СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
02.11.1994
(Витяг)
Л. пред'явила позов до С. про відшкодування шкоди. Позивачка
вказувала, що вироком Івано-Франківського міського суду від
12 травня 1992 р. С. визнано винним і засуджено за ч. 2 ст. 140 та
ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ) і стягнуто з нього на її користь
131650 крб. на відшкодування збитків, спричинених внаслідок
викрадення належної їй автомашини ВАЗ-21063.
Посилаючись на те, що за станом на 8 червня 1993 р.
відповідач відшкодував їй тільки 10700 крб., а вартість автомашини
ВАЗ-21063 зросла і становить 13033350 крб., позивачка просила
додатково стягнути з відповідача на її користь 13018300 крб.
Потім позивачка змінила свої позовні вимоги і з врахуванням
вартості такої автомашини станом на 25 жовтня 1993 р., просила
стягнути з відповідача на її користь 55992009 крб.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 5 листопада
1993 р. позов задоволено.
Постановою президії Івано-Франківського обласного суду від
5 листопада 1993 р. рішення суду скасоване з закриттям провадження
в справі і запропоновано суду вирішити питання про зміну способу
виконання та стягнути фактичну вартість автомашини на день
розгляду цього питання в суді в порядку ст. 366 ЦПК
( 1503-06 ).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23 березня
1994 р. було задоволено заяву Л., змінено спосіб виконання рішення
і стягнуто на її користь з С. 150097365 крб.
Постановою президії Івано-Франківського обласного суду від
24 червня 1994 р. зазначена ухвала залишена без змін, а протест
заступника прокурора області - без задоволення.
В протесті заступника Генерального прокурора України
ставилося питання про скасування всіх судових рішень, оскільки
вони постановлені без повного і всебічного дослідження обставин
справи. Протест підлягав задоволенню з таких підстав.
Пленум Верховного Суду України в п. 36 постанови N 12
( v0012700-92 ) від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в
справах про корисливі злочини проти приватної власності"
роз'яснив, що судам слід мати на увазі, що у відповідності з п. 9
постанови N 6 ( v0006700-92 ) Пленуму Верховного Суду України від
27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ
за позовами про відшкодування шкоди" в тому разі, коли на час
виконання рішення про відшкодування шкоди збільшились ціни на
майно або роботи, на придбання чи проведення яких було стягнуто
грошові суми, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові
вимоги до винної особи.
Такі додаткові вимоги і були заявлені Л. до С. у липні
1993 р. і президія обласного суду своєю постановою від 28 січня
1994 р. безпідставно закрила провадження у справі та запропонувала
суду вирішити питання про зміну способу виконання і стягнути
фактичну вартість автомашини на день розгляду цього питання в суді
в порядку ст. 366 ЦПК ( 1503-06 ).
Із квитанції до прибуткового ордера від 23 березня 1993 р.
вбачається, що Д. внесла в касу установи ВЛ-315/30 - 117994 крб. в
рахунок дострокового погашення боргу С.
Вирішуючи ж спір, суд цьому доказу в порушення вимог статей
62, 203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) оцінки не дав і не з'ясував, з
чиєї вини несвоєчасно відшкодована шкода позивачці. За таких
обставин рішення суду від 5 листопада 1993 р. також підлягало
скасуванню. Керуючись статтями 336, 337 ЦПК ( 1503-06 ), судова
колегія Верховного Суду України скасувала всі постановлені у
справі рішення, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.
| 
