  нього  це
становить труднощі.
     Дача судових доручень і їх виконання повинні проводитись  при
суворому  додержанні  правил  ст.33  ЦПК  та  визначеного  законом
порядку збирання доказів.  Фактичні дані,  одержані при  виконанні
доручення  з  порушенням встановленого законом порядку (статті 57,
60 ( 1501-06 ),  182,  184,  188,  189 ( 1502-06 ) ЦПК), доказової
сили не мають.
     10. Судам  слід  мати  на  увазі,  що  оскільки від належного
вирішення питання про прийняття зустрічного позову,  об'єднання  і
роз'єднання позовів   залежить   швидкий   та  правильний  розгляд
заявлених вимог,  необхідно проводити ці процесуальні дії у точній
відповідності  з правилами,  встановленими статтями 140-142,  144,
145 ЦПК.
     У прийнятті  зустрічного  позову  не  може  бути відмовлено з
підстав пред'явлення його  пізніше  як  за  три  дні  до  судового
засідання,   якщо   розгляд   окремо   первісного  позову  зробить
неможливим  розгляд  зустрічних  вимог   відповідача   (наприклад,
позовів про виселення та визнання права на спірне жиле приміщення,
про стягнення аліментів та оспорювання батьківства, про розірвання
шлюбу та визнання шлюбу недійсним та ін.).
     Позовні вимоги кількох осіб до одного й  того  ж  відповідача
або  позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне
провадження,  якщо  ці  вимоги  однорідні.  Таке   об'єднання   не
допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад,
позови кількох осіб про поновлення на роботі).
     У відповідності  зі  ст.145  ЦПК роз'єднання однорідних вимог
може мати місце лише за умови,  що їх  сумісний  розгляд  утруднює
вирішення справи (наприклад,  у зв'язку з необхідністю призначення
складної експертизи по окремих вимогах,  тривалого відрядження або
тяжкого   захворювання   одного   чи  декількох  з  позивачів  або
відповідачів).
     В разі  роз'єднання  позовів  підставою  для  провадження  по
виділених вимогах є ухвала суду про роз'єднання  позовів  і  копія
позовної заяви.
( Пункт 10 із  змінами,  внесеними  згідно  з  постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
     11. Звернути увагу  судів  на  те,  що  відкладення  розгляду
справи може мати місце у випадках, передбачених статтями 164, 172,
173, 175 ЦПК, а також при неможливості розгляду справи у зв'язку з
необхідністю витребувати нові докази,  якщо  це  зробити  під  час
перерви в судовому засіданні неможливо або при заміні відведеного
судді.
     В разі первинної неявки однієї з сторін або будь-кого з інших
осіб,  які беруть участь у справі  і  про  яких  є  відомості  про
вручення їм повісток, без повідомлення причин неявки або з причин,
визнаних  судом  неповажними,  справа  може  бути   розглянута   у
відсутності особи,  яка не з'явилася,  якщо є достатньо матеріалів
про права та взаємовідносини  сторін  і  немає  потреби  заслухати
особисті пояснення особи, яка не з'явилася.
     У випадку   відкладення   справи   свідки,   які   з'явилися,
допитуються,  якщо  у  судовому засіданні присутні всі особи,  які
беруть участь у справі.  Повторний виклик свідків  у  такому  разі
допускається лише за мотивованою ухвалою суду.
( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
  Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     12. Судам необхідно мати на увазі, що  відповідно  до  статей
44, 95 ( 1501-06 ), 172, 173, 174 ( 1502-06 ) ЦПК штраф у  розмірі
до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян  може  бути
накладено на свідка за неявку без поважних причин;  на  сторону  й
іншу особу, яка бере участь  у  справі  за  невиконання  обов'язку
повідомити суд про зміну своєї адреси під час провадження  справи,
за неявку в судове засідання без поважних причин, що  призвело  до
відкладення справи; на позивача і відповідача,  коли  сторони  або
одна з них не з'явились у судове засідання без поважних  причин  і
жоден  з  них  не  подав  заяви  про  розгляд   справи   за   його
відсутності;   на   службову   особу    підприємства,    установи,
організації, з  вини  якої  не  забезпечено  явку  представника  у
судове засідання.
     У зазначених    випадках    штраф    накладається    ухвалою,
постановленою  з   додержанням   правил   статтями     232-234 ЦПК
( 1502-06 ),  яка не підлягає оскарженню  у  касаційному  порядку.
Особа,  на яку накладено штраф, може просити суд, що наклав штраф,
про зняття або  зменшення  його  розміру.  Ухвалу  про  відмову  у
задоволенні заяви  можна  оскаржити,  на  неї  може  бути  внесене
окреме подання прокурора (ст.83 ЦПК ). ( Абзац  другий  пункту  12
із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного  Суду
України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
     Слід також враховувати,  що за  проявлену  неповагу  до  суду
настає відповідальність за ст.185-3 КпАП ( 80731-10 )  у  порядку,
передбаченому  цим Кодексом.  Йдеться про злісне ухилення від явки
до суду свідка та експерта (ч.2 ст.44, ч.2 ст.58 ЦПК  ( 1501-06 ),
непідкорення  розпорядженню  головуючого  чи порушення порядку під
час судового засідання свідком,  позивачем, відповідачем та іншими
громадянами (ст.164  ЦПК  ( 1502-06 );  повторну неявку сторін або
однієї з них  без  поважних  причин  чи  неповідомлення  ними  про
причини неявки на другий виклик (за умов,  зазначених у ч.5 ст.172
та ч.2 ст.173 ЦПК) або вчинення будь-яких інших дій,  які свідчать
про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.
( Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
  Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     13. Згідно   з  правилами  глави  20,  що  регулюють  судовий
розгляд,  суд  зобов'язаний  забезпечити   можливість   здійснення
учасниками процесу їх прав і обов'язків.
     Враховуючи вимоги ст.9 ЦПК ( 1501-06 ) про мову судочинства і
ст.18 Закону  України  "Про  мови  в  Україні"  (  8312-11  ),   у
відповідності  з  якими,  крім української мови,  на якій ведеться
судочинство в Україні,  воно може  здійснюватись  на  національній
мові   або   мові,   прийнятній   для  більшості  населення  даної
місцевості,  суд  вправі,  якщо   сторони   не   володіють   мовою
судочинства  цієї місцевості,  вести судовий процес на іншій мові,
прийнятній  для  всіх  учасників  процесу,  постановивши  про   це
відповідну  ухвалу.  Особам,  що  беруть  участь  у  справі  і  не
володіють  мовою,  якою  провадиться  судочинство,  забезпечується
право  користуватися  у  судовому  процесі  рідною мовою,  а також
послугами перекладача за правилами статей 19,  72, 74 ( 1501-06 ),
167 ( 1502-06 ) ЦПК.
     Клопотання осіб, які беруть участь у справі, про витребування
нових доказів та з  усіх  інших  питань,  пов'язаних  з  розглядом
справи,  суд  вирішує негайно.  Відкладення вирішення клопотань не
допускається.  Відмова в їх задоволенні не позбавляє  права  осіб,
які  беруть  участь  у  справі,  знову  заявляти клопотання з того
самого питання в процесі судового розгляду.
     Якщо поряд   зі   стороною,  третьою  особою  або  заявником,
заінтересованою особою в справах,  передбачених главами 29-33 ЦПК,
беруть участь їх представники, суд заслуховує пояснення цієї особи
(ст.180 ЦПК),  а потім її представника.  За проханням  цієї  особи
пояснення  може давати тільки її представник.  Порядок дослідження
доказів  визначається  судом   залежно   від   характеру   спірних
правовідносин і при необхідності може бути змінений.
     14. При судовому розгляді предметом доказування є факти,  які
становлять основу заявлених  вимог  і  заперечень  проти  них  або
мають інше  значення  для  правильного  розгляду  справи  (причини
пропуску  строку  позовної  давності,   та   ін.)   і   підлягають
встановленню  для  прийняття  судового   рішення.   З'ясуванню   і
перевірці доказами підлягають також причини і умови,  які  сприяли
правопорушенню або виникненню цивільноправового спору.
     Якщо з'ясується, що зібраних у справі доказів  недостатньо  і
можливість їх одержання не вичерпана, суд відповідно до ст.30  ЦПК
( 1501-06 ) пропонує сторонам та іншим особам, які  беруть  участь
у справі, подати додаткові докази , а  в  разі  виникнення  в  цих
осіб труднощів за  їх  клопотанням  сприяє  у  витребуванні  таких
доказів і залежно від необхідного для цього  часу  може  оголосити
перерву, відкласти розгляд  справи,  а  у  випадках,  передбачених
законом, зупинити провадження в справі (п.5 ст.222 ЦПК ( 1502-06).
( Пункт 14 із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановами Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92,
 N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     15. При  визначенні розміру державного мита суди повинні мати
на увазі,  що  заяви,  у  яких  ставиться  питання  про  одночасне
вирішення  майнового  і  немайнового  спорів оплачуються державним
митом за ставками, встановленими для позовів майнового характеру і
ставками  для  вимог немайнового характеру.  Наприклад,  заява про
встановлення факту родинних стосунків і визнання права на спадкове
майно  оплачується,  виходячи  з  вартості  відшукуваного  майна і
встановлення  для  оплати  заяв  у  справах  окремого  провадження
ставок.
     Виходячи з правил ст.75 ЦПК у разі помилкового визначення при
прийнятті заяви державного мита в розмірі меншому, ніж передбачено
законом,  недоплачена сума стягується в доход держави  з  позивача
при відмові у позові, а при задоволенні позову - з відповідача.
     При повному  або  частковому  задоволенні  позову   майнового
характеру  до  декількох  відповідачів  судові  витрати,  понесені
позивачем,   відшкодовуються    ними    пропорціонально    розміру
задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.
     При постановленні рішення  про  право  спадкоємців  на  майно
державне  мито  визначається судом,  виходячи з загальної вартості
майна  і  стягується  з  кожного  спадкоємця  пропорціонально   до
виділеної йому частки.
     Визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем
після  пред'явлення  позову  не  звільняє  його  від відшкодування
понесених позивачем судових витрат як при  постановленні  рішення,
так  і  при  закритті  провадження  у  справі у зв'язку з відмовою
позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем.
Якщо  ж  відповідач  до пред'явлення позову про визнання права і в
судовому засіданні не оспорював  цього  права,  то  відповідно  до
змісту ст.75  ЦПК  (  1502-06 ) на нього при задоволенні позову не
може покладатись обов'язок по відшкодуванню судових витрат.
     У разі,   коли  питання  про  судові  витрати,  а  також  про
відшкодування витрат по оплаті допомоги адвоката не було  вирішено
рішенням,  суд,  який  його  постановив  (не  обов'язково в тому ж
складі), вправі відповідно до п.4 ст.214 ЦПК ( 1502-06 ) за заявою
сторони  або  з  власної  ініціативи  постановити  з цього питання
додаткове рішення.  Питання про  відшкодування  зазначених  витрат
може  бути також вирішено судом касаційної або наглядної інстанції
стосовно до п.4 ст.311 і п.5 ст.337 ЦПК ( 1503-06 ).
( Пункт 15 із  змінами,  внесеними  згідно  з  постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
     16. При  розгляді  справ  суди  повинні неухильно додержувати
вимог ст.232 ЦПК щодо питань,  по яким постановлюються  ухвали,  і
ст.234 ЦПК про зміст ухвали.
     Ухвала суду першої інстанції в  усіх  випадках  повинна  бути
мотивованою,  у  тому  числі  й при вирішенні питань про відмову в
прийнятті заяви,  залишення заяви без руху та про  її  повернення,
призначення   експертизи,   про  судові  доручення,  об'єднання  і
роз'єднання  позовів,  відновлення  розгляду  справи  по  суті   і
поновлення процесуальних строків.
     Суд вправі постановити ухвалу про прийняття іншого рішення  з
питань витребування доказів,  призначення експертизи,  притягнення
до участі в справі інших осіб,  ніж в ухвалі,  що раніше винесена,
якщо необхідність в цьому випливає з матеріалів справи.
     17. Враховуючи   важливе   значення    протоколів    судового
засідання,  суди  зобов'язані  забезпечити  суворе виконання вимог
статей 198, 199 ЦПК України про порядок  складання  та  оформлення
протоколів та їх зміст.
     Слід  мати  на  увазі,  що  на  розгляд   суду   у   порядку,
передбаченому  ч.2  ст.201  ЦПК  України,  вносяться   тільки   ті
зауваження на протокол, з якими не згоден головуючий.
     В разі   неможливості   розгляду  зауважень  у  встановленому
порядку (не задоволена  судом  заява  про  поновлення  пропущеного
строку  на подання зауважень,  закінчився строк повноважень суддів
та ін.) вони приєднуються до справи  та  їх  наявність  відповідно
враховується  судом касаційної або наглядної інстанції і за умови,
що справа розглядалась у колегіальному складі суду або  головуючим
визнане  необхідним  заслухати пояснення осіб,  які брали участь у
справі, розглянутій суддею одноособово.
( Пункт 17 із  змінами,  внесеними  згідно  з  постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
     18. Роз'яснити   судам,   що   у   разі  пред'явлення  позову
прокурором  до  відповідача,  який   проживає   за   межами   його
територіального  району,  він  вправі внести подання в касаційному
порядку на судове рішення в тому разі,  коли справа розглядалась з
його участю.
( Пункт 18 із  змінами,  внесеними  згідно  з  постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
     19. Роз'яснити судам,  що передбачений ст.417 ЦПК ( 1503-06 )
штраф  може  бути  накладений  на  боржника лише при невиконанні у
встановлений судом строк рішення, яке зобов'язує боржника виконати
певні   дії,   які   можуть  бути  виконані  лише  ним  самим  (не
перешкоджати  у  користуванні   жилим   приміщенням,   спростувати
відомості, які порочать честь і гідність іншої особи тощо).
     Тому застосування   штрафу   за   невиконання   рішення,   що
зобов'язує  боржника  вчинити дії,  які можуть бути замінені діями
інших осіб або виконані шляхом зміни способу виконання  (перенести
будівлю,  обладнати  вихід з приміщення,  повернути майно та ін.),
недопустимо.
     20. Суди   повинні   готувати  цивільні  справи  до  судового
розгляду та розглядати їх у встановлені для цього строки.
     У тих  випадках,  коли  законом  встановлений  строк розгляду
справи, що обчислюється з дня надходження заяви, підготовка справи
повинна   бути  закінчена  з  таким  розрахунком,  щоб  вона  була
розглянута в цей строк з додержанням правил ст.91 ЦПК ( 1501-06  )
про  строк  вручення  повістки  про  виклик до суду,  якщо інше не
випливає з закону (наприклад, зі ст.277 КпАП ( 80732-10 ).
     21. Виходячи  з  того,  що  відповідно  до  Додатку  3 до ЦПК
( 1505-06  )  в  заяві  про  відновлення  втраченого  судового  чи
виконавчого  провадження повинні бути зазначені докладні відомості
про втрачену справу та додані до неї документи або їх  копії,  які
залишились  у  заявника  і  мають  відношення до втраченої справи,
суддя при відсутності цих відомостей або  документів  стосовно  до
правил  ст.139  ЦПК  (  1502-06  )  дає  строк  для  усунення  цих
недоліків,  а при невиконанні цих вимог - ухвалою визнає заяву  не
поданою і повертає її заявнику. Разом з тим не може бути підставою
до цього неподання необхідних документів,  які знаходяться в інших
осіб.  Суддя  допомагає заявнику одержати ці документи (копії) або
витребовує їх сам.
     Рішення, у   якому   викладається  суть  і  зміст  втраченого
провадження,  може бути постановлене  лише  на  підставі  повного,
всебічного  і  об'єктивного  з'ясування  у  судовому засіданні цих
обставин.  При  недостатності  зібраних  матеріалів  для   повного
відновлення  провадження  або в частині,  яку необхідно відновити,
суд залишає заяву без розгляду.
     При неможливості  відновлення  судового  провадження цивільна
справа може бути порушена на загальних підставах.
     Заяви про   відновлення   втраченого   судового   провадження
розглядаються одноособово  суддею  і  в  тих  випадках,  коли  для
втраченої справи передбачено  колегіальний  розгляд.  (  Пункт  21
доповнено  абзацом   четвертим   згідно   з   Постановою   Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
     22. Роз'яснити  судам,  що  за  змістом  ст.420   ЦПК   після
скасування  виконаного  рішення при новому розгляді справи питання
про поворот виконання рішення суд першої інстанції вирішує  і  при
закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду.
     23. Судам    слід     вжити     заходів     для     посилення
запобіжно-виховного впливу судових процесів у справах.
     При розгляді справи необхідно більш повно виявляти причини та
умови,   які   сприяли   виникненню   цивільних  правопорушень,  і
відповідно до ст.235 ЦПК ( 1502-06 ) реагувати  окремими  ухвалами
на   виявлені  факти  порушення  законності  чи  правил  співжиття
службовими особами або громадянами чи істотні  недоліки  в  роботі
підприємств,  установ, організацій, маючи на увазі, що винесення в
таких випадках окремих ухвал  є  обов'язком  суду.  Окремі  ухвали
можуть  бути  постановлені  і  при закінченні справи без винесення
рішення.
     ( Абзац третій пункту  23  виключено  на  підставі  Постанови
Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98)
Не можуть бути залишені без реагування  факти  безгосподарності,
непродуктивних втрат, порушення  державної,  трудової,  договірної
дисципліни,  трудових,  житлових  та  інших  конституційних   прав
громадян. В зазначених  випадках  суддя  вправі  реагувати  шляхом
внесення подання у відповідні органи і організації.
     В разі невжиття заходів  по  окремих  ухвалах  суду  належить
ставити  питання  про  притягнення  винних  осіб  до  передбаченої
ст.185-6 КпАП ( 80731-10 ) відповідальності.
( Пункт 23 із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановами Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92,
N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     24. Судовій  колегії  в  цивільних  справах  Верховного  Суду
України, судам обласного рівня при розгляді  справ  у  касаційному
та наглядному порядку необхідно  забезпечити  належний  нагляд  за
додержанням  судами  процесуального  законодавства  при   розгляді
цивільних справ і  вживати  заходів  для  своєчасного  виправлення
допущених судами помилок,  не  залишаючи  без  реагування  випадки
спрощенства, невиконання вимог процесуального закону  та  керівних
постанов Пленуму Верховного Суду України.
( Пункт 24 із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановами Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92,
N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     25. Визнати   такою,  що  втратила  силу,  постанову  Пленуму
Верховного Суду України від 28 березня 1986 р.  N2  "Про  практику
застосування  судами першої інстанції процесуального законодавства
при розгляді цивільних справ".
 





>





Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Реклама
Реклама



Наша кнопка