Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

Архів документів. Текст правового акту станом на 27 березня 2007 року


              ПРЕЗИДІЯ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
 
 від 24.12.93
 
 vd931224
 
 
 
                             (Витяг)
     При вирішенні позову про  поновлення  на  роботі  працівника,
звільненого  з  ініціативи власника або уповноваженого ним органу,
має з'ясовуватись як додержання вимог ст.  43 Кодексу законів  про
працю України ( 322-08 )  про  допустимість  розірвання  трудового
договору  з  цих підстав лише за попередньою згодою профспілкового
органу підприємства,  установи, організації, так і обгрунтованість
кожної з підстав, з яких його розірвано
     31 серпня 1992 р.  П.  звернувся з позовом до відгодівельного
радгоспу "Плавні" про поновлення на роботі та стягнення заробітної
плати за час вимушеного прогулу.
     Позивач зазначав,   що  з  серпня  1990  р.  він  працював  у
відповідача ветеринарним лікарем. Наказом від 7 липня 1992 р. його
звільнено з роботи за пп. 4 та 7 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ).
     Посилаючись на  те,  що  він  звільнений незаконно,  оскільки
18 березня  1992  р.  безпідставно  був  переведений   на   посаду
ветфельдшера,  прогулу не вчиняв,  медичний огляд не проходив,  П.
просив задовольнити його позов.
     Рішенням Очаківського окружного суду від 23 вересня 1992  р.,
залишеним   без   зміни  ухвалою  судової  колегії  Миколаївського
обласного суду від 3 березня 1993 р., в позові відмовлено.
     У протесті  заступник Голови Верховного Суду України поставив
питання про скасування постановлених рішень і передачу  справи  на
новий розгляд.
     Протест підлягає задоволенню з таких підстав.
     Постановляючи рішення,   з  яким  погодилась  судова  колегія
обласного суду,  суд виходив  з  того,  що  7  липня  1992  р.  П.
перебував на робочому місці в нетверезому стані,  а  не  виконавши
розпорядження  директора  радгоспу щодо вивезення на м'ясокомбінат
худоби, вчинив ще й прогул.
     Однак з такими висновками погодитись не можна.
     Як вбачається   з   матеріалів  справи,  трудовий  договір  з
позивачем був  розірваний  за  пп.  4 і 7 ст.  40 КЗпП ( 322-08 ),
тобто з двох передбачених законом  самостійних  підстав,  кожна  з
яких  має  свої  особливості застосування.  Тому судової перевірки
потребує звільнення як за п. 4, так і за п. 7 ст. 40 КЗпП.
     Відповідно до  п.  4 ст.  40 КЗпП ( 322-08 ) та до роз'яснень
Пленуму Верховного Суду України,  даних у  п.  24  постанови  N  9
( v0009700-92  )  від  6 листопада 1992 р.  "Про практику розгляду
судами   трудових   спорів",   прогулом   визнається   відсутність
працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше
трьох годин безперервно або  сумарно  протягом  робочого  дня  без
поважних причин. Відсутність працівника на роботі в зв'язку з його
незаконим переведенням на іншу посаду не  можна  вважати  прогулом
без поважних причин.
     Ставлячи за провину позивачу вчинення прогулу,  адміністрація
радгоспу  виходила  не з того,  що він був відсутній на роботі без
поважних причин,  а з того,  що не виконав розпорядження директора
радгоспу щодо вивезення худоби на м'ясокомбінат.
     Незважаючи на це,  суд не вник  у  суть  цього  звинувачення,
механічно  погодився  з  ним і не дав йому ніякої правової оцінки.
Крім того,  як в позовній заяві, так і в суді позивач посилався на
те,  що  в березні 1992 р.  (про що йому стало відомо лише в липні
того ж 1992 р.) він незаконно та з порушенням його  трудових  прав
був   переведений   на   посаду  ветфельдшера,  в  зв'язку  з  чим
невиконання доручення директора радгоспу не  може  кваліфікуватись
як  ухилення від виконання трудових обов'язків,  а тим більше - як
прогул.
     Що ж  до звільнення П.  за п.  7 ст.  40 КЗпП ( 322-08 ),  то
відповідно до п.  25 вищезазначеної постанови  Пленуму  Верховного
Суду України нетверезий стан працівника може бути підтверджений як
медичним висновком,  так й іншими видами  доказів,  пере  дбачених
ст. 27 ЦПК України ( 1501-06 ). Однак у будь-якому разі вони мають
бути досліджені в установленому порядку в  судовому  засіданні  та
піддані відповідній оцінці.
     У даному разі на підтвердження факту перебування позивача  на
роботі  в  нетверезому  стані  суд послався на пояснення директора
радгоспу К.,   показання   свідків   В.  -  голови  профспілкового
комітету,  водія С.,  члена профспілкового комітету С.Л. та на акт
від 7 липня 1992 р.
     Однак, як  вбачається  з  протоколу судового засідання,  вони
були допитані поверхово.  Жоден з них не дав  конкретних  пояснень
щодо обставин і часу виявлення перебування П. в нетверезому стані.
Їх   показання  зводились  лише  до  констатації  цього  факту.  З
позивачем же це питання не з'ясовувалось,  подати з цього  приводу
докази йому не було запропоновано.
     За таких   обставин   висновок  суду  про  доведеність  факту
перебування П.  на роботі в нетверезому стані 7 липня 1992  р.  не
можна вважати цілком обгрунтованим.
     Крім того,  недостатньо,  перевіреним залишилось питання  про
додержання відповідачем   вимог  ст.  43  КЗпП  (  322-08  )  щодо
розірвання ним  трудового  договору  лише  за  попередньою  згодою
профспілкового комітету.
     З копії наказу про  звільнення  вбачається,  що  як  на  факт
отримання такої згоди адміністрація радгоспу послалась на протокол
засідання профспілкового  комітету  від  8  липня 1992 р.  Але цей
протокол  судом  не  досліджувався,  в   матеріалах   справи   він
відсутній.  Суд не з'ясував,  чи має прийняте на засіданні рішення
юридичне значення.
     Усі ці  питання  мають  істотне  значення   для   правильного
вирішення справи. Однак вони належним чином судом не з'ясовані.
     Виходячи з  наведеного,  президія  обласного  суду  скасувала
постановлені рішення, а справу надіслала на новий розгляд.
 
 Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики
              України", N 3, 1995 р.




>





Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Валюта
USD26.23718
EUR31.23536
RUB0.45062
PLN7.29713
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка