Законы Украины

Новости Партнеров
 

Суд може закрити провадження в справі за відмовою від позову в тому разі, коли відмова стосується всіх заявлених вимог і прийнята судом з додержанням умов, передбачених частиною п"ятою ст. 103 ЦПК, і порядку, встановленого ст. 179 цього кодексу

Архів документів. Текст правового акту станом на 27 березня 2007 року


                СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
                            22.12.1993
 
                             (Витяг)
     В серпні 1986 р. Ж.. звернувся до суду з позовом до колишньої
його дружини про поділ майна.  Позивач посилався на те,  що з 1971
до 1979 р. перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, а до
1986  р.  -  у  фактичних  шлюбних відносинах.  За цей час разом з
відповідачкою побудували жилий будинок,  придбали інше майно, що є
спільним та підлягає поділу. Просив поділити майно, виділивши йому
1/2 частину жилого будинку та іншого майна.
     Справа розглядалась неодноразово.
     Ухвалою судової колегії  в  цивільних  справах  Житомирського
обласного  суду  від  19  квітня  1993  р.  за заявою позивача про
відмову  від  позову  провадження  в  справі  закрито  на підставі
п. 4 ст. 227 ЦПК ( 1502-06 ).
     В касаційному порядку справа не розглядалась.
     У протесті   заступника   Голови   Верховного   Суду  України
ставиться питання про скасування згаданої ухвали в зв'язку з  тим,
що вона постановлена з порушенням умов і порядку прийняття відмови
від позову.
     Протест  підлягає  задоволенню  за  таких  підстав.  Згідно з
п. 4  ст.  227  ЦПК ( 1502-06 ) суд закриває провадження в справі,
якщо позивач відмовився  від  позову  і  відмова  прийнята  судом.
Відповідно до ч.  5 ст. 103 ЦПК ( 1501-06 ) суд не приймає відмови
від позову,  якщо така дія суперечить закону чи  порушує  будь-які
права та охоронювані законом інтереси.
     Приймаючи відмову позивача від позову, суд виходив з того, що
позивач за договором дарування від 1 квітня 1993 р.  належну  йому
частину жилого будинку подарував своєму неповнолітньому синові.
     Проте зі змісту договору дарування вбачається,  що належність
дарителеві частини будинку,  яка підлягала даруванню, визначена на
підставі рішення Новоград-Волинського районного народного суду від
25 квітня 1988 р. в справі за позовом про поділ майна. Це рішення,
як  і  всі  наступні  судові  рішення  в цій справі,  скасовано до
укладення згаданого вище договору дарування. Ці обставини судом не
з'ясовувались.
     Крім того,  позивачем заявлено позов про поділ й іншого, крім
жилого   будинку,   спільного   майна.   За   змістом   заяви  від
19 квітня  1993 р.  позивач відмовився від позову лише щодо поділу
будинку,  а не від поділу всього майна, що судом також не взято до
уваги.
     За таких  обставин  судова  колегія   в   цивільних   справах
Верховного  Суду  України  визнала,  що  ухвала  судової колегії в
цивільних   справах   Житомирського   обласного   суду    підлягає
скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 3 (частина 2), 1995 р.
 





>





Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Реклама
Реклама



Наша кнопка