Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні спорів

Архів документів. Текст правового акту станом на 27 березня 2007 року


                  ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
                             Л И С Т
 
 N 01-8/1076 від 05.10.93
     м.Київ
 
 vd931005 vn01-8/1076
                                         Арбітражним судам України
 
         Про деякі питання практики застосування чинного
                законодавства при вирішенні спорів
 
            ( Із змінами, внесеними згідно з Листами 
                            Вищого Арбітражного Суду 
              N 05-2/1249 ( v1249800-93 ) від 30.11.93 
              N 05-2/67   ( v2_67800-94 ) від 28.02.94
              N 01-8/414  ( v_414800-99 ) від 03.09.99
              N 01-8/543  ( v_543800-99 ) від 16.11.99
              N 01-8/319 ( v_319800-00 ) від 06.07.2000
                     Листом Вищого господарського суду
              N 01-8/340 ( v_340600-02 ) від 25.03.2002 )
 
 
 
     У порядку  інформації доводяться до відома роз'яснення Вищого
Арбітражного Суду України з деяких  питань  практики  застосування
законодавства при вирішенні господарських спорів.
     (  Пункт  1 виключено на підставі Листа Вищого господарського
суду N 01-8/340 ( v_340600-02 ) від 25.03.2002 )
     1. Згідно із статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від
20.05.93  N  57-93  "Про приватизацію цілісних майнових комплексів
державних  підприємств  та їхніх структурних підрозділів, зданих в
оренду"  рішення  про  приватизацію  цілісних майнових комплексів,
зданих  в  оренду з правом викупу, приймаються державними органами
приватизації, якщо на це є згода орендаря. В інших випадках, тобто
коли  об'єктом  оренди не є цілісний майновий комплекс, відповідне
рішення приймається органом приватизації без згоди орендаря.
     У вирішенні питання про  те,  чи  є  об'єкт  оренди  цілісним
майновим комплексом, слід виходити з вимог частини першої статті 4
Закону України  "Про  оренду  державного  та  комунального  майна"
( 2269-12 ).
     Вищий арбітражний  суд України повідомив,  що названий Декрет
Кабінету  Міністрів  України,  встановлюючи  можливість  прийняття
рішення  про  приватизацію  зданого  в  оренду цілісного майнового
комплексу  лише  за  згодою  орендаря,  виходив  з  того,   що   у
протилежному  випадку це означало б дострокове розірвання договору
оренди з підстав,  не передбачених чинним законодавством.  Отже  у
вирішенні  спорів,  що  виникають з приводу приватизації зданого в
оренду державного та комунального майна,  арбітражні суди  повинні
керуватися відповідними приписами цього Декрету.
(  Пункт  2  в  редакції Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/319
( v_319800-00 ) від 06.07.2000 )
 
     (  Пункт  3  виключено  на підставі Листа Вищого арбітражного
суду N 01-8/319 ( v_319800-00 ) від 06.07.2000 )
     2.  (  Пункт  відкликано  згідно з Листом Вищого Арбітражного
Суду N 05-2/1249 ( v1249800-93 )  від  30.11.93  )  Деякі  обласні
відділення  Фонду  соціального  захисту  України  звертаються   до
арбітражних судів з позовами про стягнення коштів  з  підприємств,
які не  забезпечили  встановлених  нормативів  робочих  місць  для
інвалідів  (стаття 20   Закону  України  "Про  основи   соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ).
     У зв'язку  з  цим  виникло  питання,  як розуміти поняття "не
забезпечили робочих місць для інвалідів", на що Вищий  Арбітражний
Суд України відповів:
     При застосуванні   статті   20  Закону  України  "Про  основи
соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні"  слід   керуватись
роз'ясненням  Комісії  Верховної Ради України у справах ветеранів,
пенсіонерів,   інвалідів,   репресованих,    малозабезпечених    і
воїнів-інтернаціоналістів від 17.09.92  N 06-15/12-82,  відповідно
до якого створеним робочим місцем для  працевлаштування  інвалідів
вважається  робоче  місце,  на якому фактично працює інвалід і яке
відповідає вимогам індивідуальної програми реабілітації інваліда.
     3. Органи   соціального    забезпечення,    звертаючись    до
підприємств  і організацій з регресними позовами про відшкодування
сум сплачених  пенсій,  включають  до  позовної  суми  витрати  по
переказу   сум  пенсій,  у  зв'язку  з  чим  виникло  питання  про
правомірність їх вимог.
     Вищий Арбітражний  Суд  України  роз'яснив,  що  такі  вимоги
органів соціального забезпечення не випливають ні  з  зобов'язання
за договором, ні з зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди, а тому
у арбітражного  суду  нема  правових  підстав  для задоволення цих
вимог.
     4.  (  Пункт  відкликано  згідно з Листом Вищого Арбітражного
Суду N 05-2/67  (  v2_67800-94  )  від  28.02.94  )  У  зв'язку  з
виникненням   питання   про   обгрунтованість   вимог    державних
податкових інспекцій про  стягнення  з  новостворених  фермерських
господарств сум акцизного збору і податку  на  добавлену  вартість
Вищий Арбітражний Суд України дав таке роз'яснення.
     Відповідно до статті 27   Закону   України   "Про   селянське
(фермерське) господарство"  (  2009-12  )  новостворені  селянські
(фермерські)  господарства  звільняються  від оподаткування на три
роки, а в трудонедостатних населених пунктах - на п'ять років.
     Згідно зі статтею 1 Декрету Кабінету  Міністрів  України  від
26.12.92 N 18-92 "Про акцизний збір" акцизний збір визначається як
непрямий податок. Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.92
N 14-92 нарахування на  добавлену  вартість  теж  визначається  як
податок.
     Стаття 27  Закону   України   "Про   селянське   (фермерське)
господарство"  не  поділяє  термін  "оподаткування"  на  прямі  та
непрямі податки.
     (  Пункт  6 виключено на підставі Листа Вищого господарського
суду N 01-8/340 ( v_340600-02 ) від 25.03.2002 )
 
     5. У  практиці   вирішення   спорів   виникло   питання   про
підвідомчість арбітражним судам справ,  пов'язаних  з  оскарженням
постанов  Митних  органів України про накладення  адміністративних
стягнень.
     Вищий Арбітражний  Суд  України  роз'яснив,  що відповідно до
ст.103  Митного  кодексу  України  (  1970-12  )   адміністративні
стягнення   за   порушення   митних   правил   юридичною    особою
(підприємством,    організацією    тощо)    накладається   не   на
підприємство, а   на  його  службових  осіб,  тому  і  оскаржувати
постанову митного органу вправі службова особа, а не підприємство.
Отже,  спори,  що виникають внаслідок накладення адміністративного
стягнення, арбітражному суду непідвідомчі.
     Щодо захисту прав підприємств і організацій від неправомірних
дій митних органів та їх службових  осіб,  то з цього питання слід
керуватись статтями 150 і 152 Митного кодексу України ( 1970-12 ).
     6. Декретом  Кабінету  Міністрів  України  від  30.04.93 "Про
внесення змін  і  доповнень  до деяких декретів Кабінету Міністрів
України про податки" ( 43-93 ) статтю 4 Декрету Кабінету Міністрів
України   від   21.01.93  N 7-93  "Про  державне  мито"  доповнено
пунктом 35,  згідно з яким від сплати  державного  мита  звільнені
державні органи приватизації за позовами, з якими вони звертаються
до суду  і  арбітражного  суду,  по  всіх  справах,  пов'язаних  з
захистом майнових інтересів держави.
     У  зв'язку з тим,  що  державні  органи  приватизації  можуть
виступати  в  арбітражному  процесі  як позивачі або відповідачі у
спорах різних категорій (наприклад,  пов'язаних із  відшкодуванням
заподіяної шкоди   або   збитків   і   т.інш.),   названі   органи
звільняються  від  сплати  мита  в  усіх  справах,  пов'язаних  із
здійсненням   ними   функцій,   передбачених   законодавством  про
приватизацію  майна  та  про  оренду  державного  майна.  У  решті
випадків  орган  приватизації повинен сплачувати мито на загальних
підставах.   (   Абзац  другий  пункту  в  редакції  Листа  Вищого
арбітражного суду N 01-8/414  ( v_414800-99 ) від 03.09.99 )
     7.  До  Вищого Арбітражного Суду України надходять запити від
господарюючих  суб'єктів держав-учасниць СНД щодо порядку списання
з підприємств України сум за визнаними претензіями.
     Вищий Арбітражний Суд  України  роз'яснив,  що  оскільки  між
державами-учасницями СНД відсутня угода про безспірне списання сум
за визнаними претензіями,  а законодавство однієї держави не  може
механічно поширюватись    на   взаємовідносини   з   господарюючим
суб'єктом іншої держави,  при необгрунтованому  ухиленні  боржника
від   перерахування   заборгованості,   в  т.ч.    і  за  визнаною
претензією,  кредитор вправі звернутись до  арбітражного   суду  з
відповідним позовом.
      8.   (   Пункт   відкликано   на   підставі   Листа   Вищого
арбітражного  суду  N  01-8/543  (  v_543800-99 ) від 16.11.99 ) У
зв'язку  з запитаннями щодо стягнення пені за прострочку виконання
грошових зобов'язань Вищий Арбітражний Суд України роз'яснив таке.
     Постановою  Президії   Верховної  Ради  України від 21 серпня
1992 року  відповідальність  платника  в  розмірі 0,5 процента від
суми простроченого платежу встановлена  за  несвоєчасне  виконання
грошових зобов'язань.  Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 )  пеня,  як один з видів неустойки,  є  засобом
забезпечення   належного   виконання  зобов'язання.  Таким  чином,
зазначена пеня підлягає стягненню тільки за  умови  наявності  між
сторонами зобов'язання, тобто договору.
     Якщо договором не встановлені форма і порядок розрахунків  за
поставлену  продукцію,  виконані  роботи або надані послуги,  то у
цьому випадку для  вирішення  питання  про  належне  чи  неналежне
виконання  зобов'язання  платника  щодо  їх оплати слід керуватись
статтею 165 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Керуючись цією
нормою  кодексу,  платник  повинен  оплатити  продукцію  (виконані
роботи,  надані  послуги)  в  семиденний  строк з дня пред'явлення
вимоги кредитором,  зокрема,  шляхом надіслання платнику платіжної
вимоги-доручення.  У  разі  невиконання  цієї  вимоги у семиденний
строк,  починаючи з восьмого дня,  платник має сплачувати пеню  за
прострочку платежу.
     Моментом виконання грошового  зобов'язання  є  дата  списання
коштів з рахунку платника.
     Одночасно слід   мати   на   увазі,   що   статтею   3  Угоди
держав-учасниць СНД (крім Туркменістану та Республіки  Киргизстан)
від  15.05.92  "Про  заходи по забезпеченню поліпшення розрахунків
між  господарськими  організаціями  держав-учасниць  Співдружності
Незалежних   Держав"  за  несвоєчасне  здійснення  розрахунків  за
поставлені товари та надані послуги встановлена пеня в розмірі  не
менше 0,2 процента за кожний день прострочки платежу.
 
 





>





Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Валюта
USD27.17711
EUR31.97658
RUB0.46191
PLN7.6055
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка