Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності

Архів документів. Текст правового акту станом на 27 березня 2007 року


                  ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                        П О С Т А Н О В А
 
 N 20 від 22.12.95
     м. Київ
 
 vd951222 vn20
 
            Про судову практику у справах за позовами
              про захист права  приватної власності
        ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою
                    Пленуму Верховного Суду України
          N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )                 
 
     Приватна власність громадян,  як  одна  з  рівноправних  форм
власності охороняється законом, її захист здійснюється судом.
     Вивчення практики  розгляду  судами  справ  за  позовами  про
захист права приватної власності свідчить про те, що суди незавжди
повно з'ясовують обставини, від яких залежить правильне  вирішення
питання  про  набуття,  обсяг  чи  припинення  цього  права,    не
враховують змін, внесених у регулювання відносин власності Законом
України "Про  власність"  (  697-12  ),  або поширюють норми цього
Закону на правовідносини,  що виникли  до  введення  його  в  дію,
допускаються інших помилок.
     З метою забезпечення правильного та  однакового  застосування
законодавства  про  приватну  власність,  Пленум  Верховного  Суду
України П О С Т А Н О В Л Я Є:
     1. Звернути увагу судів на необхідність  поліпшення  практики
розгляду справ за позовами про захист права приватної власності та
забезпечення розгляду й вирішення  їх  у  повній  відповідності  з
нормами Закону  "Про  власність"  (  697-12 ),  Цивільного кодексу
України (  1540-06  )  (далі  -  ЦК),  інших  актів  законодавства
України.
     2. Судам  слід  мати  на  увазі,  що  судовий  захист   права
приватної  власності  громадян здійснюється шляхом розгляду справ,
зокрема, за позовами:
     а) про визнання права власності на  майно,  про  витребування
майна з  чужого  незаконного  володіння  (а в передбачених законом
випадках і від  добросовісного  набувача)  чи  відшкодування  його
вартості, про усунення інших порушень прав власника;
     б) про   визначення   порядку   володіння,   користування   і
розпорядження майном, що є спільною власністю;
     в) про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
     г) про визнання  недійсними  угод  про  відчуження  майна  та
дійсними -  у випадках,  передбачених ч.2 ст.47 ЦК ( 1540-06 ),  а
також про визнання незаконними актів  державних  органів,  органів
місцевого  самоврядування  про неправомірне втручання у здійснення
власником   правомочностей   щодо   володіння,   користування    і
розпорядження своїм майном;
     д) про переведення прав і  обов'язків  покупця  за  договором
купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової  власності
щодо  своєї  частки  з  порушенням  права  іншого  учасника  даної
спільної власності, на привілеєву купівлю цієї частки;
     е) про передачу в приватну власність майна,  яке  за  законом
підлягає  відчуженню  громадянину  (зокрема:  відповідно  до  ст.1
Закону  України  "Про  приватизацію  державного  житлового  фонду"
( 2482-12 ) підлягають передачі сім'ям наймачів квартири (будинки)
та належні до них господарські споруди і приміщення;  згідно  п.12
ст.20,  п.1  ст.21,  п.10  ст.22  Закону  України  "Про  статус  і
соціальний   захист   громадян,    які    постраждали    внаслідок
Чорнобильської катастрофи"  (  796-12 ) відповідним категоріям цих
громадян передаються у власність жилі приміщення тощо);
     є) про  визнання  недійсною  угоди  про  відчуження  квартири
(будинку)  з  громадського   житлового    фонду    з    порушенням
передбаченого ст.15  Закону  "Про  власність"  (  697-12  )  права
наймача цього приміщення на придбання його  у  власність  або  про
переведення на наймача прав і обов'язків набувача за цією угодою;
     ж) про відшкодування шкоди, заподіяної  майну,  або  збитків,
завданих  порушенням  права  власника  (включаючи  й    неодержані
доходи);
     з) про виключення майна з опису.
     Судами розглядаються й  інші  позови,  пов'язані  з  охороною
права приватної власності. Відповідні положення щодо захисту права
приватної власності поширюються також і на особу, яка  хоча  не  є
власником, але володіє майном з підстав, передбачених  законом  чи
договором.
     3. Вирішуючи спори про право приватної  власності  на  майно,
суди повинні виходити з того, що відповідно до ст.13  Закону  "Про
власність" об'єктами права приватної  власності  є  жилі  будинки,
квартири, предмети особистого користування, дачі, садові  будинки,
предмети домашнього господарства,  продуктивна  і  робоча  худоба,
земельні  ділянки,  насадження  на  земельній   ділянці,    засоби
виробництва,  вироблена  продукція,  транспортні  засоби,  грошові
кошти, акції, цінні  папери,  а  також  інше  майно  споживчого  і
виробничого призначення, набуті з передбачених законом підстав.
     4. При розгляді судом позову про витребування власником свого
майна слід враховувати,  що згідно зі ст.50 Закону "Про власність"
( 697-12 ) і ч.3 ст.145  ЦК  (  1540-06  )  власник  у  будь-якому
випадку  має  право вимагати повернення (віндикація) свого майна з
чужого  незаконного  володіння,  а  також  належного  йому  майна,
безоплатно набутого володільцем від особи,  яка не мала права його
відчужувати.  В інших випадках судам слід керуватись правилами ч.1
та ч.2 ст.145 ЦК.
     5. Розглядаючи  позови,  пов'язані   з   спільною   власністю
громадян,  суди повинні виходити з того,  що відповідно до чинного
законодавства  спільною  сумісною  власністю  є:   майно,   нажите
подружжям за  час  шлюбу  (ст.16  Закону  "Про  власність",  ст.22
Кодексу про шлюб та сім'ю України (  2006-07  );  майно,  придбане
внаслідок  спільної праці членів сім'ї чи майно,  що є у власності
осіб,  які  ведуть  селянське  (фермерське)   господарство,   якщо
письмовою   угодою   відповідно   між  членами  сім'ї  чи  членами
селянського (фермерського) господарства не  передбачено  інше  або
майно,  придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися
для спільної діяльності,  коли укладеною між ними письмовою угодою
визначено,  що  воно  є  спільною  сумісною  власністю (п.1 ст.17,
ст.18, п.2 ст.17  Закону  "Про  власність");  квартира  (будинок),
кімнати в  квартирах  та  одноквартирних  будинках,  передана  при
приватизації з державного  житлового  фонду  за  письмовою  згодою
членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність  (ст.8  Закону
України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ).
     В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо
розмір часток у такій  власності  не  було  визначено  і  учасники
спільної власності при надбанні майна не виходили  з  рівності  їх
часток, розмір частки кожного з  них  визначається  ступенем  його
участі працею й коштами у створенні спільної власності.
     Частка учасника спільної сумісної власності визначається  при
поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення
на майно учасника спільної власності за  його  боргами,  видкритті
після  нього  спадщини.  Оскільки  праця  є  основою  створення  і
примноження власності громадян, розмір  частки  учасника  спільної
сумісної власності визначається  ступенем  його  трудової  участі,
якщо інше не випливає із законодавства України.  Розмір  часток  у
спільній  сумісній  власності  подружжя  визначається  за  нормами
Кодекса про шлюб та сім'ю ( 2006-07 ). При відсутності доказів про
те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім
сумісної власності подружжя) у надбанні  майна  була  більшою  або
меншою - частки визначаються рівними.
( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     6. Роз'яснити судам, що положення статтей 17, 18 Закону  "Про
власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються
на правовідносини,  які виникли після введення в дію цього  Закону
(з 15 квітня 1991 року).
     До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче  на
той  час  законодавство.  Зокрема,  спори  щодо  майна  колишнього
колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають
вирішуватися за нормами,  ще регулювали власність цього  двору,  а
саме:
     а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і
збереглося після припинення його існування,  мають ті члени двору,
котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на  частку  в  його
майні.  Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени
двору,  які не менше трьох років підряд  до  цієї  дати  не  брали
участі  своєю  працею  і  коштами у веденні спільного господарства
двору (в цей строк  не  включається  час  перебування  на  дійсній
строковій   військовій   службі,   навчання  в  учбовому  закладі,
хвороба);
     б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності
часток  усіх   його    членів,    включаючи    неповнолітніх    та
непрацездатних.  Частку  працездатного  члена  двору  може    бути
зменшено або відмовлено у її  виділенні  при  недовгочасному  його
перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи  коштами
в господарстві двору. Особам, які вибули з членів  двору,  але  не
втратили права на частку в його майні, вона визначається  виходячи
з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;
     в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного  двору  було
внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка
має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад  перевищує  належну
цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми  на
користь інших членів колгоспного двору;
     г) згідно зі  ст.4  Постанови  Верховної  Ради  України  "Про
введення в дію Закону "Про власність" ( 885-12 ) загальні  правила
спадкування  щодо  частки  члена  колгоспного  двору в майні двору
застосовуються з 1 липня 1990 року.  При спадкуванні після  смерті
останнього  члена  колгоспного двору,  що мала місце до цієї дати,
частка в майні двору,  належна особі,  яка вибула з членів  двору,
але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору,
не входить до спадкового майна.
     На витребування частки з майна колишнього колгоспного  двору,
що збереглося  на  15  квітня  1991  року,  поширюється  загальний
трирічний строк позовної давності.  Розгляд позову  про  право  на
майно  колишнього  колгоспного  двору  не  залежить  від вирішення
питань землекористування.
     7. Судам слід враховувати, що відповідно до ст.55 Закону "Про
власність" громадянин не може бути позбавлений права власності  на
своє  майно,  крім  випадків,  передбачених  цим Законом та іншими
законодавчими актами України.
     Оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників
спільної власності щодо розпорядження чи користування  майном,  то
не слід розглядати як  неправомірне  позбавлення  права  власності
присудження грошової компенсації за частку у  спільній  власності,
якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи  спільно
користуватися ним.
     8. Роз'яснити судам, що передбачені Законом  "Про  власність"
положення щодо  спільної  власності  громадян  на  майно,  надбане
внаслідок їх спільної праці, поширюються на придбання його як  при
веденні особистого підсобного господарства, в тому  числі  членами
колишнього колгоспного двору, так і в інших випадках.
     Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнано не
лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими  особами,  коли
буде встановлено, що вони входили до складу сім'ї і брали  трудову
участь у його придбанні.
     Відповідно до   чинного   законодавства   власником   вкладу,
внесеного у кредитну установу (крім нажитого подружжям),  є особа,
на ім'я якої  його  внесено,  тому  інші  члени  сім'ї  не  вправі
вимагати  визнання  за  ними права на цей вклад з мотивів внесення
його за рахунок  спільної  праці.  В  цьому  разі  частка  коштів,
належна  іншим членам сім'ї,  може бути стягнена з вкладника за їх
позовом.
     9. При вирішенні позову про право на майно, що є у  власності
селянського (фермерського) господарства, судам необхідно  мати  на
увазі, що таке  право  мають  лише  особи,  які  за  Законом  "Про
селянське (фермерське) господарство" ( 2009-12 ) можуть входити до
складу цього господарства (подружжя,  їхні  батьки  та  діти,  які
досягли 16-річного віку,  а також інші родичі, які об'єдналися для
роботи в цьому  господарстві)  і  за  їх  та  інших  членів  цього
господарства   згодою   занесені   в  його  склад  до  спеціальних
погосподарських книг сільською,  селищною,  міською Радою народних
депутатів.  На це майно не мають права особи, в тому числі родичі,
які працюють у  зазначеному  господарстві  за  трудовим  договором
(контрактом,  угодою).  Коли  особа,  яка не зареєстрована як член
селянського   (фермерського)   господарства,   брала   участь    у
примноженні  його  власності не за трудовим договором (контрактом,
угодою),  а з інших підстав (наприклад, у зв'язку з перебуванням у
фактичних  шлюбних  відносинах  з  членом господарства),  вона має
право на відшкодування своїх трудових та інших витрат за правилами
ст.469 ЦК ( 1540-06 ).
     У  разі  виходу  зі   складу    селянського    (фермерського)
господарства одного або кількох його членів,  виділ  їх  частки  в
натурі має провадитися  з  таким  розрахунком,  щоб  не  позбавити
господарство  необхідних  для  нього  будівель,  худоби,   засобів
виробництва,  траспортних  засобів,  іншого  майна  споживчого   і
виробничого призначення.  При  неможливості  виділити  належну  їм
частку в натурі, може бути виплачена її грошова компенсація.
     Успадкування майна  селянського  (фермерського)  господарства
здійснюється за загальними правилами спадкового права.
     10. Згідно  зі ст.7 Закону "Про власність" власник відповідає
за своїми зобов'язаннями всім майном,  на яке може  бути  звернено
стягнення  на  вимогу  кредитора,  в тому числі часткою у спільній
власності.
     На  всю  спільну  сумісну  власність  стягнення   може   бути
звернено лише за  спільними  зобов'язаннями  всіх  учасників  цієї
власності, а також коли таку відповідальність передбачено  законом
(зокрема, відповідно до ст.18 Закону "Про  селянське  (фермерське)
господарство" ( 2009-12  )  особи,  які  ведуть  це  господарство,
відповідають  усім  майном,  що  є  їх  спільною   власністю,   за
порушення  договірних   зобов'язань,   кредитно-розрахункової   та
податкової дисципліни, санітарних  і  ветеринарних  правил,  вимог
щодо якості продукції та  інших  правил  здійснення  господарської
діяльності).
     11. При  вирішенні  спорів  про  право  власності  на   жилий
будинок,   на   квартиру   в  житлово-будівельному  або  житловому
кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз'яснень, які
дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з
цих питань. Крім цього, слід враховувати, що:
     а) при  вилученні  земельної  ділянки,  на  якій  знаходиться
належний громадянину жилий, дачний (садовий) будинок, гараж,  інші
будівлі, право  приватної  власності  на  них  припиняється,  якщо
вилучення землі проведено відповідно до законодавства  і  вирішено
питання  про  надання  власнику   відповідної    компенсації    та
відшкодування завданих цим збитків. Спори  щодо  виду  компенсації
суд вирішує з урахуванням інтересів сторін і  конкретних  обставин
справи;
     б) при повному внесені пайових  внесків  за  квартиру,  дачу,
гараж,  іншу  будівлю  або  приміщення,  надані  члену  житлового,
житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або
товариства,  у особи,  яка має право на частку в пайових  внесках,
виникає  право  власності  на  відповідну  частку квартири,  дачі,
гаража чи іншої будівлі.
     12. Вирішуючи питання про  грошові  стягнення  у  справах  за
позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають
виходити з того, що:
     а)  вартість  спірного  майна  визначається  за   погодженням
сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна  на  час
розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума,  за
яку  майно  може  бути  продано  в  даному  населеному  пункті  чи
місцевості.  Для  її  визначення  при  необхідності  призначається
експертиза;
     б) якщо відповідач  мав  повернути  майно  в  натурі,  але  з
будь-якої причини ухиляється від цього, він відповідно  до  ст.203
ЦК ( 1540-06 ) зобов'язаний  відшкодувати  кредитору  завдані  ним
збитки,  зокрема,  повернути таку суму грошей, яку потрібно на час
розгляду  заяви  витратити,  для  придбання  майна,  що   належало
кредитору і не було повернене боржником у натурі. Коли ж виконання
рішення суду буде затримане з вини боржника і за цей час  ціни  на
майно  збільшаться,  кредитор  вправі  пред'явити  з  цих  підстав
додаткові вимоги про відшкодування збитків;
     в) при відмові у позові про визнання договору купівлі-продажу
недійсним у зв'язку з тим, що покупець є добросовісним,  з  особи,
яка провела відчуження  майна  за  відсутності  права  на  це,  на
користь  власника  стягується  відповідно  до  ст.440  ЦК   дійсна
вартість майна на час розгляду справи;
     г) при розгляді позову про переведення на підставі ст. 114 ЦК
прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеному
з порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій
власності, слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду
справи і з'ясовувати, чи спроможний позивач її  сплатити.  Доказом
цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми
дійсної вартості частки. Невиконання  позивачем  цієї  умови  може
бути підставою для відмови у позові;
     д) якщо в будинку  житлово-будівельного  кооперативу  пайовий
внесок внесено повністю і за твердженням сторін вартість  квартири
перевищує кошторисну, дійсна її вартість може  бути  визначена  за
погодженням сторін, а в разі недосягнення згоди  -  з  урахуванням
чинних ринкових цін на  квартири  в  даній  місцевості.  Коли  пай
сплачено  неповністю,  фактичне  підвищення  кошторисної  вартості
квартири в будинку ЖБК у зв'язку з інфляцією має враховуватися  як
при  вирішенні  питання  про  повернення  особі,  що   вибула    з
кооперативу, пайового внеску, внесеного до виникнення інфляції або
до підвищення її рівня так  і  при  визначенні  його  розміру  для
внесення новоприйнятою особою.
     13. Вимоги про право  наймача  жилого  приміщення  в  будинку
державного чи громадського житлового фонду та  членів  його  сім'ї
придбати у  власність  відповідну  квартиру  (будинок)  шляхом  їх
викупу або на інших, передбачених законодавством України підставах
(ст.15 Закону  "Про власність" ( 697-12 ),  розглядаються судами в
позовному провадженні.
     У такому ж провадженні,  розглядаються,  зокрема,  заяви  про
визнання безпідставною відмови  органів  приватизації  передати  у
приватну  власність  квартиру  (будинок)  з  державного  житлового
фонду відповідно до Закону України  "Про  приватизацію  державного
житлового фонду" ( 2482-12 )  і  Положення  про  порядок  передачі
квартир  (будинків)  у  власність  громадян  (затверджене  наказом
Державного комітету України по  житлово-комунальному  господарству
від 15 вересня  1992  року  N  56  (  v0056303-92  )  або  відмови
передати   у   приватну   власність   особам,   які   користуються
відповідним правом за Законом України  "Про  статус  і  соціальний
захист  громадян,   які   постраждали   внаслідок   Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ), квартиру (будинок), яку  вони  займають  у
громадському житловому фонді.
     Закон  "Про  статус  і  соціальний  захист   громадян,    які
постраждали  внаслідок  Чорнобильської   катастрофи"    встановлює
компенсації і пільги відповідним категоріям громадян, але він не є
безпосередньо актом відчуження їм жилих приміщень (будинків), тому
для набуття права власності на  них  є  необхідними  волевиявлення
зазначених громадян (заява) і відповідне оформлення.
     В інших випадках громадським житловим фондом  розпоряджаються
власники жилих приміщень. Вони,  зокрема,  вирішують  питання  про
продаж наймачеві жилого приміщення, в зв'язку з чим той не  вправі
вимагати покладення на власника обов'язку по  відчуженню  квартири
(будинку). Разом з тим наймач користується  переважним  правом  на
викуп займаного жилого приміщення і в разі  відчуження  останнього
іншій особі, він вправі пред'явити позов про переведення на  нього
прав і обов'язків покупця або про визнання угоди недійсною.
     Якщо  квартира  (будинок)  не  була  передана  у    власність
наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними  права
власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно
оформленою заявою про це до відповідного органу  приватизації  або
власника  державного  чи  громадського   (щодо    громадян,    які
постраджали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового  фонду,
однак вона не була  розглянута  в  установлений  строк  або  в  її
задоволенні було незаконно  відмовлено  при  наявності  підстав  і
відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.
     14. Роз'яснити судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи
спільною частковою власністю,  на вимогу учасника (учасників) цієї
власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам
ізольовані  жилі  та інші приміщення з самостійними виходами,  які
можуть  використовуватися  як  окремі  квартири  або   які   можна
переобладнати  в  такі квартири.  У протилежному випадку може бути
встановлено порядок користування приміщеннями квартири,  якщо  про
це заявлено позов.
     У разі незгоди громадянина  -  власника  квартири  в  будинку
державного або громадського житлового фонду, в якому частина жилих
приміщень передана у приватну власність, з рішенням, що  тягне  за
собою припинення  його  права  власності  (про  знесення  будинку,
переобладнання жилого будинку в нежилий), це рішення відповідно до
ст.52 Закону "Про власність" ( 697-12 ) і ст.172 Житлового кодексу
( 5464-10  )  не може бути виконано до вирішення спору судом.  При
розгляді  такого  спору  вирішуються   й   питання   відшкодування
власникові  завданих  збитків,  якщо  будуть  встановлені  законні
підстави для прийняття оспорюваного рішення.
     15. На  пред'явлення  позову   про   витребування   належного
громадянинові  майна,  інших  вимог про захист приватної власності
поширюється встановлений ст.50 Закону "Про власність" і  ст.71  ЦК
трирічний  строк  позовної  давності,  якщо  інше  не  передбачено
законом.
     У тих випадках, коли правовстановлюючі  документи  на  майно,
придбане кількома особами з метою  створення  спільної  власності,
оформлені на одного з них і всі  вони  користувалися  цим  майном,
строк позовної давності для вимог  про  право  на  майно  учасника
спільної  власності,  не   зазначеного    у    правовстановлюючому
документі, обчислюється відповідно до ст.76 ЦК  з  дня,  коли  він
дізнався  або  повинен  був  дізнатися,  що його право на це майно
оспорюється, а не з часу оформлення угоди на придбання майна.
     Оскільки  до  розірвання  договору  про  сумісну   діяльність
грошові та інші  майнові  внески,  а  також  майно,  створене  або
придбане в  результаті  такої  діяльності,  є  спільною  власністю
учасників договору і вони не вправі розпоряджатися своєю часткою у
спільному майні без згоди інших учасників (ст.432 ЦК ( 1540-06  ),
право  вимагати  повернення  цієї  частки виникає з дня розірвання
договору і з цього ж моменту починається перебіг  строку  позовної
давності.
     16. Визнати такою, що  втратила  чинність  постанову  Пленуму
Верховного Суду України від 2 березня 1973  р.  N  3  "Про  судову
практику в справах про поділ колгоспного двору і виділ з нього".
 
 Голова Верховного Суду України                       В. Ф. Бойко
 
 Секретар Пленуму,
 суддя Верховного Суду України                    М. П. Селіванов
 





>





Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Реклама
Реклама



Наша кнопка