Законы Украины

Новости Партнеров
 

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (укр/рос)

Архів документів. Текст правового акту станом на 27 березня 2007 року

                            Конвенція
      про правову допомогу і правові відносини у цивільних,
                 сімейних і кримінальних справах
                            (укр/рос)
 
 
     Держави - члени  Співдружності  Незалежних  Держав,  учасники
цієї Конвенції, іменовані далі Договірні Сторони,
 
     виходячи з прагнення забезпечити громадянам Договірних Сторін
і  особам,  що  проживають  на  їх  територіях,  надання  у   всіх
Договірних  Сторонах у відношенні особистих і майнових прав такого
ж правового захисту, як і власним громадянам,
 
     додаючи важливе значення розвиткові співробітництва в  галузі
надання   установами   юстиції  правової  допомоги  по  цивільних,
сімейних і кримінальних справах,
 
     домовилися про нижченаведене:
 
                   РОЗДIЛ I. ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ
 
                    Частина I. Правовий захист
 
                             Стаття 1
 
                    Надання правового захисту
 
     1. Громадяни кожної з Договірних Сторін,  а також  особи,  що
проживають на її території,  користуються на територіях всіх інших
Договірних Сторін у відношенні своїх  особистих  і  майнових  прав
таким же правовим захистом,  як і власні громадяни цієї Договірної
Сторони.
 
     2. Громадяни кожної з Договірних Сторін,  а також інші особи,
що проживають на її території,  мають право вільно і безперешкодно
звертатися до суду,  прокуратури й інших установ других Договірних
Сторін,  до  компетенції  яких  відносяться  цивільні,  сімейні  і
кримінальні справи (далі - установи юстиції),  можуть виступати  в
них,  подавати  клопотання,  пред'являти позови і здійснювати інші
процесуальні дії на тих же умовах,  що і громадяни цієї Договірної
Сторони.
 
     3. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних
осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
 
                             Стаття 2
 
        Звільнення від сплати мита і відшкодування витрат
 
     1. Громадяни  кожної  з  Договірних  Сторін   і   особи,   що
проживають   на   її   території,   звільняються   від   сплати  і
відшкодування  судових  і  нотаріальних  мит  і  витрат,  а  також
користуються безкоштовною юридичною допомогою на тих же умовах, що
і власні громадяни.
 
     2. Пільги, передбачені в пункті 1 цієї статті, поширюються на
всі   процесуальні  дії,  здійснювані  по  цій  справі,  включаючи
виконання рішення.
 
                             Стаття З
 
     Представлення документа про сімейне і майнове положення
 
     1. Пільги,  передбачені  статтею  2,  надаються  на  підставі
документа  про  сімейне  і  майнове  положення  особи,  що порушує
клопотання.  Цей   документ   видається   компетентною   установою
Договірної  Сторони,  на  території  якої має місце проживання або
місцеперебування заявник.
 
     2. Якщо заявник не має на території Договірних  Сторін  місця
проживання  або місцеперебування,  то досить представити документ,
виданий відповідним дипломатичним представництвом або консульською
установою Договірної Сторони, громадянином якого він є.
 
     3. Установа,  що  виносить  рішення по клопотанню про надання
пільг,  може зажадати від установи,  що видала документ, додаткові
дані або необхідні роз'яснення.
 
                   Частина II. Правова допомога
 
                             Стаття 4
 
                    Надання правової допомоги
 
     1. Установи   юстиції   Договірних   Сторін  надають  правову
допомогу з цивільних,  сімейних і кримінальних справах  відповідно
до положень цієї Конвенції.
 
     2. Установи   юстиції   надають   правову  допомогу  й  іншим
установам по справах, зазначеним у пункті 1 цієї статті.
 
                             Стаття 5
 
                          Порядок зносин
 
     При виконанні цієї  Конвенції  компетентні  установи  юстиції
Договірних  Сторін  зносяться  один  з одним через свої центральні
органи,  якщо тільки цією Конвенцією не встановлений інший порядок
зносин.
 
                             Стаття 6
 
                     Обсяг правової допомоги
 
     Договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом
виконання процесуальних і інших дій,  передбачених  законодавством
запитуваної  Договірної  Сторони,  зокрема складання і пересилання
документів,  проведення обшуків,  вилучення,  пересилання і видачі
речових    доказів,    проведення   експертизи,   допиту   сторін,
обвинувачених,    свідків,    експертів,     порушення     карного
переслідування,   розшуку  і  видачі  осіб,  що  вчинили  злочини,
визнання і виконання судових рішень по цивільним справам,  вироків
у  частині цивільного позову,  виконавчих написів,  а також шляхом
вручення документів.
 
                             Стаття 7
 
                     Зміст і форма доручення
                  про надання правової допомоги
 
     1. У  дорученні  про  надання  правової допомоги повинно бути
зазначено:
 
     а) найменування запитуваної установи;
 
     б) найменування запитуючої установи;
 
     в) найменування  справи,   по   якому   запитується   правова
допомога;
 
     г) імена і прізвища сторін, свідків, підозрюваних, підсудних,
засуджених або потерпілих, їх місце проживання і місцеперебування,
громадянство,  заняття,  а  по  кримінальних справах також місце і
дата народження і,  по можливості,  прізвища й імена батьків;  для
юридичних осіб - їх найменування і місцезнаходження;
 
     д) при  наявності представників осіб,  зазначених у підпункті
"г", їх імена, прізвища й адреси;
 
     е) зміст доручення,  а також інші  відомості,  необхідні  для
його виконання;
 
     ж) по   кримінальних   справах   також  опис  і  кваліфікація
вчиненого діяння і дані про розмір збитку, якщо він був заподіяний
у результаті діяння.
 
     2. У  дорученні  про  вручення  документа  повинні бути також
зазначена точна адреса одержувача  і  найменування  документа,  що
вручається.
 
     3. Доручення  повинно  бути  підписане  і  скріплене гербовою
печаткою запитуючої установи.
 
                             Стаття 8
 
                        Порядок виконання
 
     1. При виконанні  доручення  про  надання  правової  допомоги
запитувана  установа  застосовує  законодавство  своєї країни.  На
прохання запитуючої установи вона може застосувати і  процесуальні
норми   запитуючої   Договірної   Сторони,  якщо  тільки  вони  не
суперечать законодавству запитуваної Договірної Сторони.
 
     2. Якщо   запитувана   установа   не   компетентна   виконати
доручення,  вона пересилає його компетентній установі і повідомляє
про це запитуючу установу.
 
     3. На  прохання  запитуючої  установи   запитувана   установа
своєчасно  повідомляє  їй  і зацікавленим сторонам про час і місце
виконання доручення,  для того щоб вони могли бути присутніми  при
виконанні   доручення   відповідно  до  законодавства  запитуваної
Договірної Сторони.
 
     4. У випадку, якщо точна адреса зазначеного в дорученні особи
невідома,  запитувана установа приймає відповідно до законодавства
Договірної Сторони,  на території якої вона знаходиться, необхідні
міри для встановлення адреси.
 
     5. Після  виконання  доручення  запитувана  установа повертає
документи  запитуючій  установі,  у  тому  випадку,  якщо  правова
допомога  не  могла  бути зроблена,  вона одночасно повідомляє про
обставини,  що  перешкоджають  виконанню  доручення,  і   повертає
документи запитуючій установі.
 
                             Стаття 9
 
         Виклик свідків, потерпілих, цивільних позивачів,
                  цивільних відповідачів, їхніх
                     представників, експертів
 
     1. Свідок,    потерпілий,    цивільний   позивач,   цивільний
відповідач і їх представники,  а також експерт,  який по  виклику,
врученому  установою  запитуваної Договірної Сторони,  з'явиться в
установу юстиції запитуючої  Договірної  Сторони,  не  може  бути,
незалежно  від свого громадянства,  притягнутий на її території до
карної або адміністративної відповідальності,  узятий під варту  і
підданий   покаранню   за   діяння,  зроблене  до  перетинання  її
державного кордону.  Такі особи не можуть бути також притягнуті до
відповідальності,  узяті під варту або піддані покаранню в зв'язку
з їх показаннями свідків або висновками як експертів у  зв'язку  з
кримінальною справою, що є предметом розгляду.
 
     2. Особи,   зазначені  в  пункті  1  цієї  статті,  втрачають
передбачену цим пунктом гарантію,  якщо вони не залишать територію
запитуючої  Договірної Сторони,  хоча і мають для цього можливість
до закінчення 15 діб з того  дня,  коли  допитуюча  його  установа
юстиції   повідомить   їм,   що  надалі  в  їх  присутності  немає
необхідності. У цей термін не зараховується час, протягом якого ці
особи  не  зі  своєї  вини  не могли залишити територію запитуючої
Договірної Сторони.
 
     3. Свідкові, експертові, а також потерпілому і його законному
представникові   запитуючої  Договірної  Сторонню  відшкодовуються
витрати, пов'язані з проїздом і перебуванням у запитуючій державі,
як  і  неодержана  заробітна плата за дні відволікання від роботи;
експерт має також право на винагороду за проведення експертизи.  У
виклику  повинно  бути  зазначено,  які  виплати  вправі  одержати
викликані особи;  по їх  клопотанню  установа  юстиції  запитуючої
Договірної Сторони виплачує аванс на покриття відповідних витрат.
 
     4. Виклик  свідка  або  експерта,  що  проживає  на території
однієї Договірної Сторони,  в установу  юстиції  іншої  Договірної
Сторони  не повинен містити погрози застосування засобів примусу у
випадку неявки.
 
                            Стаття 10
 
                Доручення про вручення документів
 
     1. Запитувана установа юстиції здійснює  вручення  документів
відповідно  до порядку,  що діє в її державі,  якщо документи,  що
вручаються,  написані  на  її  мові  або  російською   мовою   або
забезпечені завіреним перекладом на ці мови. В іншому випадку вона
передає документи одержувачеві,  якщо він згодний  добровільно  їх
прийняти.
 
     2. Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, вказаній
в дорученні,  запитувана  установа  юстиції  зі  своєї  ініціативи
вживає   заходів,   необхідних   для   встановлення  адреси.  Якщо
встановлення  адреси  запитуваною  установою   юстиції   виявиться
неможливим,  вона  повідомляє про це запитуючу установу і повертає
їй документи, що підлягають врученню.
 
                            Стаття 11
 
                Підтвердження вручення документів
 
     Вручення документів засвідчується підтвердженням,  підписаним
особою,  якій  вручений документ,  і скріпленим офіційною печаткою
запитуваної установи,  із зазначенням  дати  вручення  і  підписом
працівника установи, що вручає документ або виданий цією установою
інший документ, у якому повинні бути зазначені спосіб, місце і час
вручення.
 
                            Стаття 12
 
             Повноваження дипломатичних представництв
                      і консульських установ
 
     1. Договірні Сторони мають право  вручати  документи  власним
громадянам  через свої дипломатичні представництва або консульські
установи.
 
     2. Договірні  Сторони  мають  право   за   дорученням   своїх
компетентних   органів  допитувати  власних  громадян  через  свої
дипломатичні представництва або консульські установи.
 
     3. У випадках,  зазначених у пунктах 1 і 2  цієї  статті,  не
можна застосовувати засобів примусу або погрозу ними.
 
                            Стаття 13
 
                       Дійсність документів
 
     1. Документи,  що  на  території  однієї  з Договірних Сторін
виготовлені  або  засвідчені  установою  або  спеціально   на   те
уповноваженою  особою  в  межах  їх  компетенції і за установленою
формою і скріплені гербовою печаткою,  приймаються  на  територіях
інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
 
     2. Документи,  що  на  території  однієї  з Договірних Сторін
розглядаються як офіційні документи,  користуються  на  територіях
інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
 
                            Стаття 14
 
            Пересилання документів про цивільний стан
                        і інших документів
 
     Договірні Сторони зобов'язуються пересилати  один  одному  на
прохання  без  перекладу  і  безкоштовно  свідчення про реєстрації
актів цивільного стану, документи про освіту, трудовий стаж і інші
документи,  що  стосуються особистих або майнових прав і інтересів
громадян  запитуваної  Договірної  Сторони  й   інших   осіб,   що
проживають на її території.
 
                            Стаття 15
 
                   Iнформація з правових питань
 
     Центральні установи  юстиції  Договірних  Сторін  на прохання
надають один одному відомості щодо діючого або того, що діяв на їх
територіях   внутрішнього   законодавства   і  про  практику  його
застосування установами юстиції.
 
                            Стаття 16
 
                 Встановлення адрес і інших даних
 
     1. Договірні  Сторони  на  прохання  надають  один  одному  у
відповідності  зі  своїм  законодавством допомогу при встановленні
адрес осіб,  що проживають на їх територіях,  якщо це потрібно для
здійснення прав їх громадян. При цьому запитуюча Договірна Сторона
повідомляє  наявні  в  неї  дані  для  визначення  адреси   особи,
зазначеного в проханні.
 
     2. Установи  юстиції  Договірних  Сторін  надають один одному
допомогу у встановленні місця  роботи  і  доходів  проживаючих  на
території запитуваної Договірної Сторони осіб, до яких в установах
юстиції запитуючої Договірної Сторони пред'явлені  майнові  вимоги
по цивільних, сімейних і кримінальних справах.
 
                            Стаття 17
 
                               Мова
 
     У відношеннях  один  з  одним  при  виконанні  цієї Конвенції
установи юстиції Договірних Сторін користуються державними  мовами
Договірних Сторін або російською мовою.
 
                            Стаття 18
 
          Витрати, зв'язані з наданням правової допомоги
 
     Запитувана Договірна  Сторона  не буде вимагати відшкодування
витрат по наданню правової допомоги. Договірні Сторони самі несуть
усі  витрати,  що  виникли  при  наданні  правової  допомоги на їх
територіях.
 
                            Стаття 19
 
             Відмовлення в наданні правової допомоги
 
     Прохання про надання правової допомоги може  бути  відхилено,
якщо  надання  такої  допомоги може завдати шкоди суверенітету або
безпеці,  або  суперечить  законодавству  запитуваної   Договірної
Сторони.
 
             РОЗДIЛ II. ПРАВОВI ВIДНОСИНИ У ЦИВIЛЬНИХ
                        I СIМЕЙНИХ СПРАВАХ
 
                      Частина I. Компетенція
 
                            Стаття 20
 
                        Загальні положення
 
     1. Якщо в частинах II-V цього розділу  не  встановлено  інше,
позови  до осіб,  які мають місце проживання на території однієї з
Договірних Сторін,  подаються,  незалежно від їх  громадянства,  в
суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються
в суди Договірної Сторони,  на території  якої  знаходиться  орган
управління юридичної особи, його представництво або філія.
 
     Якщо в  справі  беруть  участь кілька відповідачів,  що мають
місце   проживання   (місцезнаходження)   на   територіях   різних
Договірних   Сторін,   спір   розглядається  по  місцю  проживання
(місцезнаходженню) будь-якого відповідача на вибір позивача.
 
     2. Суди Договірної Сторони компетентні також у випадках, коли
на її території:
 
     а) здійснюється  торгівля,  промислова  або інша господарська
діяльність підприємства (філії) відповідача;
 
     б) виконане або повинно бути частково виконане зобов'язання з
договору, що є предметом спору;
 
     в) має постійне місце проживання або місцезнаходження позивач
за позовом про захист честі, достоїнства і ділової репутації.
 
     3. По позовах на право власності  й  інших  речових  прав  на
нерухоме  майно  виключно  компетентні  суди за місцем перебування
майна.
 
     Позови до перевізників, що випливають з договорів перевезення
вантажів,  пасажирів  і  багажу,  подаються  за місцем перебування
управління  транспортної  організації,  до  якої  у  встановленому
порядку була пред'явлена претензія.
 
                            Стаття 21
 
                      Договірна підсудність
 
     1. Суди  Договірних Сторін можуть розглядати справи й в інших
випадках,  якщо мається письмова угода сторін про  передачу  спору
цим судам.
 
     При цьому виключна компетенція, що випливає з пункту 3 статті
20 і інших норм,  установлених частинами  II-V  цього  розділу,  а
також   із   внутрішнього   законодавства  відповідної  Договірної
Сторони, не може бути змінена угодою сторін.
 
     2. При наявності угоди  про  передачу  спору  суд  за  заявою
відповідача припиняє провадження в справі.
 
                            Стаття 22
 
                  Взаємозв'язок судових процесів
 
     1. У  випадку  порушення  провадження  в  справі  між  тими ж
сторонами,  про той же предмет і на тих же підставам у судах  двох
Договірних Сторін, компетентних відповідно до цієї Конвенції, суд,
що порушив справу пізніше, припиняє провадження.
 
     2. Зустрічний позов і вимога про залік,  що випливають з  тих
правовідносин, що й основний позов, підлягають розгляду в суді, що
розглядає основний позов.
 
                   Частина II. Особистий статус
 
                            Стаття 23
 
                  Правоздатність і дієздатність
 
     1. Дієздатність фізичної  особи  визначається  законодавством
Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
 
     2. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом
країни, у якій він має постійне місце проживання.
 
     3. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством
держави, за законами якого воно було засновано.
 
                            Стаття 24
 
          Визнання обмежено дієздатним або недієздатним.
                     Відновлення дієздатності
 
     1. По справах про  визнання  особи  обмежено  дієздатною  або
недієздатною,  за  винятком випадків,  передбачених пунктами 2 і 3
цієї статті,  компетентний суд  Договірної  Сторони,  громадянином
якої є ця особа.
 
     2. У  випадку,  якщо  суду  однієї Договірної Сторони стануть
відомі підстави  визнання  обмежено  дієздатною  або  недієздатною
проживаючої  на  її  території  особи,  що  є  громадянином  іншої
Договірної Сторони,  він повідомить про це суд Договірної Сторони,
громадянином якої є дана особа.
 
     3. Якщо  суд  Договірної  Сторони,  що  був  повідомлений про
підстави  для  визнання  обмежено  дієздатною  або   недієздатною,
протягом  трьох  місяців  не  почне  справу або не повідомить свою
думку,  справа про визнання обмежено дієздатною  або  недієздатною
буде розглядати суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей
громадянин  має  місце  проживання.  Рішення  про  визнання  особи
обмежено  дієздатною  або недієздатною спрямовується компетентному
суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
 
     4. Положення   пунктів   1-3   цієї   статті   застосовуються
відповідно і до відновлення дієздатності.
 
                            Стаття 25
 
        Визнання безвісно відсутнім і оголошення померлим.
                    Встановлення факту смерті
 
     1. По справах  про  визнання  особи  безвісно  відсутною  або
оголошення  померлою  і  по  справах про встановлення факту смерті
компетентні установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої
особа була в той час, коли вона за останніми даними була   жива, а
у відношенні  інших  осіб  установи  юстиції  за  останнім  місцем
проживання особи.
 
     2. Установи юстиції кожної з Договірних Сторін можуть визнати
громадянином іншої Договірної Сторони й іншу особу, що проживає на
її території,  безвісно відсутною або померлою, а також встановити
факт  її  смерті  за  клопотанням  проживаючих  на  її   території
зацікавлених   осіб,   права   й   інтереси   яких   засновані  на
законодавстві цієї Договірної Сторони.
 
     3. При розгляді справ про  визнання  безвісно  відсутнім  або
оголошенні померлим і справ про встановлення факту смерті установи
юстиції  Договірних  Сторін   застосовують   законодавство   своєї
держави.
 
                   Частина III. Сімейні справи
 
                            Стаття 26
 
                         Укладення шлюбу
 
     Умови укладення  шлюбу  визначаються  для кожного майбутнього
подружжя законодавством Договірної Сторони, громадянином якого він
є,  а  для  осіб  без  громадянства  -  законодавством  Договірної
Сторони,  що є  їх  постійним  місцем  проживання.  Крім  того,  у
відношенні  перешкод  до  укладення  шлюбу  повинні бути дотримані
вимоги  законодавства  Договірної  Сторони,  на   території   якої
укладається шлюб.
 
                            Стаття 27
 
                     Правовідносини подружжя
 
     1. Особисті і майнові правовідносини подружжя визначаються за
законодавством Договірної Сторони,  на території якої  вони  мають
спільне місце проживання.
 
     2. Якщо   один   з  подружжя  проживає  на  території  однієї
Договірної Сторони,  а другий  -  на  території  іншої  Договірної
Сторони  і при цьому обидва з подружжя мають те саме громадянство,
їхні   особисті   і   майнові   правовідносини   визначаються   за
законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.
 
     3. Якщо  один  з  подружжя  є  громадянином однієї Договірної
Сторони, а Другий - іншої Договірної Сторони й один з них проживає
на  території  однієї,  а  другий  - на території іншої Договірної
Сторони,  то їх особисті і майнові правовідносини визначаються  за
законодавством  Договірної  Сторони,  на  території якої вони мали
своє останнє спільне місце проживання.
 
     4. Якщо особи,  зазначені в пункті 3  цієї  статті,  не  мали
спільного    проживання    на    територіях   Договірних   Сторін,
застосовується законодавство  Договірної  Сторони,  установа  якої
розглядає справу.
 
     5. Правовідносини   подружжя,  що  стосується  їх  нерухомого
майна,  визначаються  за  законодавством  Договірної  Сторони,  на
території якої знаходиться це майно.
 
     6. По  справах про особисті і майнові правовідносини подружжя
компетентні  установи  Договірної  Сторони,   законодавство   якої
підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1-3, 5 цієї статті.
 
                            Стаття 28
 
                         Розірвання шлюбу
 
     1. По    справах    про   розірвання   шлюбу   застосовується
законодавство Договірної Сторони,  громадянами якої є подружжя  на
момент подачі заяви.
 
     2. Якщо  один  з  подружжя  є  громадянином однієї Договірної
Сторони,  а другий  -  іншої  Договірної  Сторони,  застосовується
законодавство  Договірної Сторони,  установа якої розглядає справу
про розірвання шлюбу.
 
                            Стаття 29
 
             Компетентність установ Договірних Сторін
 
     1. По справах про розірвання шлюбу у  випадку,  передбаченому
пунктом  1  статті  28,  компетентні  установи Договірної Сторони,
громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви. Якщо на момент
подачі  заяви  подружжя  проживає  на  території  іншої Договірної
Сторони, то компетентні також установи цієї Договірної Сторони.
 
     2. По справах про розірвання шлюбу у  випадку,  передбаченому
пунктом 2 статті 28,  компетентні установи Договірної Сторони,  на
території якої проживає подружжя. Якщо один з подружжя проживає на
території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої
Договірної Сторони,  по справах про розірвання  шлюбу  компетентні
установи  обох  Договірних  Сторін,  на  територіях  яких проживає
подружжя.
 
                            Стаття 30
 
                     Визнання шлюбу недійсним
 
     1. По справах про  визнання  шлюбу  недійсним  застосовується
законодавство Договірної Сторони, що у відповідності зі статтею 26
застосовувалося при укладені шлюбу.
 
     2. Компетентність  установ  по  справах  про  визнання  шлюбу
недійсним визначається у відповідності зі статтею 27.
 
                            Стаття 31
 
      Встановлення і заперечення батьківства або материнства
 
     Встановлення і   заперечення   батьківства   або  материнства
визначається за законодавством  Договірної  Сторони,  громадянином
якої дитина є за народженням.
 
                            Стаття 32
 
                  Правовідносини батьків і дітей
 
     1. Правовідносини    батьків    і   дітей   визначаються   за
законодавством Договірної  Сторони,  на  території  якої  постійно
проживають діти.
 
     2. По  справах  про  стягнення  аліментів з повнолітніх дітей
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
має місце проживання особа, що претендує на одержання аліментів.
 
     3. По  справах  про  правовідносини  між  батьками  і  дітьми
компетентний суд Договірної Сторони,  законодавство якої  підлягає
застосуванню відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.
 
                            Стаття 33
 
                        Опіка і піклування
 
     1. Встановлення або скасування опіки і піклування провадиться
за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, у
відношенні   якого   встановлюється  або  скасовується  опіка  або
піклування.
 
     2. Правовідносини між опікуном або піклувальником  і  особою,
що   знаходиться   під   опікою   або   піклуванням,   регулюються
законодавством  Договірної  Сторони,  установа   якої   призначила
опікуна або піклувальника.
 
     3. Обов'язок     прийняти     опікунство    або    піклування
встановлюється  законодавством  Договірної  Сторони,  громадянином
якої є особа, призначувана опікуном або піклувальником.
 
     4. Опікуном  або  піклувальником  особи,  що  є  громадянином
однієї Договірної Сторони,  може бути призначений громадянин іншої
Договірної  Сторони,  якщо  він проживає на території Сторони,  де
буде здійснюватися опіка або піклування.
 
                            Стаття 34
 
             Компетентність установ Договірних Сторін
                  у питаннях опіки і піклування
 
     По справах про встановлення або скасування опіки і піклування
компетентні  установи  Договірної  Сторони,  громадянином  якої  є
особа,  у  відношенні  якого встановлюється або скасовується опіка
або піклування, якщо інше не встановлено цією Конвенцією.
 
                            Стаття 35
 
          Порядок вживання заходів по опіці і піклуванню
 
     1. У разі потреби вживання заходів по опіці або піклуванню  в
інтересах  громадянина  однієї Договірної Сторони,  постійне місце
проживання,  місцеперебування  або  майно  якого  знаходиться   на
території  іншої  Договірної  Сторони,  установа  цієї  Договірної
Сторони   невідкладно   повідомляє   установу,    компетентну    у
відповідності зі статтею 34.
 
     2. У  випадках,  що  не допускають зволікань,  установа іншої
Договірної Сторони може сама прийняти необхідні тимчасові  міри  у
відповідності зі своїм законодавством.  При цьому вона зобов'язана
невідкладно   повідомити   про   це   установу,   компетентну    у
відповідності зі статтею 34.  Ці міри зберігають силу до прийняття
установою, зазначеною в статті 34, іншого рішення.
 
                            Стаття 36
 
              Порядок передачі опіки або піклування
 
     1. Установа,  компетентна у відповідності зі статтею 34, може
передати  опіку або піклування установі іншої Договірної Сторони в
тому  випадку,  якщо  особа,  що  знаходиться   під   опікою   або
піклуванням,  має  на  території  цієї  Договірної  Сторони  місце
проживання,  місцеперебування  або  майно.  Передача   опіки   або
піклування  набуває  чинності з моменту,  коли запитувана установа
прийме на себе опіку або піклування і повідомить про це  запитуючу
установу.
 
     2. Установа,  що  відповідно до пункту 1 цієї статті прийняла
опіку або піклування,  здійснює  їх  відповідно  до  законодавства
своєї держави.
 
                            Стаття 37
 
                           Усиновлення
 
     1. Усиновлення    або   його   скасування   визначається   за
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель
у момент подачі заяви про усиновлення або його скасування.
 
     2. Якщо  дитина є громадянином іншої Договірної Сторони,  при
усиновленні або його скасуванні необхідно одержати згоду законного
представника  і  компетентного  державного  органу,  а також згоду
дитини,  якщо це потрібно за  законодавством  Договірної  Сторони,
громадянином якої він є.
 
     3. Якщо  дитина  установлюється  подружжям,  з  яких  один  є
громадянином однієї Договірної Сторони,  а  іншій  -  громадянином
іншої Договірної Сторони,  усиновлення або його скасування повинні
провадитися відповідно до умов,  передбаченими законодавством обох
Договірних Сторін.
 
     4. По справах про усиновлення або його скасування компетентна
установа Договірної Сторони,  громадянином якого є  усиновитель  у
момент  подачі  заяви  про  усиновлення  або його скасування,  а у
випадку, передбаченому пунктом 3 цієї статті, компетентна установа
тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя мають або мали
останнє спільне місце проживання або місцеперебування.
 
                Частина IV. Майнові правовідносини
 
                            Стаття 38
 
                         Право власності
 
     1. Право  власності  на  нерухоме   майно   визначається   за
законодавством  Договірної Сторони,  на території якої знаходиться
нерухоме майно. Питання про те, яке майно є нерухомим, вирішується
відповідно до законодавства країни,  на території якої знаходиться
це майно.
 
     2. Право  власності  на  транспортні  засоби,  що  підлягають
внесенню   в  державні  реєстри,  визначається  за  законодавством
Договірної  Сторони,  на  території  якої  знаходиться  орган,  що
здійснив реєстрацію транспортного засобу.
 
     3. Виникнення   і   припинення  права  власності  або  іншого
речового права на майно визначається за законодавством  Договірної
Сторони,  на території якої майно знаходилося в момент,  коли мала
місце дія або інша обставина,  що послужила  підставою  виникнення
або припинення такого права.
 
     4. Виникнення   і   припинення  права  власності  або  іншого
речового права на майно,  що є предметом  угоди,  визначається  за
законодавством  місця  здійснення угоди,  якщо інше не передбачено
угодою Сторін.
 
                            Стаття 39
 
                           Форма угоди
 
     1. Форма  угоди  визначається  за  законодавством  місця   її
здійснення.
 
     2. Форма  угоди  з  приводу  нерухомого майна і прав на нього
визначається за законодавством Договірної  Сторони,  на  території
якої знаходиться таке майно.
 
                            Стаття 40
 
                            Доручення
 
     Форма і  термін  дії доручення визначаються за законодавством
Договірної Сторони, на території якої видано доручення.
 
                            Стаття 41
 
                Права та обов'язки сторін по угоді
 
     Права та  обов'язки   сторін   по   угоді   визначаються   за
законодавством  місця  її  здійснення,  якщо  інше  не передбачено
угодою сторін.
 
                            Стаття 42
 
                       Відшкодування шкоди
 
     1. Зобов'язання  про  відшкодування  шкоди,  крім   тих,   що
випливають  з  договорів і інших правомірних дій,  визначаються за
законодавством Договірної Сторони,  на території якої  мало  місце
дія  або  інша  обставина,  що  послужила підставою для вимоги про
відшкодування шкоди.
 
     2. Якщо особа, що спричинила шкоду і потерпілий є громадянами
однієї   Договірної  Сторони,  застосовується  законодавство  цієї
Договірної Сторони.
 
     3. По  справах,  згаданих  у  пунктах  1  і  2  цієї  статті,
компетентний суд Договірної Сторони,  на території якої мало місце
дія або інша обставина,  що послужила  підставою  для  вимоги  про
відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді
Договірної  Сторони,  на  території  якої  має  місце   проживання
відповідач.
 
                            Стаття 43
 
                         Позовна давність
 
     Питання позовної  давності вирішуються за законодавством,  що
застосовується для регулювання відповідних правовідносин.
 
                      Частина V. Спадкування
 
                            Стаття 44
 
                         Принцип рівності
 
     Громадяни кожної з Договірних Сторін можуть успадковувати  на
територіях  інших Договірних Сторін майно або права за законом або
за заповітом на рівних умовах і в тому ж обсязі,  як  і  громадяни
цієї Договірної Сторони.
 
                            Стаття 45
 
                        Право спадкування
 
     1. Право   спадкування  майна,  крім  випадку,  передбаченого
пунктом 2 цієї статті,  визначається за законодавством  Договірної
Сторони,  на території якої спадкоємець мав останнє постійне місце
проживання.
 
     2. Право  спадкування  нерухомого   майна   визначається   за
законодавством  Договірної Сторони,  на території якої знаходиться
це майно.
 
                            Стаття 46
 
                   Перехід спадщини до держави
 
     Якщо за  законодавством  Договірної  Сторони,   що   підлягає
застосуванню  при  спадкуванні,  спадкоємцем є держава,  то рухоме
спадкове майно переходить Договірній Стороні,  громадянином якої є
спадкодавець у момент смерті, а нерухоме спадкове майно переходить
Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.
 
                            Стаття 47
 
                             Заповіт
 
     Здатність особи до складання і скасування заповіту,  а  також
форма  заповіту  і  його  скасування  визначаються  по  праву тієї
країни, де заповідач мав місце проживання в момент складання акта.
Однак   заповіт   або  його  скасування  не  можуть  бути  визнані
недійсними внаслідок недотримання форми,  якщо остання задовольняє
вимогам права місця його складання.
 
                            Стаття 48
 
               Компетенція по справах про спадщину
 
     1. Провадження  по  справах  про  спадкування  рухомого майна
компетентні вести установи Договірної Сторони,  на території  якої
мав місце проживання спадкодавець у момент своєї смерті.
 
     2. Провадження  по  справах  про спадкування нерухомого майна
компетентні вести установи Договірної Сторони,  на території  якої
знаходиться майно.
 
     3. Положення  пунктів  1 і 2 цієї статті застосовуються також
при розгляді спорів,  що виникають у  зв'язку  з  провадженням  по
справах про спадщину.
 
                            Стаття 49
 
            Компетенція дипломатичного представництва
        або консульської установи по справах про спадщину
 
     По справах про спадкування, у тому числі по спадкових спорах,
дипломатичні  представництва  або  консульські  установи  кожної з
Договірних Сторін компетентні представляти (за винятком  права  на
відмовлення  від  спадщини) без спеціального доручення в установах
інших Договірних Сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні
або не призначили представника.
 
                            Стаття 50
 
                   Заходи для охорони спадщини
 
     1. Установи  Договірних  Сторін  приймають у відповідності зі
своїм законодавством  міри,  необхідні  для  забезпечення  охорони
спадщини, залишеного на їх територіях громадянами інших Договірних
Сторін, або для управління нею.
 
     2. Про міри,  прийняті відповідно до пункту  1  цієї  статті,
невідкладно   повідомляється   дипломатичне   представництво   або
консульська установа  Договірної  Сторони,  громадянином  якого  є
спадкодавець.  Зазначене  представництво  або  установа може брати
участь у здійсненні цих мір.
 
     3. По  клопотанню  установи  юстиції,   компетентного   вести
провадження  по  справі  про  спадкування,  а також дипломатичного
представництва або консульської установи міри, прийняті відповідно
до  пункту  1  цієї  статті,  можуть  бути змінені,  скасовані або
відкладені.
 
             РОЗДIЛ III. ВИЗНАННЯ I ВИКОНАННЯ РIШЕНЬ
 
                            Стаття 51
 
                   Визнання і виконання рішень
 
     Кожна з   Договірних  Сторін  на  умовах,  передбачених  цією
Конвенцією,  визнає  і  виконує  наступні  рішення,  винесені   на
території інших Договірних Сторін:
 
     а) рішення  установ  юстиції по цивільних і сімейних справах,
включаючи затверджені  судом  мирові  угоди  по  таких  справах  і
нотаріальні   акти  у  відношенні  грошових  зобов'язань  (далі  -
рішень);
 
     б) рішення судів по кримінальних  справах  про  відшкодування
збитку.
 
                            Стаття 52
 
            Визнання рішень, не потребуючих виконання
 
     1. Винесені  установами юстиції кожної з Договірних Сторін і,
що вступили в законну силу  рішення,  що  не  вимагають  за  своїм
характером  виконання,  визнаються  на територіях інших Договірних
Сторін без спеціального провадження за умови якщо:
 
     а) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли
раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу;
 
     б) справа  відповідно  до  цієї Конвенції,  а у випадках,  не
передбачених нею,  відповідно до законодавства Договірної Сторони,
на території якої рішення повинне бути визнане,  не відноситься до
виняткової компетенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.
 
     2. Положення пункту 1 цієї статті відносяться і до  рішень  з
опіки  і  піклування,  а  також  до  рішень  про розірвання шлюбу,
винесеними установами,  компетентними відповідно до  законодавства
Договірної Сторони, на території якої винесене рішення.
 
                            Стаття 53
 
       Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення
 
     1. Клопотання   про   дозвіл  примусового  виконання  рішення
подається  в  компетентний  суд  Договірної  Сторони,  де  рішення
підлягає  виконанню.  Воно  може  бути  подано  й у суд,  що виніс
рішення в справі в першій інстанції.  Цей суд направляє клопотання
судові, компетентному винести рішення по клопотанню.
 
     2. До клопотання додаються:
 
     а) рішення  або  його  засвідчена  копія,  а  також офіційний
документ про те,  що  рішення  набуло  законної  сили  і  підлягає
виконанню  або  про  те,  що  воно  підлягає  виконанню до набуття
законної сили, якщо це не випливає із самого рішення;
 
     б) документ,  з якого випливає,  що сторона,  проти якої було
винесене  рішення,  що  не  прийняла  участі  в  процесі,  була  в
належному порядку і  вчасно  викликана  в  суд,  а  у  випадку  її
процесуальної недієздатності була належним чином представлена;
 
     в) документ,  що  підтверджує  часткове  виконання рішення на
момент його пересилання;
 
     г) документ,  що  підтверджує  угоду   сторін,   по   справах
договірної підсудності.
 
     3. Клопотання  про  дозвіл  примусового  виконання  рішення і
прикладені до нього документи забезпечуються завіреним  перекладом
на мову запитуваної Договірної Сторони або на російську мову.
 
                            Стаття 54
 
         Порядок визнання і примусового виконання рішень
 
     1. Клопотання  про  визнання  і  дозвіл примусового виконання
рішень,  передбачених у статті 51, розглядаються судами Договірної
Сторони,  на  території  якої  повинне  бути  здійснене  примусове
виконання.
 
     2. Суд,  що  розглядає  клопотання  про  визнання  і   дозвіл
примусового виконання рішення,  обмежується встановленням того, що
умови,  передбачені цією Конвенцією,  дотримані.  У випадку,  якщо
умови дотримані, суд виносить рішення про примусове виконання.
 
     3. Порядок     примусового    виконання    визначається    за
законодавством Договірної Сторони,  на території якої повинне бути
здійснене примусове виконання.
 
                            Стаття 55
 
              Відмова у визнанні і виконанні рішень
 
     У визнанні  передбачених статтею 52 рішень і у видачі дозволу
на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, якщо:
 
     а) відповідно  до  законодавства   Договірної   Сторони,   на
території якої винесене рішення,  воно не набуло законної сили або
не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає
виконанню до набуття законної сили;
 
     б) відповідач не прийняв участі в процесі внаслідок того,  що
йому або його уповноваженому не  був  вчасно  і  належно  вручений
виклик до суду;
 
     в) у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і по тій
же підставі на  території  Договірної  Сторони,  де  повинно  бути
визнане і виконане рішення,  було вже раніше винесене рішення,  що
вступило в законну силу,  або мається визнане рішення суду третьої
держави,  або  якщо  установою цієї Договірної Сторони було раніше
порушено провадження по даній справі;
 
     г) відповідно до положень цієї Конвенції,  а у  випадках,  не
передбачених нею,  відповідно до законодавства Договірної Сторони,
на території якої рішення повинно бути визнане і виконане,  справа
відноситься до виняткової компетенції її установи;
 
     д) відсутній  документ,  що підтверджує угоду сторін у справі
договірної підсудності;
 
     е) минув термін давності примусового виконання,  передбачений
законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення.
 
        РОЗДIЛ IV. ПРАВОВА ДОПОМОГА У КРИМIНАЛЬНИХ СПРАВАХ
 
                        Частина I. Видача
 
                            Стаття 56
 
                         Обов'язок видачі
 
     1. Договірні   Сторони  зобов'язуються  відповідно  до  умов,
передбаченими цією Конвенцією,  за вимогою  видавати  один  одному
осіб,   що   знаходяться  на  їх  території,  для  притягнення  до
кримінальної  відповідальності  або  для   приведення   вироку   у
виконання.
 
     2. Видача  для  притягнення  до кримінальної відповідальності
провадиться  за  такі  діяння,  які  за  законами   запитуючої   і
запитуваної  Договірних  Сторін  є  карними  і  за здійснення яких
передбачається покарання у виді  позбавлення  волі  на  термін  не
менше одного року або більш тяжке покарання.
 
     3. Видача  для  приведення  вироку у виконання провадиться за
такі  діяння,  які  відповідно  до  законодавства   запитуючої   і
запитуваної  Договірних  Сторін  є  карними  і  за здійснення яких
особу, видача якої потрібна, було засуджено до позбавлення волі на
термін не менш шести місяців або до більш тяжкого покарання.
 
                            Стаття 57
 
                       Відмовлення у видачі
 
     1. Видача не провадиться, якщо:
 
     а) особа,  видача  якої потрібна,  є громадянином запитуваної
Договірної Сторони;
 
     б) на момент одержання вимоги карне переслідування відповідно
до  законодавства  запитуваної  Договірної  Сторони  не  може бути
порушено або вирок не може бути приведено  у  виконання  внаслідок
закінчення терміну давності або з іншої законної підстави;
 
     в) у  відношенні  особи,  видача якої потрібна,  на території
запитуваної Договірної Сторони за  той  же  злочин  був  винесений
вирок  або  постанова  про  припинення  провадження  в справі,  що
вступила в законну силу;
 
     г) злочин  відповідно   до   законодавства   запитуючої   або
запитуваної Договірної Сторони переслідується в порядку приватного
обвинувачення (за заявою потерпілого).
 
     2. У видачі може бути відмовлено,  якщо злочин,  у зв'язку  з
яким   потрібна   видача,   здійснено   на  території  запитуваної
Договірної Сторони.
 
     3. У випадку відмови у  видачі  запитуюча  Договірна  Сторона
повинна бути інформована про підстави відмови.
 
                            Стаття 58
 
                        Вимога про видачу
 
     1. Вимога про видачу повинна містити:
 
     а) найменування запитуваної установи;
 
     б) опис  фактичних  обставин діяння і текст закону запитуючої
Договірної  Сторони,  на  підставі  якого  це  діяння   визнається
злочином;
 
     в) прізвище,  ім'я, по батькові особи, що підлягає видачі, її
громадянство, місце проживання або перебування, по можливості опис
зовнішності й інших відомостей про особу;
 
     г) зазначення розміру збитку, заподіяного злочином.
 
     2. До вимоги про видачу для здійснення карного переслідування
повинна бути прикладена засвідчена копія постанови про  заключення
під варту.
 
     3. До  вимоги  про  видачу  для приведення вироку у виконання
повинні бути прикладена засвідчена копія вироку  з  відміткою  про
набрання  законної  сили  і  текст  положення  карного закону,  на
підставі якого особа засуджена. Якщо засуджений уже відбув частину
покарання, повідомляються також дані про це.
 
     4. Вимоги  про видачу і додані до нього документи складаються
відповідно до положень статті 17.
 
                            Стаття 59
 
                       Додаткові відомості
 
     1. Якщо вимога про видачу не містить усіх  необхідних  даних,
то   запитувана   Договірна  Сторона  може  витребувати  додаткові
відомості, для чого встановлює термін до одного місяця. Цей термін
може   бути   продовжений  ще  до  одного  місяця  за  клопотанням
запитуючої Договірної Сторони.
 
     2. Якщо запитуюча Договірна Сторона не надасть у встановлений
термін  додаткових  відомостей,  то  запитувана  Договірна Сторона
повинна звільнити особу, узяту під варту.
 
                            Стаття 60
 
                   Взяття під варту для видачі
 
     Після одержання вимоги запитувана Договірна  Сторона  негайно
вживає заходи до взяття під варту особи,  видача якої вимагається,
за винятком тих випадків, коли видача не може бути здійснена.
 
                            Стаття 61
 
            Взяття під варту або затримка до одержання
                        вимоги про видачу
 
     1. Особа,  видача якої потрібна,  за  клопотанням  може  бути
узята  під  варту  і до одержання вимоги про видачу.  У клопотанні
повинно бути посилання на постанову про узяття під  варту  або  на
вирок,  що вступив у законну силу, і вказівка на те, що вимога про
видачу буде представлена  додатково.  Клопотання  про  узяття  під
варту  до  одержання  вимоги про видачу може бути передано поштою,
телеграфом, телексом або телефаксом.
 
     2. Особа може бути затримана і без клопотання,  передбаченого
в пункті 1 цієї статті,  якщо маються  передбачені  законодавством
підстави  підозри,  що  вона зробила на території іншої Договірної
Сторони злочин, що тягне за собою видачу.
 
     3. Про узяття під варту або затримання  до  одержання  вимоги
про видачу необхідно негайно повідомити іншу Договірну Сторону.
 
                            Стаття 62
 
        Звільнення особи, затриманої або узятої під варту
 
     1. Особа,  узята  під варту відповідно до пункту 1 статті 61,
повинна бути звільнена,  якщо вимога  про  її  видачу  не  надійде
протягом одного місяця з дня взяття під варту.
 
     2. Особа, затримана відповідно до пункту 2 статті 61, повинна
бути звільнена,  якщо вимога про її видачу  не  надійшла  протягом
терміну, передбаченого законодавством для затримки.
 
                            Стаття 63
 
                        Відстрочка видачі
 
     Якщо особа,  видача якої потрібна, притягнута до кримінальної
відповідальності  або  засуджена  за  інший  злочин  на  території
запитуваної Договірної Сторони, її видача може бути відстрочена до
припинення карного переслідування,  приведення вироку у  виконання
або до звільнення від покарання.
 
                            Стаття 64
 
                          Видача на час
 
     1. Якщо  відстрочка  видачі,  передбачена  статтею  63,  може
протягнути закінчення терміну давності карного переслідування  або
завдати шкоди розслідуванню злочину,  особа,  видача якої потрібна
за клопотанням, може бути видана на час.
 
     2. Видана  на  час  особа  повинна   бути   повернута   після
проведення дії по кримінальній справі,  для якої вона була видана,
але не пізніше,  ніж через три місяці  з  дня  передачі  особи.  В
обґрунтованих випадках термін може бути продовжений.
 
                            Стаття 65
 
                     Колізія вимог про видачу
 
     Якщо вимоги   про  видачу  надійдуть  від  декількох  держав,
запитувана Договірна Сторона самостійно вирішує,  яке з цих  вимог
повинно бути задоволене.
 
                            Стаття 66
 
            Межі карного переслідування виданої особи
 
     1. Без  згоди  запитуваної Договірної Сторони видану особа не
можна  притягти  до  карній  відповідальності  або   покарати   за
здійснений до її видачі злочин, за який вона не була видана.
 
     2. Без  згоди  запитуваної  Договірної  Сторони особа не може
бути видана також третій державі.
 
     3. Згода запитуваної Договірної  Сторони  не  потрібна,  якщо
видана  особа до закінчення одного місяця після закінчення карного
провадження,  а у випадку засудження - до закінчення одного місяця
після  відбуття  покарання  або  звільнення  від нього не залишить
територію  запитуючої  Договірної  Сторони,  або  якщо  вона  туди
добровільно  повернеться.  У  цей  термін  не  зараховується  час,
протягом якого видана особа не могла залишити територію запитуючої
Договірної Сторони не зі своєї вини.
 
                            Стаття 67
 
                      Передача виданої особи
 
     Запитувана Договірна  Сторона  повідомляє запитуючу Договірну
Сторону про місце і час видачі.  Якщо запитуюча Договірна  Сторона
не  прийме  особу,  яка  підлягає  видачі,  протягом 15 днів після
поставленої дати передачі,  ця особа повинна бути звільнена  з-під
варти.
 
                            Стаття 68
 
                         Повторна видача
 
     Якщо видана  особа  ухилиться  від карного переслідування або
від відбуття покарання  і  повернеться  на  територію  запитуваної
Договірної  Сторони,  то за новою вимогою вона повинна бути видана
без надання матеріалів, згаданих у статтях 58 і 59.
 
                            Стаття 69
 
             Повідомлення про результати провадження
                      по кримінальній справі
 
     Договірні Сторони  повідомляють  один  одного  про результати
провадження по кримінальній справі  проти  виданої  їм  особи.  На
прохання висипається і копія остаточного рішення.
 
                            Стаття 70
 
                      Транзитне перевезення
 
     1. Договірна  Сторона за клопотанням іншої Договірної Сторони
дозволяє транзитне перевезення по своїй  території  осіб,  виданих
іншій Договірній Стороні третьою державою.
 
     2. Клопотання  про  дозвіл такого перевезення розглядається в
тому ж порядку, що і вимога про видачу.
 
     3. Запитувана   Договірна    Сторона    дозволяє    транзитне
перевезення таким способом, який вона вважає найбільш доцільним.
 
                            Стаття 71
 
      Витрати, пов'язані з видачею і транзитним перевезенням
 
     Витрати, пов'язані  з  видачею,  несе  Договірна Сторона,  на
території якої вони виникли,  а витрати,  пов'язані  з  транзитним
перевезенням, - Договірна Сторона, що звернулася з клопотанням про
таке перевезення.
 
          Частина II. Здійснення карного переслідування
 
                            Стаття 72
 
           Обов'язок здійснення карного переслідування
 
     1. Кожна Договірна Сторона зобов'язується за дорученням іншої
Договірної   Сторони   здійснювати   у   відповідності   зі  своїм
законодавством  карне  переслідування  проти   власних   громадян,
підозрюваних  у  тому,  який  вони зробили на території запитуючої
Договірної Сторони злочин.
 
     2. Якщо   злочин,   за   яким    порушена    справа,    тягне
цивільно-правові вимоги осіб,  що зазнали збитків від злочину,  ці
вимоги при наявності їхнього клопотання про  відшкодування  збитку
розглядаються в даній справі.
 
                            Стаття 73
 
         Доручення про здійснення карного переслідування
 
     1. Доручення  про  здійснення  карного переслідування повинне
містити:
 
     а) найменування запитуючої установи;
 
     б) опис діяння,  у зв'язку з яким  спрямоване  доручення  про
здійснення переслідування;
 
     в) можливий більш точний час і місце здійснення діяння;
 
     г) текст  положення закону запитуючої Договірної Сторони,  на
підставі якого діяння визнається злочином,  а  також  текст  інших
законодавчих  норм,  що  мають  істотне значення для провадження в
справі;
 
     д) прізвище й ім'я підозрюваної  особи,  її  громадянство,  а
також інші відомості про особу;
 
     е) заяви  потерпілих  по  кримінальних справах,  порушених за
заявою потерпілого, і заяви про відшкодування шкоди;
 
     ж) зазначення розміру збитку, заподіяного злочином.
 
     До доручення  додаються  наявні  в  розпорядженні  запитуючої
Договірної  Сторони  матеріали  карного  переслідування,  а  також
докази.
 
     2. При направленні запитуючою Договірною  Стороною  порушеної
кримінальної  справи  розслідування  по  цій  справі продовжується
запитуваною  Договірною  Стороною   у   відповідності   зі   своїм
законодавством.  Кожний документ, що знаходяться в справі, повинен
бути засвідчений гербовою печаткою компетентної  установи  юстиції
запитуючої Договірної Сторони.
 
     3. Доручення   і   додані   до  нього  документи  складаються
відповідно до положень статті 18.
 
     4. Якщо обвинувачений  у  момент  направлення  доручення  про
здійснення  переслідування  утримується  під  вартою  на території
запитуючої Договірної  Сторони,  він  доставляється  на  територію
запитуваної Договірної Сторони.
 
                            Стаття 74
 
        Повідомлення про результати карного переслідування
 
     Запитувана Договірна Сторона зобов'язана повідомити запитуючу
Договірну Сторону про остаточне рішення.  На  прохання  запитуючої
Договірної Сторони надається копія остаточного рішення.
 
                            Стаття 75
 
                    Наслідки ухвалення рішення
 
     Якщо Договірній  Стороні  у  відповідності зі статтею 72 було
надано  доручення  про  здійснення  карного  переслідування  після
набуття   чинності  вироку  або  прийняття  установою  запитуваної
Договірної Сторони іншого остаточного рішення,  кримінальна справа
не може бути порушена установами запитуючої Договірної Сторони,  а
порушена ними справа підлягає припиненню.
 
                            Стаття 76
 
       Пом'якшуюча або обтяжуюча відповідальність обставини
 
     Кожна з  Договірних  Сторін  при  розслідуванні  злочинів   і
розгляді    кримінальних   справ   судами   враховує   передбачені
законодавством   Договірних   Сторін   пом'якшуючу   й   обтяжуючу
відповідальність  обставин  незалежно від того,  на території якої
Договірної Сторони вони виникли.
 
                            Стаття 77
 
         Порядок розгляду справ, підсудних судам двох або
                   декількох Договірних Сторін
 
     При обвинуваченні  однієї  особи  або групи осіб у здійсненні
декількох злочинів,  справи які підсудні  судам  двох  або  більше
Договірних  Сторін,  розглядає  компетентний  суд  тієї Договірної
Сторони,  на території якої закінчене попереднє  розслідування.  У
цьому  випадку  справа розглядається за правилами судочинства цієї
Договірної Сторони.
 
      Частина III. Спеціальні положення про правову допомогу
                      за кримінальних справ
 
                            Стаття 78
 
                        Передача предметів
 
     1. Договірні  Сторони  зобов'язуються  на прохання передавати
один одному:
 
     а) предмети,  що були використані при здійсненні злочину,  що
тягне  видачу  особи  відповідно  до цієї Конвенції,  у тому числі
знаряддя злочину;  предмети, що були придбані в результаті злочину
або як винагороду за нього,  або ж предмети, які злочинець одержав
замість предметів, придбаних у такий спосіб;
 
     б) предмети,  що можуть мати значення доказів у  кримінальній
справі;  ці  предмети  передаються  й у тому випадку,  якщо видача
злочинця не може бути здійснена через його  смерть,  втечі  або  з
інших обставин.
 
     2. Якщо запитуваної Договірної Сторони предмети,  зазначені в
пункті першому цієї статті,  необхідні як  докази  в  кримінальній
справі,   їх   передача   може   бути  відстрочена  до  закінчення
провадження в справі.
 
     3. Права третіх осіб на передані предмети залишаються в силі.
Після  закінчення  провадження  в  справі ці предмети повинні бути
безоплатно повернуті Договірній Стороні, яка їх передала.
 
                            Стаття 79
 
               Повідомлення про обвинувальні вироки
                    і відомості про судимості
 
     1. Кожна  з  Договірних Сторін буде щорічно повідомляти іншим
Договірним Сторонам відомості про обвинувальні вироки, що вступили
в   законну  силу,  винесених  її  судами  у  відношенні  громадян
відповідної  Договірної  Сторони,  одночасно  пересилаючи   наявні
відбитки пальців засуджених.
 
     2. Кожна  з Договірних Сторін надає іншим Договірним Сторонам
безкоштовно  на  їхнє  прохання  відомості  про  судимості   осіб,
засуджених   раніше  її  судами,  якщо  ці  особи  залучаються  до
кримінальної відповідальності на території  запитуючої  Договірної
Сторони.
 
                            Стаття 80
 
     Порядок зносин з питань видачі і карного переслідування
 
     Зносини з  питань  видачі,  карного  переслідування,  а також
виконання  слідчих  доручень,  що  торкаються  прав   громадян   і
потребуючих    санкцій    прокурора,   здійснюються   генеральними
прокурорами (прокурорами) Договірних Сторін.
 
                   РОЗДIЛ V. ЗАКЛЮЧНI ПОЛОЖЕННЯ
 
                            Стаття 81
 
               Питання застосування цієї Конвенції
 
     Питання, що  виникають  при  застосуванні   цієї   Конвенції,
вирішуються  компетентними органами Договірних Сторін по взаємному
узгодженню.
 
                            Стаття 82
 
        Співвідношення Конвенції з міжнародними договорами
 
     Ця Конвенція  не  торкається   положень   інших   міжнародних
договорів, учасниками яких є Договірні Сторони.
 
                            Стаття 83
 
                     Порядок набуття чинності
 
     1. Ця   Конвенція   підлягає  ратифікації  її  державами,  що
підписали.  Ратифікаційні грамоти здаються на  збереження  Урядові
Республіки   Білорусь,   що   виконує   функції  депозитарію  цієї
Конвенції.
 
     2. Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день,  вважаючи
з дня  здачі  на  збереження  депозитарію  третьої  ратифікаційної
грамоти.  Для  держави,  ратифікаційна  грамота якої буде здана на
збереження депозитарію після набуття чинності цієї Конвенції, вона
набуває  чинності  на  тридцятий  день,  вважаючи  з  дня здачі на
збереження депозитарію його ратифікаційної грамоти.
 
                            Стаття 84
 
                       Термін дії Конвенції
 
     1. Ця  Конвенція  діє  протягом  п'яти  років із дня набрання
чинності.  Після закінчення цього  терміну  Конвенція  автоматично
продовжується щоразу на новий п'ятирічний період.
 
     2. Кожна  Договірна  Сторона  може  вийти  з  цієї Конвенції,
направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12  місяців
до закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії.
 
                            Стаття 85
 
                            Дія в часі
 
     Дія цієї   Конвенції  поширюється  і  на  правовідносини,  що
виникли до її набуття чинності.
 
                            Стаття 86
 
                 Порядок приєднання до Конвенції
 
     До цієї Конвенції після набуття чинності  можуть  приєднатися
за  згодою  всіх  Договірних  Сторін  інші держави шляхом передачі
депозитарію документів про таке приєднання.  Приєднання вважається
таким  що  набуло  чинності  після закінчення тридцяти днів із дня
одержання депозитарієм останнього повідомлення про згоду  на  таке
приєднання.
 
                            Стаття 87
 
                      Обов'язок депозитарія
 
     Депозитарій буде  негайно  сповіщати  всіх  хто  підписав  цю
Конвенцію і держави,  що приєдналися до неї,  про  дату  здачі  на
збереження   кожної   ратифікаційної  грамоти  або  документа  про
приєднання, дату вступу Конвенції в силу, а також про одержання їм
інших повідомлень.
 
     Вчинено в  м.  Мінську  22  січня 1993 року в одному дійсному
примірнику російською  мовою.  Дійсний  примірник  зберігається  в
Архіві Уряду Республіки Білорусь,  що направить державам-учасницям
цієї Конвенції її засвідчену копію.
 
 За Республіку Білорусь                  За Республіку Молдова
 
     (підпис)                                    (підпис)
 
 За Республіку Вірменія                  За Російську Федерацію
 
     (підпис)                                    (підпис)
 
 За Республіку Казахстан                 За Республіку Таджикистан
 
     (підпис)                                    (підпис)
 
 
 За Киргизьку Республіку                 За Туркменистан
 
     (підпис)                                    (підпис)
 
 За Україну                             За Республіку Узбекистан
 
     (підпис)                                    (підпис)
 
                            Конвенция
             о правовой помощи и правовых отношениях
            по гражданским, семейным и уголовным делам
 
 
     Государства-члены Содружества     Независимых     Государств,
участники настоящей Конвенции,  именуемые  далее  Договаривающиеся
Стороны,
     исходя из стремления  обеспечить  гражданам  Договаривающихся
Сторон и лицам,  проживающим на их территориях,  предоставление во
всех Договаривающихся Сторонах в отношении личных и  имущественных
прав такой же правовой защиты, как и собственным гражданам,
     придавая важное значение развитию  сотрудничества  в  области
оказания  учреждениями  юстиции  правовой  помощи  по гражданским,
семейным и уголовным делам,
     договорились о нижеследующем:
 
                    Раздел I. Общие положения
 
                    Часть I. Правовая защита.
 
                             Статья 1
 
                  Предоставление правовой защиты
 
     1. Граждане каждой из Договаривающихся Сторон,  а также лица,
проживающие на  ее  территории,  пользуются  на  территориях  всех
других   Договаривающихся   Сторон  в  отношении  своих  личных  и
имущественных прав такой же правовой защитой,  как  и  собственные
граждане данной Договаривающейся Стороны.
     2. Граждане каждой из Договаривающихся Сторон, а также другие
лица,  проживающие  на  ее  территории,  имеют  право  свободно  и
беспрепятственно обращаться в суды,  прокуратуру и иные учреждения
других  Договаривающихся  Сторон,  к компетенции которых относятся
гражданские,  семейные  и  уголовные  дела  (далее  -   учреждения
юстиции), могут выступать в них, подавать ходатайства, предъявлять
иски  и  осуществлять  иные  процессуальные  действия  на  тех  же
условиях, что и граждане данной Договаривающейся Стороны.
     3. Положения  настоящей   Конвенции   применяются   также   к
юридическим  лицам,  созданным  в соответствии с законодательством
Договаривающихся Сторон.
 
                             Статья 2
 
       Освобождение от уплаты пошлин и возмещения издержек
 
     1. Граждане  каждой  из  Договаривающихся  Сторон   и   лица,
проживающие на ее территории, освобождаются от уплаты и возмещения
судебных и нотариальных пошлин  и  издержек,  а  также  пользуются
бесплатной   юридической   помощью  на  тех  же  условиях,  что  и
собственные граждане.
     2. Льготы,  предусмотренные  в  пункте  1  настоящей  статьи,
распространяются на все процессуальные действия, осуществляемые по
данному делу, включая исполнение решения.
 
                             Статья 3
 
   Представление документа о семейном и имущественном положении
 
     1. Льготы,  предусмотренные  статьей  2,  предоставляются  на
основании документа о семейном  и  имущественном  положении  лица,
возбуждающего  ходатайство.  Этот  документ  выдается компетентным
учреждением Договаривающейся Стороны,  на территории которой имеет
местожительство или местопребывание заявитель.
     2. Если заявитель не  имеет  на  территории  Договаривающихся
Сторон   местожительства   или   местопребывания,   то  достаточно
представить  документ,  выданный  соответствующим  дипломатическим
представительством  или  консульским  учреждением Договаривающейся
Стороны, гражданином которой он является.
     3. Учреждение,    выносящее    решение   по   ходатайству   о
предоставлении льгот,  может затребовать  от учреждения, выдавшего
документ, дополнительные данные или необходимые разъяснения.
 
                    Часть II. Правовая помощь.
 
                             Статья 4
 
                     Оказание правовой помощи
 
     1. Учреждения   юстиции   Договаривающихся  Сторон  оказывают
правовую помощь по  гражданским,  семейным  и  уголовным  делам  в
соответствии с положениями настоящей Конвенции.
     2. Учреждения юстиции  оказывают  правовую  помощь  и  другим
учреждениям по делам, указанным в пункте 1 настоящей статьи.
 
                             Статья 5
 
                         Порядок сношений
 
     При выполнении  настоящей  Конвенции  компетентные учреждения
юстиции Договаривающихся Сторон сносятся друг с другом через  свои
центральные органы, если только настоящей Конвенцией не установлен
иной порядок сношений.
 
                             Статья 6
 
                      Объем правовой помощи
 
     Договаривающиеся Стороны оказывают друг другу правовую помощь
путем  выполнения  процессуальных и иных действий, предусмотренных
законодательством   запрашиваемой   Договаривающейся   Стороны,  в
частности: составления   и   пересылки    документов,   проведения
обысков,  изъятия,  пересылки и выдачи вещественных доказательств,
проведения  экспертизы,  допроса сторон,  обвиняемых,  свидетелей,
экспертов,  возбуждения уголовного преследования, розыска и выдачи
лиц,  совершивших  преступления,  признания  и исполнения судебных
решений по гражданским  делам,  приговоров  в  части  гражданского
иска, исполнительных надписей, а также путем вручения документов.
 
                             Статья 7
 
     Содержание и форма поручения об оказании правовой помощи
 
     1. В  поручении  об  оказании  правовой  помощи  должны  быть
указаны:
     а) наименование запрашиваемого учреждения;
     б) наименование запрашивающего учреждения;
     в) наименование  дела,  по  которому  запрашивается  правовая
помощь;
     г) имена   и   фамилии   сторон,  свидетелей,  подозреваемых,
подсудимых,  осужденных,   потерпевших,   их   местожительство   и
местопребывание, гражданство, занятие,  а по уголовным делам также
место  и  дата  рождения  и,  по  возможности,  фамилии  и   имена
родителей;    для    юридических   лиц   -   их   наименование   и
местонахождение;
     д) при наличии представителей лиц, указанных в подпункте "г",
их имена, фамилии и адреса;
     е) содержание поручения, а также другие сведения, необходимые
для его исполнения;
     ж) по   уголовным   делам   также   описание  и  квалификация
совершенного деяния  и  данные  о  размере  ущерба,  если  он  был
причинен в результате деяния.
     2. В поручении о вручении документа должны быть также указаны
точный адрес получателя и наименование вручаемого документа.
     3. Поручение  должно  быть  подписано  и  скреплено  гербовой
печатью запрашивающего учреждения.
 
                             Статья 8
 
                        Порядок исполнения
 
     1. При  исполнении  поручения  об  оказании  правовой  помощи
запрашиваемое учреждение применяет законодательство своей  страны.
По   просьбе  запрашивающего  учреждения  оно  может  применить  и
процессуальные нормы запрашивающей Договаривающейся Стороны.
     2. Если  запрашиваемое  учреждение  не  компетентно исполнить
поручение,  оно  пересылает   его   компетентному   учреждению   и
уведомляет об этом запрашивающее учреждение.
     3. По   просьбе   запрашивающего   учреждения   запрашиваемое
учреждение своевременно сообщает ему и заинтересованным сторонам о
времени и месте  исполнения  поручения  с  тем,  чтобы  они  могли
присутствовать   при   исполнении   поручения   в  соответствии  с
законодательством запрашиваемой Договаривающейся Стороны.
     4. В  случае,  если  точный адрес указанного в поручении лица
неизвестен,  запрашиваемое учреждение принимает в  соответствии  с
законодательством Договаривающейся Стороны,  на территории которой
оно находится, необходимые меры для установления адреса.
     5. После   выполнения   поручения   запрашиваемое  учреждение
возвращает документы запрашивающему учреждению; в том случае, если
правовая помощь не могла быть оказана, оно одновременно уведомляет
об обстоятельствах,  которые препятствуют исполнению поручения,  и
возвращает документы запрашивающему учреждению.
 
                             Статья 9
 
        Вызов свидетелей, потерпевших, гражданских истцов,
       гражданских ответчиков, их представителей, экспертов
 
     1. Свидетель,  потерпевший,  гражданский  истец,  гражданский
ответчик   и   их  представители,  а  также  эксперт,  который  по
вызову, врученному  учреждением   запрашиваемой   Договаривающейся
Стороны,     явится    в    учреждение    юстиции    запрашивающей
Договаривающейся Стороны,  не может  быть,  независимо  от  своего
гражданства,   привлечен   на   ее   территории  к  уголовной  или
административной ответственности,  взят под  стражу  и  подвергнут
наказанию за деяние, совершенное до пересечения ее государственной
границы.  Такие  лица   не   могут   быть   также   привлечены   к
ответственности,  взяты  под  стражу  или  подвергнуты наказанию в
связи с их свидетельскими показаниями или заключениями в  качестве
экспертов   в   связи  с  уголовным  делом,  являющимся  предметом
разбирательства.
     2. Лица,  указанные  в пункте 1 настоящей статьи,  утрачивают
предусмотренную  этим  пунктом  гарантию,  если  они  не   оставят
территорию  запрашивающей  Договаривающейся Стороны,  хотя и имеют
для этого возможность до истечения 15  суток  с  того  дня,  когда
допрашивающее его учреждение юстиции сообщит им,  что в дальнейшем
в их присутствии нет необходимости.  В этот срок не  засчитывается
время,  в  течение  которого  эти  лица  не по своей вине не могли
покинуть территорию запрашивающей Договаривающейся Стороны.
     3. Свидетелю,  эксперту, а также потерпевшему и его законному
представителю запрашивающей Договаривающейся Стороной  возмещаются
расходы,  связанные  с  проездом  и  пребыванием  в  запрашивающем
государстве, как и неполученная заработная плата за дни отвлечения
от   работы;  эксперт  имеет  также  право  на  вознаграждение  за
проведение экспертизы. В вызове должно быть указано, какие выплаты
вправе  получить  вызванные  лица;  по  их  ходатайству учреждение
юстиции запрашивающей Договаривающейся Стороны  выплачивает  аванс
на покрытие соответствующих расходов.
     4. Вызов свидетеля или эксперта,  проживающего на  территории
одной   Договаривающейся  Стороны,  в  учреждение  юстиции  другой
Договаривающейся Стороны не  должен  содержать  угрозы  применения
средств принуждения в случае неявки.
 
                            Статья 10
 
                 Поручение о вручении документов
 
     1. Запрашиваемое  учреждение  юстиции  осуществляет  вручение
документов  в  соответствии  с   порядком,   действующим   в   его
государстве, если вручаемые документы написаны на его языке или на
русском языке либо снабжены заверенным переводом на эти  языки.  В
противном  случае  оно  передает  документы  получателю,  если  он
согласен добровольно их принять.
     2. Если документы не могут быть вручены по адресу, указанному
в поручении,  запрашиваемое учреждение юстиции по своей инициативе
принимает   меры, необходимые  для   установления   адреса.   Если
установление адреса  запрашиваемым  учреждением  юстиции  окажется
невозможным,  оно  уведомляет  об  этом запрашивающее учреждение и
возвращает ему документы, подлежащие вручению.
 
                            Статья 11
 
                Подтверждение вручения документов
 
     Вручение документов      удостоверяется       подтверждением,
подписанным   лицом,   которому  вручен  документ,  и  скрепленным
официальной  печатью  запрашиваемого  учреждения,   и   содержащим
указание даты вручения и подпись работника учреждения,  вручающего
документ или выданным этим учреждением иным документом,  в котором
должны быть указаны способ, место и время вручения.
 
                            Статья 12
 
             Полномочия дипломатических правительств
                     и консульских учреждений
 
     1. Договаривающиеся Стороны  имеют  право  вручать  документы
собственным гражданам через свои дипломатические представительства
или консульские учреждения.
     2. Договаривающиеся  Стороны  имеют  право по поручению своих
компетентных органов допрашивать собственных  граждан  через  свои
дипломатические представительства или консульские учреждения.
     3. В случаях,  указанных в пунктах 1 и  2  настоящей  статьи,
нельзя применять средства принуждения или угрозу ими.
 
                            Статья 13
 
                   Действительность документов
 
     1. Документы, которые на территории одной из Договаривающихся
Сторон  изготовлены  или   засвидетельствованы   учреждением   или
специально  на то уполномоченным лицом в пределах их компетенции и
по установленной форме и скреплены гербовой  печатью,  принимаются
на  территориях  других  Договаривающихся  Сторон  без какого-либо
специального удостоверения.
 
                            Статья 14
 
                Пересылка документов о гражданском
                  состоянии и других документов
 
     Договаривающиеся Стороны  обязуются  пересылать друг другу по
просьбе без перевода и бесплатно свидетельства о регистрации актов
гражданского состояния, документы об образовании, трудовом стаже и
другие документы,  касающиеся  личных  или  имущественных  прав  и
интересов  граждан  запрашиваемой  Договаривающейся Стороны и иных
лиц, проживающих на ее территории.
 
                            Статья 15
 
                 Информация по правовым вопросам
 
     Центральные учреждения  юстиции  Договаривающихся  Сторон  по
просьбе  предоставляют  друг  другу  сведения  о  действующем  или
действовавшем на их территориях внутреннем  законодательстве  и  о
практике его применения учреждениями юстиции.
 
                            Статья 16
 
               Установление адресов и других данных
 
     1. Договаривающиеся Стороны по просьбе оказывают друг другу в
соответствии со своим законодательством  помощь  при  установлении
адресов лиц, проживающих на их территориях, если это требуется для
осуществления   прав   их   граждан.   При   этом    запрашивающая
Договаривающаяся  Сторона  сообщает  имеющиеся  у  нее  данные для
определения адреса лица, указанного в просьбе.
     2. Учреждения  юстиции Договаривающихся Сторон оказывают друг
другу помощь в установлении места работы и доходов проживающих  на
территории запрашиваемой Договаривающейся Стороны лиц, к которым в
учреждениях   юстиции   запрашивающей   Договаривающейся   Стороны
предъявлены  имущественные  требования по гражданским,  семейным и
уголовным делам.
 
                            Статья 17
 
                               Язык
 
     В отношениях друг с другом при выполнении настоящей Конвенции
учреждения     юстиции    Договаривающихся    Сторон    пользуются
государственными  языками  Договаривающихся  Сторон  или   русским
языком.
 
                            Статья 18
 
          Расходы, связанные с оказанием правовой помощи
 
     Запрашиваемая Договаривающаяся  Сторона  не  будет  требовать
возмещения расходов по оказанию правовой помощи.  Договаривающиеся
Стороны  сами  несут все расходы,  возникшие при оказании правовой
помощи на их территориях.
 
                            Статья 19
 
                 Отказ в оказании правовой помощи
 
     Просьба об оказании правовой  помощи  может  быть  отклонена,
если  оказание  такой  помощи может нанести ущерб суверенитету или
безопасности,  либо  противоречит  законодательству  запрашиваемой
Договаривающейся Стороны.
 
 
  Раздел II. Правовые отношения по гражданским и семейным делам
 
                      Часть I. Компетенция.
 
                            Статья 20
 
                         Общие положения
 
     1. Если в частях II-V настоящего раздела не установлено иное,
иски  к  лицам,  имеющим  место  жительства на территории одной из
Договаривающихся   Сторон,   предъявляются,   независимо   от   их
гражданства,  в  суды  этой  Договаривающейся  Стороны,  а  иски к
юридическим лицам предъявляются в суды  Договаривающейся  Стороны,
на  территории  которой  находится  орган  управления юридического
лица, его представительство либо филиал.
     Если в   деле   участвуют   несколько   ответчиков,   имеющих
местожительство   (местонахождение)    на    территориях    разных
Договаривающихся  Сторон,  спор рассматривается по местожительству
(местонахождению) любого ответчика по выбору истца.
     2. Суды Договаривающейся Стороны компетентны также в случаях,
когда на ее территории:
     а) осуществляется    торговля,    промышленная    или    иная
хозяйственная деятельность предприятия (филиала) ответчика;
     б) исполнено или должно быть полностью или частично исполнено
обязательство из договора, являющегося предметом спора;
     в) имеет постоянное местожительство или местонахождение истец
по иску о защите чести, достоинства и деловой репутации.
     3. По  искам  о  праве собственности и иных вещных правах  на
недвижимое  имущество  исключительно  компетентны  суды  по  месту
нахождения имущества.
     Иски к  перевозчикам,  вытекающие  из   договоров   перевозки
грузов,  пассажиров  и  багажа,  предъявляются по месту нахождения
управления транспортной организации,  к  которой  в  установленном
порядке была предъявлена претензия.
 
                            Статья 21
 
                      Договорная подсудность
 
     1. Суды  Договаривающихся Сторон могут рассматривать дела и в
других  случаях,  если  имеется  письменное  соглашение  сторон  о
передаче спора этим судам.
     При этом исключительная компетенция,  вытекающая из пункта  3
статьи  20  и  других норм,  установленных частями II-V настоящего
раздела,  а также из внутреннего законодательства  соответствующей
Договаривающейся  Стороны,  не  может  быть  изменена  соглашением
сторон.
     2. При  наличии  соглашения о передаче спора суд по заявлению
ответчика прекращает производство по делу.
 
                            Статья 22
 
                  Взаимосвязь судебных процессов
 
     1. В случае возбуждения производства по делу  между  теми  же
сторонами,  о  том же предмете и по тем же основаниям в судах двух
Договаривающихся Сторон,  компетентных в соответствии с  настоящей
Конвенцией,    суд,    возбудивший    дело   позднее,   прекращает
производство.
     2. Встречный иск и требование о зачете, вытекающие из того же
правоотношения,  что и основной иск, подлежат рассмотрению в суде,
который рассматривает основной иск.
 
                     Часть II. Личный статус.
 
                            Статья 23
 
                Правоспособность и дееспособность
 
     1. Дееспособность      физического      лица     определяется
законодательством Договаривающейся  Стороны,  гражданином  которой
является это лицо.
     2. Дееспособность лица без гражданства определяется по  праву
страны, в которой он имеет постоянное место жительства.
     3. Правоспособность    юридического     лица     определяется
законодательством   государства,  по  законам  которого  оно  было
учреждено.
 
                            Статья 24
 
      Признание ограниченно дееспособным или недееспособным.
                  Восстановление дееспособности
 
     1. По  делам  о  признании  лица ограниченно дееспособным или
недееспособным, за исключением случаев, предусмотренных пунктами 2
и  3  настоящей статьи,  компетентен суд Договаривающейся Стороны,
гражданином которой является это лицо.
     2. В случае,  если суду одной Договаривающейся Стороны станут
известны  основания   признания   ограниченно   дееспособным   или
недееспособным  проживающего  на  ее территории лица,  являющегося
гражданином другой Договаривающейся Стороны,  он уведомит об  этом
суд Договаривающейся Стороны,  гражданином которой является данное
лицо.
     3. Если  суд Договаривающейся Стороны,  который был уведомлен
об  основаниях  для   признания   ограниченно   дееспособным   или
недееспособным,  в  течение  трех  месяцев  не  начнет дело или не
сообщит свое мнение, дело о признании ограниченно дееспособным или
недееспособным   будет   рассматривать  суд  той  Договаривающейся
Стороны,   на   территории   которой    этот    гражданин    имеет
местожительства. Решение о признании лица ограниченно дееспособным
или     недееспособным     направляется     компетентному     суду
Договаривающейся Стороны, гражданином которой является это лицо.
     4. Положения  пунктов  1-3   настоящей   статьи   применяются
соответственно и к восстановлению дееспособности.
 
                            Статья 25
 
     Признание безвестно отсутствующим и объявление умершим.
                    Установление факта смерти
 
     1. По делам о  признании  лица  безвестно  отсутствующим  или
объявлении  умершим  и  по  делам  об  установлении  факта  смерти
компетентны   учреждения   юстиции    Договаривающейся    Стороны,
гражданином  которой лицо  было в то время, когда оно по последним
данным было в живых, а в отношении других лиц - учреждения юстиции
по последнему месту жительства лица.
     2. Учреждения юстиции каждой из Договаривающихся Сторон могут
признать  гражданина  другой Договаривающейся Стороны и иное лицо,
проживающее на ее территории, безвестно отсутствующим или умершим,
а  также  установить факт его смерти по ходатайству проживающих на
ее территории  заинтересованных  лиц,  права  и  интересы  которых
основаны на законодательстве этой Договаривающейся Стороны.
     3. При рассмотрении дел о признании  безвестно  отсутствующим
или   объявлении  умершим  и  дел  об  установлении  факта  смерти
учреждения    юстиции    Договаривающихся     Сторон     применяют
законодательство своего государства.
 
                    Часть III. Семейные дела.
 
                            Статья 26
 
                         Заключение брака
 
     Условия заключения  брака определяются для каждого из будущих
супругов законодательством Договаривающейся  Стороны,  гражданином
которой он является, а для лиц без гражданства - законодательством
Договаривающейся  Стороны,   являющейся   их   постоянным   местом
жительства. Кроме того, в отношении препятствий к заключению брака
должны быть соблюдены требования законодательства Договаривающейся
Стороны, на территории которой заключается брак.
 
                            Статья 27
 
                     Правоотношения супругов
 
     1. Личные    и    имущественные    правоотношения    супругов
определяются  по  законодательству  Договаривающейся  Стороны,  на
территории которой они имеют совместное местожительство.
     2. Если  один  из  супругов  проживает  на  территории  одной
Договаривающейся   Стороны,   а  второй  -  на  территории  другой
Договаривающейся Стороны и при этом оба супруга имеют одно и то же
гражданство, их личные и имущественные правоотношения определяются
по   законодательству  той  Договаривающейся  Стороны,  гражданами
которой они являются.
     3. Если  один  из   супругов   является   гражданином   одной
Договаривающейся  Стороны,  а  второй  -  другой  Договаривающейся
Стороны и один из них проживает на территории одной, а второй - на
территории   другой  Договаривающейся  Стороны,  то  их  личные  и
имущественные  правоотношения  определяются  по   законодательству
Договаривающейся  Стороны,  на  территории  которой они имели свое
последнее совместное местожительство.
     4. Если лица, указанные в пункте 3 настоящей статьи, не имели
совместного жительства  на  территориях  Договаривающихся  Сторон,
применяется законодательство Договаривающейся Стороны,  учреждение
которой рассматривают дело.
     5. Правоотношения   супругов,   касающиеся   их   недвижимого
имущества, определяются   по  законодательству    Договаривающейся
Стороны, на территории которой находится это имущество.
     6. По делам о личных и имущественных правоотношениях супругов
компетентны учреждения Договаривающейся Стороны,  законодательство
которой  подлежит  применению  в  соответствии  с  пунктами  1-3,5
настоящей статьи.
 
                            Статья 28
 
                        Расторжение брака
 
     1. По  делам о расторжении брака применяется законодательство
Договаривающейся Стороны,  гражданами которой являются  супруги  в
момент подачи заявления.
     2. Если  один  из   супругов   является   гражданином   одной
Договаривающейся  Стороны,  а  второй  -  другой  Договаривающейся
Стороны,  применяется законодательство  Договаривающейся  Стороны,
учреждение которой рассматривает дело о расторжении брака.
 
                            Статья 29
 
        Компетентность учреждений Договаривающихся Сторон
 
     1. По  делам  о  расторжении брака в случае,  предусмотренном
пунктом  1  статьи  28,  компетентны  учреждения  Договаривающейся
Стороны, гражданами  которой  являются  супруги  в  момент  подачи
заявления.  Если на момент подачи заявления оба супруга  проживают
на  территории  другой  Договаривающейся  Стороны,  то компетентны
также учреждения этой Договаривающейся Стороны.
     2. По  делам  о  расторжении брака в случае,  предусмотренном
пунктом  2  статьи  28,  компетентны  учреждения  Договаривающейся
Стороны, на территории которой проживают оба супруга. Если один из
супругов проживает на территории одной Договаривающейся Стороны, а
второй - на территории другой Договаривающейся Стороны, по делам о
расторжении брака компетентны  учреждения  обеих  Договаривающихся
Сторон, на территориях которых проживают супруги.
 
                            Статья 30
 
                 Признание брака недействительным
 
     1. По  делам  о  признании брака недействительным применяется
законодательство Договаривающейся Стороны,  которое в соответствии
со статьей 26 применялось при заключении брака.
     2. Компетентность  учреждений  по  делам  о  признании  брака
недействительным определяется в соответствии со статьей 27.
 
                            Статья 31
 
     Установление и    оспаривание   отцовства   или   материнства
определяется   по   законодательству   Договаривающейся   Стороны,
гражданином которой ребенок является по рождению.
 
                            Статья 32
 
                 Правоотношения родителей и детей
 
     1. Правоотношения   родителей   и   детей   определяются   по
законодательству Договаривающейся Стороны,  на территории  которой
постоянно проживают дети.
     2. По делам о взыскании алиментов  с  совершеннолетних  детей
применяется законодательство    Договаривающейся    Стороны,    на
территории которой имеет  местожительство  лицо,  претендующее  на
получение алиментов.
     3. По делам  о  правоотношениях  между  родителями  и  детьми
компетентен суд Договаривающейся Стороны, законодательство которой
подлежит применению в соответствии с  пунктами  1  и  2  настоящей
статьи.
 
                            Статья 33
 
                      Опека и попечительство
 
     1. Установление    или    отмена   опеки   и   попечительства
производится   по   законодательству   Договаривающейся   Стороны,
гражданином   которой   является   лицо,   в   отношении  которого
устанавливается или отменяется опека или попечительство.
     2. Правоотношения  между  опекуном  или  попечителем и лицом,
находящимся   под   опекой   или   попечительством,   регулируются
законодательством  Договаривающейся  Стороны,  учреждение  которой
назначило опекуна или попечителя.
     3. Обязанность    принять   опекунство   или   попечительство
устанавливается   законодательством   Договаривающейся    Стороны,
гражданином которой   является   лицо,  назначаемое  опекуном  или
попечителем.
     4. Опекуном  или  попечителем  лица,  являющегося гражданином
одной Договаривающейся  Стороны,  может  быть  назначен  гражданин
другой  Договаривающейся Стороны,  если он проживает на территории
Стороны, где будет осуществляться опека или попечительство.
 
                            Статья 34
 
        Компетентность учреждений Договаривающихся Сторон
                в вопросах опеки и попечительства
 
     По делам  об  установлении  или отмене опеки и попечительства
компетентны  учреждения  Договаривающейся   Стороны,   гражданином
которой  является  лицо,  в отношении которого устанавливается или
отменяется опека или  попечительство,  если  иное  не  установлено
настоящей Конвенцией.
 
                            Статья 35
 
          Порядок принятия мер по опеке и попечительству
 
     1. В   случае   необходимости   принятия  мер  по  опеке  или
попечительству  в  интересах  гражданина  одной   Договаривающейся
Стороны, постоянное местожительство, местопребывание или имущество
которого находится на территории другой Договаривающейся  Стороны,
учреждение    этой    Договаривающейся   Стороны   безотлагательно
уведомляет учреждение, компетентное в соответствии со статьей 34.
     2.  В  случаях,  не терпящих отлагательств, учреждение другой
Договаривающейся Стороны может само принять необходимые  временные
меры  в  соответствии  со  своим  законодательством.  При этом оно
обязано безотлагательно уведомить об этом учреждение, компетентное
в соответствии со статьей 34.  Эти меры сохраняют силу до принятия
учреждением, указанным в статье 34, иного решения.
 
                            Статья 36
 
            Порядок передачи опеки или попечительства
 
     1. Учреждение,  компетентное в соответствии  со  статьей  34,
может   передать   опеку   или  попечительство  учреждению  другой
Договаривающейся Стороны в том случае,  если лицо, находящееся под
опекой    или    попечительством,   имеет   на   территории   этой
Договаривающейся  Стороны  местожительство,  местопребывание   или
имущество.  Передача  опеки  или  попечительства вступает в силу с
момента,  когда запрашиваемое учреждение примет на себя опеку  или
попечительство и уведомит об этом запрашивающее учреждение.
     2. Учреждение,  которое в соответствии с пунктом 1  настоящей
статьи   приняло  опеку  или  попечительство,  осуществляет  их  в
соответствии с законодательством своего государства.
 
                            Статья 37
 
                           Усыновление
 
     1. Усыновление    или    его    отмена    определяется     по
законодательству  Договаривающейся  Стороны,  гражданином  которой
является усыновитель в момент подачи заявления об усыновлении  или
его отмене.
     2. Если ребенок является гражданином другой  Договаривающейся
Стороны,  при  усыновлении  или  его  отмене  необходимо  получить
согласие законного представителя и компетентного  государственного
органа,   а   также   согласие  ребенка,  если  это  требуется  по
законодательству Договаривающейся Стороны,  гражданином которой он
является.
     3. Если  ребенок  усыновляется  супругами,  из  которых  один
является  гражданином  одной Договаривающейся Стороны,  а другой -
гражданином другой Договаривающейся Стороны,  усыновление или  его
отмена   должны   производиться   в   соответствии   с  условиями,
предусмотренными законодательством обеих Договаривающихся Сторон.
     4. По   делам  об  усыновлении  или  его  отмене  компетентно
учреждение Договаривающейся Стороны,  гражданином которой является
усыновитель  в  момент  подачи  заявления  об  усыновлении или его
отмене,  а  в  случае, предусмотренном пунктом 3 настоящей статьи,
компетентно учреждение той Договаривающейся Стороны, на территории
которой   супруги   имеют   или   имели    последнее    совместное
местожительство или местопребывание.
 
             Часть IV. Имущественные правоотношения.
 
                            Статья 38
 
                       Право собственности
 
     1. Право  собственности  на недвижимое имущество определяется
по  законодательству  Договаривающейся  Стороны,   на   территории
которой  находится  недвижимое  имущество.  Вопрос  о  том,  какое
имущество  является  недвижимым,   решается   в   соответствии   с
законодательством страны, в которой находится это имущество.
     2. Право собственности на транспортные  средства,  подлежащие
внесению    в    государственные    реестры,    определяется    по
законодательству Договаривающейся Стороны,  на территории  которой
находится орган, осуществивший регистрацию транспортного средства.
     3. Возникновение и прекращение права собственности или  иного
вещного   права  на  имущество  определяется  по  законодательству
Договаривающейся  Стороны,   на   территории   которой   имущество
находилось   в   момент,  когда  имело  место  действие  или  иное
обстоятельство,   послужившее   основанием    возникновения    или
прекращения такого права.
     4. Возникновение и прекращение права собственности или  иного
вещного   права   на   имущество,   являющееся  предметом  сделки,
определяется по законодательству  места  совершения  сделки,  если
иное не предусмотрено соглашением Сторон.
 
                            Статья 39
 
                           Форма сделки
 
     1. Форма  сделки  определяется  по  законодательству места ее
совершения.
     2. Форма  сделки  по  поводу  недвижимого имущества и прав на
него определяется по законодательству Договаривающейся Стороны, на
территории которой находится такое имущество.
 
                            Статья 40
 
                           Доверенность
 
     Форма и    срок   действия   доверенности   определяются   по
законодательству Договаривающейся Стороны,  на территории  которой
выдана доверенность.
 
                            Статья 41
 
               Права и обязанности сторон по сделке
 
     Права и   обязанности   сторон   по  сделке  определяются  по
законодательству места ее совершения,  если иное не  предусмотрено
соглашением сторон.
 
                            Статья 42
 
                         Возмещение вреда
 
     1. Обязательство  о  возмещении  вреда,  кроме  вытекающих из
договоров  и  других   правомерных   действий,   определяются   по
законодательству  Договаривающейся Стороны,  на территории которой
имело  место  действие  или   иное   обстоятельство,   послужившее
основанием для требования о возмещении вреда.
     2. Если причинитель вреда и потерпевший  являются  гражданами
одной Договаривающейся Стороны,  применяется законодательство этой
Договаривающейся Стороны.
     3. По  делам,  упомянутым  в  пунктах 1 и 2 настоящей статьи,
компетентен суд Договаривающейся Стороны,  на  территории  которой
имело   место   действие   или  иное  обстоятельство,  послужившее
основанием для требования о возмещении  вреда.  Потерпевший  может
предъявить   иск   также   в  суде  Договаривающейся  Стороны,  на
территории которой имеет местожительство ответчик.
 
                            Статья 43
 
                         Исковая данность
 
     Вопросы исковой  данности  разрешаются  по  законодательству,
которое    применяется    для    регулирования    соответствующего
правоотношения.
 
                     Часть V. Наследование.
 
                            Статья 44
 
                        Принцип равенства
 
     1. Право    наследования     имущества,     кроме     случая,
предусмотренного  пунктом  2  настоящей  статьи,  определяется  по
законодательству Договаривающейся Стороны,  на территории  которой
наследователь имел последнее постоянное место жительства.
     2. Право наследования недвижимого имущества  определяется  по
законодательству  Договаривающейся Стороны,  на территории которой
находится это имущество.
 
                            Статья 45
 
                        Право наследования
 
     1. Право    наследования     имущества,     кроме     случая,
предусмотренного  пунктом  2  настоящей  статьи,  определяется  по
законодательству Договаривающейся Стороны,  на территории  которой
наследователь имел последнее место жительства.
     2. Право наследования недвижимого имущества  определяется  по
законодательству  Договаривающейся Стороны,  на территории которой
находится это и имущество.
 
                            Статья 46
 
                 Переход наследства к государству
 
     Если по    законодательству     Договаривающейся     Стороны,
подлежащему  применению  при  наследовании,  наследником  является
государство,  то  движимое  наследственное   имущество   переходит
Договаривающейся    Стороне,    гражданином    которой    является
наследователь  в  момент  смерти,  а   недвижимое   наследственное
имущество   переходит   Договаривающейся  Стороне,  на  территории
которой оно находится.
 
                            Статья 47
 
                            Завещание
 
     Способность лица к составлению и отмене  завещания,  а  также
форма завещания и его отмены определяются по праву той страны, где
завещатель имел место жительства в момент составления акта. Однако
завещание  или его отмена не могут быть признаны недействительными
вследствие  несоблюдения  формы,  если   последняя   удовлетворяет
требованиям права места его составления.
 
                            Статья 48
 
                Компетенция по делам о наследстве
 
     1. Производство  по  делам о наследовании движимого имущества
компетентны  вести   учреждения   Договаривающейся   Стороны,   на
территории  которой  имел  место жительства наследодатель в момент
своей смерти.
     2. Производство по делам о наследовании недвижимого имущества
компетентны  вести   учреждения   Договаривающейся   Стороны,   на
территории которой находится имущество.
     3. Положения пунктов 1 и 2 настоящей статьи применяются также
при  рассмотрении  споров,  возникающих в связи с производством по
делам о наследстве.
 
                            Статья 49
 
          Компетенция дипломатического представительства
        или консульского учреждения по делам о наследстве
 
     По делам  о  наследовании,  в  том  числе  по  наследственным
спорам,   дипломатические   представительства   или    консульские
учреждения   каждой   из   Договаривающихся   Сторон   компетентны
представлять (за исключением права на  отказ  от  наследства)  без
специальной  доверенности  в  учреждениях  других Договаривающихся
Сторон граждан своего государства,  если они  отсутствуют  или  не
назначили представителя.
 
                            Статья 50
 
                    Меры по охране наследства
 
     1. Учреждения    Договаривающихся    Сторон    принимают    в
соответствии со  своим  законодательством  меры,  необходимые  для
обеспечения  охраны  наследства,  оставленного  на  их территориях
гражданами других Договаривающихся Сторон, или для управления им.
     2. О  мерах,  принятых  согласно  пункту  1 настоящей статьи,
безотлагательно уведомляется дипломатическое представительство или
консульское   учреждение   Договаривающейся  Стороны,  гражданином
которой является наследодатель.  Указанное  представительство  или
учреждение может принимать участие в осуществлении этих мер.
     3. По ходатайству  учреждения  юстиции,  компетентного  вести
производство  по  делу  о  наследовании,  а также дипломатического
представительства или консульского  учреждения  меры,  принятые  в
соответствии  с  пунктом 1 настоящей статьи,  могут быть изменены,
отменены или отложены.
 
            Раздел III. Признание и исполнение решений
 
                            Статья 51
 
                  Признание и исполнение решений
 
     Каждая из    Договаривающихся     Сторон     на     условиях,
предусмотренных   настоящей   Конвенцией,   признает  и  исполняет
следующие    решения,    вынесенные    на    территории     других
Договаривающихся Сторон:
     а) решения  учреждений  юстиции  по  гражданским  и  семейным
делам,  включая  утвержденные  судом  мировые  соглашения по таким
делам и нотариальные акты в отношении денежных обязательств (далее
- решений);
     б) решения судов по уголовным делам о возмещении ущерба.
 
                            Статья 52
 
            Признание решений, не требующих исполнения
 
     1. Вынесенные учреждениями юстиции каждой из Договаривающихся
Сторон  и  вступившие  в  законную  силу решения,  не требующие по
своему характеру  исполнения,  признаются  на  территориях  других
Договаривающихся Сторон без специального производства, если:
     а) учреждения  юстиции запрашиваемой Договаривающейся Стороны
не вынесли ранее по этому делу  решения,  вступившего  в  законную
силу;
     б) дело  согласно  настоящей  Конвенции,  а  в  случаях,   не
предусмотренных   ею, согласно  законодательству  Договаривающейся
Стороны,  на территории которой решение должно быть  признано,  не
относится  к  исключительной  компетенции  учреждений юстиции этой
Договаривающейся Стороны.
     2. Положения пункта 1 настоящей статьи относятся и к решениям
по опеке и попечительству, а также к решениям о расторжении брака,
вынесенными учреждениями,  компетентными согласно законодательству
Договаривающейся Стороны, на территории которой вынесено решение.
 
                            Статья 53
 
             Ходатайство о разрешении принудительного
                        исполнения решения
 
     1. Ходатайство   о   разрешении   принудительного  исполнения
решения подается в компетентный суд Договаривающейся Стороны,  где
решение  подлежит  исполнению.  Оно  может  быть  подано  и в суд,
который вынес  решение  по  делу  в  первой  инстанции.  Этот  суд
направляет  ходатайство  суду,  компетентному  вынести  решение по
ходатайству.
     2. К ходатайству прилагаются:
     а) решение или его  заверенная  копия,  а  также  официальный
документ  о  том,  что решение вступило в законную силу и подлежит
исполнению или о том,  что оно подлежит исполнению до вступления в
законную силу, если это не следует из самого решения;
     б) документ, из которого следует, что сторона, против которой
было  вынесено  решение,  не принявшая участия в процессе,  была в
надлежащем порядке и своевременно вызвана в суд,  а  в  случае  ее
процессуальной    недееспособности    была    надлежащим   образом
представлена;
     в) документ,  подтверждающий  частичное исполнение решения на
момент его пересылки;
     г) документ,   подтверждающий  соглашение  сторон,  по  делам
договорной подсудности.
     3. Ходатайство   о   разрешении   принудительного  исполнения
решения и  приложенные  к  нему  документы  снабжаются  заверенным
переводом  на  язык  запрашиваемой Договаривающейся Стороны или на
русский язык.
 
                            Статья 54
 
               Порядок признания и принудительного
                        исполнения решений
 
     1. Ходатайства   о  признании  и  разрешении  принудительного
исполнения решений,  предусмотренных в статье 51,  рассматриваются
судами Договаривающейся Стороны, на территории которой должно быть
осуществлено принудительное исполнение.
     2. Суд,  рассматривающий ходатайство о признании и разрешении
принудительного исполнения решения,  ограничивается  установлением
того,   что   условия,   предусмотренные   настоящей   Конвенцией,
соблюдены. В случае, если условия соблюдены, суд выносит решение о
принудительном исполнении.
     3. Порядок   принудительного   исполнения   определяется   по
законодательству  Договаривающейся Стороны,  на территории которой
должно быть осуществлено принудительное исполнение.
 
                            Статья 55
 
              Отказ в признании и исполнении решений
 
     В признании предусмотренных статьей 52  решений  и  в  выдаче
разрешения  на  принудительное  исполнение  может  быть отказано в
случаях, если:
     а) в   соответствии   с   законодательством  Договаривающейся
Стороны, на территории которой вынесено решение, оно не вступило в
законную силу или не подлежит исполнению,  за исключением случаев,
когда решение подлежит исполнению до вступления в законную силу;
     б) ответчик не принял участия в процессе вследствие того, что
ему или его уполномоченному не был своевременно и надлежаще вручен
вызов в суд;
     в) по делу между теми же сторонами,  о том же предмете  и  по
тому  же  основанию  на  территории Договаривающейся Стороны,  где
должно быть признано и исполнено решение,  было уже ранее вынесено
вступившее  в законную силу решение или имеется признанное решение
суда   третьего   государства,   либо   если   учреждением    этой
Договаривающейся  Стороны  было  ранее  возбуждено производство по
данному делу;
     г) согласно положениям настоящей Конвенции,  а в случаях,  не
предусмотренных  ею,  согласно  законодательству  Договаривающейся
Стороны, на территории которой  решение  должно  быть  признано  и
исполнено,   дело   относится   к  исключительной  компетенции  ее
учреждения;
     д) отсутствует документ,  подтверждающий соглашение сторон по
делу договорной подсудности;
     е) истек   срок    давности    принудительного    исполнения,
предусмотренный  законодательством  Договаривающейся Стороны,  суд
которой исполняет поручения.
 
          Раздел IV. Правовая помощь по уголовным делам
 
                         Часть I. Выдача.
 
                            Статья 56
 
                        Обязанность выдачи
 
     1. Договаривающиеся   Стороны   обязуются  в  соответствии  с
условиями,  предусмотренными настоящей Конвенцией,  по  требованию
выдавать   друг  другу  лиц,  находящихся  на  их  территории, для
привлечения  к  уголовной  ответственности  или   для   приведения
приговора в исполнение.
     2. Выдача  для  привлечения   к   уголовной   ответственности
производится  за такие деяния,  которые по законам запрашивающей и
запрашиваемой Договаривающихся Сторон являются  наказуемыми  и  за
совершение  которых  предусматривается  наказание  в  виде лишения
свободы на срок не менее одного года или более тяжкое наказание.
     3. Выдача  для приведения приговора в исполнение производится
за  такие  деяния,  которые  в  соответствии  с  законодательством
запрашивающей  и  запрашиваемой  Договаривающихся  Сторон являются
наказуемыми  и  за  совершение  которых  лицо,   выдача   которого
требуется,  было  приговорено  к  лишению свободы на срок не менее
шести месяцев или к более тяжкому наказанию.
 
                            Статья 57
 
                          Отказ в выдаче
 
     1. Выдача не производится, если:
     а)  лицо,  выдача  которого  требуется,  является гражданином
запрашиваемой Договаривающейся Стороны;
     б) на  момент  получения  требования  уголовное преследование
согласно законодательству запрашиваемой  Договаривающейся  Стороны
не  может  быть  возбуждено  или приговор не может быть приведен в
исполнение вследствие  истечения  срока  давности  либо  по  иному
законному основанию;
     в) в отношении лица, выдача которого требуется, на территории
запрашиваемой  Договаривающейся  Стороны за то же преступление был
вынесен приговор или постановление о прекращении  производства  по
делу, вступившее в законную силу;
     г) преступление   в    соответствии    с    законодательством
запрашивающей    или    запрашиваемой   Договаривающейся   Стороны
преследуется  в   порядке   частного   обвинения   (по   заявлению
потерпевшего).
     2. В выдаче может быть отказано, если преступление, в связи с
которым  требуется  выдача,  совершено на территории запрашиваемой
Договаривающейся Стороны.
     3. В  случае  отказа  в выдаче запрашивающая Договаривающаяся
Сторона должна быть информирована об основаниях отказа.
 
                            Статья 58
 
                       Требование о выдаче
 
     1. Требование о выдаче должно содержать:
     а) наименование запрашиваемого учреждения;
     б) описание фактических обстоятельств деяния и  текст  закона
запрашивающей Договаривающейся Стороны,  на основании которого это
деяние признается преступлением;
     в) фамилию,  имя, отчество лица, которое подлежит выдаче, его
гражданство,  место  жительства  или  пребывания,  по  возможности
описание внешности и другие сведения о его личности;
     г) указание размера ущерба, причиненного преступлением.
     2. К   требованию   о  выдаче  для  осуществления  уголовного
преследования должна быть приложена заверенная копия постановления
о заключении под стражу.
     3. К  требованию  о  выдаче  для   приведения   приговора   в
исполнение  должны  быть  приложены  заверенная  копия приговора с
отметкой о вступлении  его  в  законную  силу  и  текст  положения
уголовного  закона,  на  основании  которого  лицо осуждено.  Если
осужденный уже отбыл часть наказания,  сообщаются также данные  об
этом.
     4. Требования  о  выдаче  и  приложенные  к  нему   документы
составляются в соответствии с положениями статьи 17.
 
                            Статья 59
 
                     Дополнительные сведения
 
     1. Если  требование  о  выдаче  не  содержит всех необходимых
данных,   то   запрашиваемая   Договаривающаяся   Сторона    может
затребовать  дополнительные сведения,  для чего устанавливает срок
до одного месяца.  Этот срок может  быть  продлен  еще  до  одного
месяца по ходатайству запрашивающей Договаривающейся Стороны.
     2. Если запрашивающая Договаривающаяся Сторона не  представит
в  установленный  срок  дополнительных сведений,  то запрашиваемая
Договаривающаяся  Сторона  должна  освободить  лицо,  взятое   под
стражу.
 
                            Статья 60
 
                   Взятие под стражу для выдачи
 
     По получении    требования   запрашиваемая   Договаривающаяся
Сторона немедленно принимает меры к взятию под стражу лица, выдача
которого  требуется,  за исключением тех случаев,  когда выдача не
может быть произведена.
 
                            Статья 61
 
          Взятие под стражу или задержание до получения
                       требования о выдаче
 
     1. Лицо, выдача которого требуется, по ходатайству может быть
взято под стражу и до получения требования о выдаче. В ходатайстве
должны содержаться ссылка на постановление о взятии под стражу или
на приговор,  вступивший в законную силу,  и указание на  то,  что
требование о выдаче будет представлено дополнительно.  Ходатайство
о взятии под стражу до получения требования о  выдаче  может  быть
передано по почте, телеграфу, телексу или телефаксу.
     2. Лицо   может   быть   задержано   и    без    ходатайства,
предусмотренного   в  пункте  1  настоящей  статьи,  если  имеются
предусмотренные законодательством основания подозревать,  что  оно
совершило    на   территории   другой   Договаривающейся   Стороны
преступление, влекущее выдачу.
     3. О взятии под стражу или задержании до получения требования
о выдаче необходимо немедленно уведомить  другую  Договаривающуюся
Сторону.
 
                            Статья 62
 
                 Освобождение лица, задержанного
                      или взятого под стражу
 
     1. Лицо,  взятое под стражу  согласно  пункту  1  статьи  61,
должно быть освобождено,  если требование о его выдаче не поступит
в течение одного месяца со дня взятия под стражу.
     2. Лицо, задержанное согласно пункту 2 статьи 61, должно быть
освобождено,  если требование о его выдаче не поступит  в  течение
срока, предусмотренного законодательством для задержания.
 
                            Статья 63
 
                         Отсрочка выдачи
 
     Если лицо,  выдача которого требуется, привлечено к уголовной
ответственности или осуждено за другое преступление на  территории
запрашиваемой  Договаривающейся  Стороны,  его  выдача  может быть
отсрочена  до  прекращения  уголовного  преследования,  приведения
приговора в исполнение или до освобождения от наказания.
 
                            Статья 64
 
                         Выдача на время
 
     1. Если отсрочка выдачи,  предусмотренная  статьей 63,  может
повлечь за собой истечение срока давности уголовного преследования
или  причинить  ущерб  расследованию  преступления,  лицо,  выдача
которого требуется по ходатайству, может быть выдано на время.
     2. Выданное  на  время  лицо  должно  быть  возвращено  после
проведения действия по уголовному  делу,  для  которого  оно  было
выдано,  но не позднее, чем через три месяца со дня передачи лица.
В обоснованных случаях срок может быть продлен.
 
                            Статья 65
 
                   Коллизия требований о выдаче
 
     Если требования о выдаче поступят от  нескольких  государств,
запрашиваемая   Договаривающаяся  Сторона  самостоятельно  решает,
какое из этих требований должно быть удовлетворено.
 
                            Статья 66
 
         Пределы уголовного преследования выданного лица
 
     1. Без  согласия   запрашиваемой   Договаривающейся   Стороны
выданное  лицо  нельзя  привлечь  к  уголовной ответственности или
подвергнуть наказанию за совершенное до его  выдачи  преступление,
за которое оно не было выдано.
     2. Без согласия запрашиваемой Договаривающейся  Стороны  лицо
не может быть выдано также третьему государству.
     3. Согласия   запрашиваемой   Договаривающейся   Стороны   не
требуется,  если  выданное  лицо  до истечения одного месяца после
окончания уголовного производства,  а  в  случае  осуждения  -  до
истечения  одного  месяца после отбытия наказания или освобождения
от  него  не  покинет  территорию  запрашивающей  Договаривающейся
Стороны или если оно туда добровольно возвратится.  В этот срок не
засчитывается время,  в течение которого выданное  лицо  не  могло
покинуть  территорию  запрашивающей Договаривающейся Стороны не по
своей вине.
 
                            Статья 67
 
                     Передача выданного лица
 
     Запрашиваемая Договаривающаяся       Сторона       уведомляет
запрашивающую  Договаривающуюся  Сторону о месте и времени выдачи.
Если  запрашивающая  Договаривающаяся  Сторона  не  примет   лицо,
подлежащее  выдаче,  в  течение  15  дней  после поставленной даты
передачи, это лицо должно быть освобождено из-под стражи.
 
                            Статья 68
 
                         Повторная выдача
 
     Если выданное лицо уклонится от уголовного преследования  или
от  отбытия  наказания  и  возвратится на территорию запрашиваемой
Договаривающейся Стороны,  то по новому требованию оно должно быть
выдано без представления материалов, упомянутых в статьях 58 и 59.
 
                            Статья 69
 
              Уведомление о результатах производства
                        по уголовному делу
 
     Договаривающиеся Стороны сообщают друг  другу  о  результатах
производства  по  уголовному  делу  против  выданного им лица.  По
просьбе высылается и копия окончательного решения.
 
                            Статья 70
 
                       Транзитная перевозка
 
     1. Договаривающаяся   Сторона    по    ходатайству     другой
Договаривающейся  Стороны  разрешает транзитную перевозку по своей
территории лиц,  выданных другой Договаривающейся Стороне  третьим
государством.
     2. Ходатайство о разрешении такой перевозки рассматривается в
том же порядке, что и требование о выдаче.
     3. Запрашиваемая    Договаривающаяся    Сторона     разрешает
транзитную  перевозку  таким способом,  какой она считает наиболее
целесообразным.
 
                            Статья 71
 
       Расходы, связанные с выдачей и транзитной перевозкой
 
     Расходы, связанные с выдачей, несет Договаривающаяся Сторона,
на  территории  которой  они  возникли,  а  расходы,  связанные  с
транзитной перевозкой,  Договаривающаяся Сторона,  обратившаяся  с
ходатайством о такой перевозке.
 
         Часть II. Осуществление уголовного преследования
 
                            Статья 72
 
        Обязанность осуществления уголовного преследования
 
     1. Каждая  Договаривающаяся  Сторона  обязуется  по поручению
другой Договаривающейся Стороны  осуществлять  в  соответствии  со
своим законодательством уголовное преследование против собственных
граждан,  подозреваемых в том,  что они  совершили  на  территории
запрашивающей Договаривающейся Стороны преступление.
     2. Если преступление,  по которому возбуждено дело, влечет за
собой   гражданско-правовые  требования  лиц,  понесших  ущерб  от
преступления,  эти  требования  при  наличии  их   ходатайства   о
возмещении ущерба рассматриваются в данном деле.
 
                            Статья 73
 
       Поручение об осуществлении уголовного преследования
 
     1. Поручение об осуществлении уголовного преследования должно
содержать:
     а) наименование запрашивающего учреждения;
     б) описание деяния, в связи с которым направлено поручение об
осуществлении преследования;
     в) возможно более точное указание времени и места  совершения
деяния;
     г) текст  положения  закона  запрашивающей   Договаривающейся
Стороны,  на основании которого деяние признается преступлением, а
также текст  других  законодательных  норм,  имеющих  существенное
значение для производства по делу;
     д) фамилию и имя  подозреваемого  лица,  его  гражданство,  а
также другие сведения о его личности;
     е) заявления потерпевших по уголовным делам,  возбуждаемым по
заявлению потерпевшего, и заявления о возмещении вреда;
     ж) указание размера ущерба, причиненного преступлением.
     К поручению     прилагаются    имеющиеся    в    распоряжении
запрашивающей  Договаривающейся   Стороны   материалы   уголовного
преследования, а также доказательства.
     2.  При  направлении  запрашивающей  Договаривающейся Стороны
возбужденного   уголовного   дела   расследование  по  этому  делу
продолжается    запрашиваемой    Договаривающейся    Стороной    в
соответствии  со своим законодательством.  Каждый из находящихся в
деле  документов  должен   быть   удостоверен   гербовой   печатью
компетентного  учреждения  юстиции  запрашивающей Договаривающейся
Стороны.
     3. Поручение  и  приложенные  к нему документы составляются в
соответствии с положениями статьи 18.
     4. Если   обвиняемый   в   момент  направления  поручения  об
осуществлении преследования содержится под стражей  на  территории
запрашивающей   Договаривающейся   Стороны,   он  доставляется  на
территорию запрашиваемой Договаривающейся Стороны.
 
                            Статья 74
 
        Уведомление о результатах уголовного преследования
 
     Запрашиваемая Договаривающаяся  Сторона   обязана   уведомить
запрашивающую  Договаривающуюся  Сторону об окончательном решении.
По просьбе  запрашивающей  Договаривающейся  Стороны  направляется
копия окончательного решения.
 
                            Статья 75
 
                   Последствия принятия решения
 
     Если Договаривающейся  Стороне  в  соответствии со статьей 72
было   направлено   поручение    об    осуществлении    уголовного
преследования  после  вступления  в  силу  приговора  или принятия
учреждением   запрашиваемой   Договаривающейся    Стороны    иного
окончательного  решения,  уголовное  дело не может быть возбуждено
учреждениями    запрашивающей    Договаривающейся    Стороны,    а
возбужденное ими дело подлежит прекращению.
 
                            Статья 76
 
     Смягчающие или отягчающие ответственность обстоятельства
 
     Каждая из    Договаривающихся    Сторон   при   расследовании
преступлений  и  рассмотрении  уголовных  дел   судами   учитывает
предусмотренные    законодательством    Договаривающихся    Сторон
смягчающие  и отягчающие ответственность обстоятельства независимо
от   того,   на  территории  какой  Договаривающейся  Стороны  они
возникли.
 
                            Статья 77
 
        Порядок рассмотрения дел, подсудных судам двух или
                нескольких Договаривающихся Сторон
 
     При  обвинении  одного  лица  или  группы  лиц  в  совершении
нескольких  преступлений,  дела  которые  подсудны  судам двух или
более  Договаривающихся  Сторон,  рассматривать их компетентен суд
той  Договаривающейся  Стороны,  на  территории  которой закончено
предварительное  расследование. В этом случае дело рассматривается
по правилам судопроизводства этой Договаривающейся Стороны.
 
                 Часть III. Специальные положения
               о правовой помощи по уголовным делам
 
                            Статья 78
 
                        Передача предметов
 
     1. Договаривающиеся  Стороны  обязуются по просьбе передавать
друг другу:
     а) предметы,   которые   были   использованы  при  совершении
преступления, влекущего выдачу лица в соответствии с Конвенцией, в
том числе орудия преступления;  предметы, которые были приобретены
в  результате  преступления  или в качестве вознаграждения за него
или  же  предметы,  которые  преступник  получил взамен предметов,
приобретенных таким образом;
     б) предметы,  которые  могут  иметь  значение доказательств в
уголовном деле;  эти предметы передаются  и  в  том  случае,  если
выдача  преступника  не  может быть осуществлена из-за его смерти,
побега или по иным обстоятельствам.
     2. Если   запрашиваемой  Договаривающейся  Стороне  предметы,
указанные в пункте первом настоящей статьи,  необходимы в качестве
доказательств  в уголовном деле,  их передача может быть отсрочена
до окончания производства по делу.
     3. Права  третьих лиц на переданные предметы остаются в силе.
После окончания производства по  делу  эти  предметы  должны  быть
безвозмездно   возвращены  Договаривающейся  Стороне,  которая  их
передала.
 
                            Статья 79
 
             Уведомление об обвинительных приговорах
                      и сведения о судимости
 
     1. Каждая  из Договаривающихся Сторон будет ежегодно сообщать
другим Договаривающимся Сторонам сведения о вступивших в  законную
силу  обвинительных  приговорах,  вынесенных ее судами в отношении
граждан  соответствующей  Договаривающейся  Стороны,  одновременно
пересылая имеющиеся отпечатки пальцев осужденных.
     2. Каждая из  Договаривающихся  Сторон  предоставляет  другим
Договаривающимся  Сторонам  бесплатно  по  их  просьбе  сведения о
судимости  лиц,  осужденных  ранее  ее  судами,  если   эти   лица
привлекаются    к    уголовной   ответственности   на   территории
запрашивающей Договаривающейся Стороны.
 
                            Статья 80
 
               Порядок сношений по вопросам выдачи
                    и уголовного преследования
 
     Сношения по  вопросам  выдачи,  уголовного  преследования,  а
также  исполнения   следственных   поручений,  затрагивающих права
граждан и требующих санкций прокурора, осуществляются генеральными
прокурорами (прокурорами) Договаривающихся Сторон.
 
                Раздел V. Заключительные положения
 
                            Статья 81
 
              Вопросы применения настоящей Конвенции
 
     Вопросы, возникающие  при  применении  настоящей   Конвенции,
решаются компетентными   органами   Договаривающихся   Сторон   по
взаимному согласованию.
 
                            Статья 82
 
        Соотношение Конвенции с международными договорами
 
     Настоящая Конвенция   не   затрагивает    положений    других
международных     договоров,    участниками    которых    являются
Договаривающиеся Стороны.
 
                            Статья 83
 
                    Порядок вступления в силу
 
     1. Настоящая Конвенция подлежит ратификации  подписавшими  ее
государствами.   Ратификационные   грамоты   сдаются  на  хранение
Правительству  Республики  Беларусь,  которое  выполняет   функции
депозитария этой Конвенции.
     2.  Настоящая  Конвенция  вступает  в силу на тридцатый день,
считая    со   дня   сдачи   на   хранение   депозитарию   третьей
ратификационной грамоты.  Для государства, ратификационная грамота
которого будет сдана депозитарию после вступления в силу настоящей
Конвенции,  она вступит в силу на тридцатый день,  считая  со  дня
сдачи на хранение его ратификационной грамоты.
 
                            Статья 84
 
                     Срок действия Конвенции
 
     1. Настоящая  Конвенция  действует  в течение пяти лет со дня
вступления  ее  в  силу.  По  истечении  этого   срока   Конвенция
автоматически продлевается на новый пятилетний период.
     2. Каждая Договаривающаяся Сторона может выйти  из  настоящей
Конвенции,  направив письменное уведомление об этом депозитарию за
12 месяцев до истечения текущего пятилетнего срока ее действия.
 
                            Статья 85
 
                       Действие во времени
 
     Действие настоящей   Конвенции    распространяется    и    на
правоотношения, возникшие до ее вступления в силу.
 
                            Статья 86
 
                Порядок присоединения к Конвенции
 
     К настоящей  Конвенции  после  вступления  ее  в  силу  могут
присоединиться  с  согласия  всех Договаривающихся Сторон   другие
государства   путем   передачи   депозитарию  документов  о  таком
присоединении.  Присоединение  считается  вступившим  в  силу   по
истечении  тридцати  дней со дня получения депозитарием последнего
сообщения о согласии на такое присоединение.
 
                            Статья 87
 
                     Обязанности депозитария
 
     Депозитарий будет незамедлительно  извещать  все  подписавшие
настоящую  Конвенцию  и  присоединившиеся к ней государства о дате
сдачи на хранение каждой ратификационной грамоты или  документа  о
присоединении,  дате  вступления  Конвенции  в  силу,  а  также  о
получении им других уведомлений.
 
     Совершено в  городе  Минске  22  января  1993  года  в  одном
подлинном   экземпляре   на  русском  языке.  Подлинный  экземпляр
хранится  в  Архиве  Правительства  Республики  Беларусь,  которое
направит государствам-участникам настоящей Конвенции ее заверенную
копию.





>





Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Валюта
USD26.31554
EUR30.5155
RUB0.41981
PLN7.12863
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка