Законы Украины

Новости Партнеров
 

Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ

Архів документів. Текст правового акту станом на 27 березня 2007 року

                  ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
 
 N 13 від 25.12.96
     м.Київ
 
       ( Постанова втратила чинність на підставі Постанови
                                           Верховного Суду
         N 7 ( va007700-04 ) від 16.04.2004 )
 
    Про практику застосування судами земельного законодавства
                   при розгляді цивільних справ
 
 
     Передбачена ст.14 Конституції України ( 254к/96-ВР ) особлива
охорона  землі  як основного національного багатства спрямована на
забезпечення  раціонального   використання   земельних   ресурсів,
збереження й відтворення родючості грунтів, захист їх від псування
й забруднення,  реалізації громадянами та  юридичними  особами  їх
права  на  землю  відповідно до закону.  Важлива роль у здійсненні
цієї охорони належить судам,  юрисдикцію яких у сфері земельних  і
пов'язаних із ними майнових правовідносин значно розширено.
     Узагальнення практики   розгляду   судами  віднесених  до  їх
компетенції земельних спорів,  а також майнових спорів, пов'язаних
із   земельними  відносинами,  свідчить,  що  вони  вирішуються  в
основному правильно.  Разом з тим  у  ряді  випадків  допускаються
помилки у визначенні підвідомчості спорів, у застосуванні норм про
вилучення земель та відшкодування заподіяних порушенням земельного
законодавства збитків, у визначенні порядку використання земельної
ділянки громадянами,  яким належать  жилий  будинок,  господарські
будівлі   та   споруди   на  праві  спільної  власності.  З  метою
запобігання  зазначеним  недолікам  Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є:
 
     1. Звернути   увагу   судів  на  необхідність  при  вирішенні
віднесених  до  їх  компетенції  земельних  та  майнових   спорів,
пов'язаних  із земельними відносинами,  неухильно додержувати норм
Конституції України,  законів і прийнятих відповідно до них  інших
нормативно-правових актів про землю і її охорону, захист прав усіх
суб'єктів права власності  на  землю  та  господарювання  на  ній,
усунути недоліки в цій діяльності та вдосконалювати її.
     2. При вирішенні  питань  про  підвідомчість  справ  належить
враховувати, що суди вирішують земельні й майнові спори, пов'язані
із земельними відносинами,  якщо хоча б однією з сторін у спорі  є
громадянин.
     Виходячи з   положень   статей  8,  124  Конституції  України
( 254к/96-ВР ), статей 5, 17, 26, 27, 28, 31, 42, 43, 44, 51, 103,
104, 105, 107, 112, 114, 116 Земельного кодексу України ( 561-12 )
(далі - ЗК),  ст.5  Закону  України  "Про  селянське  (фермерське)
господарство" ( 2009-12 ), ст.24 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1501-06 ) (далі - ЦПК) судам підвідомчі, зокрема, справи
за заявами:
     - про  надання  земельної  ділянки  для  ведення  (створення)
селянського  (фермерського)  господарства  в  разі відмови в цьому
рішенням районної,  міської (в  адміністративному  підпорядкуванні
якої є район) ради;
     - про   визнання   незаконним  рішення  сільської,  селищної,
міської ради про відмову передати громадянину в приватну власність
земельну  ділянку,  надану  йому для ведення особистого підсобного
господарства,  будівництва  й  обслуговування  жилого  будинку  та
господарських будівель (присадибну ділянку),  садівництва, дачного
й гаражного будівництва;
     - про захист і поновлення порушених прав власників  земельних
ділянок  і  землекористувачів,  усунення  перешкод  у використанні
земельних ділянок;
     - про скорочення за наявності  поважних  причин  шестирічного
строку,   протягом   якого  громадянам  забороняється  відчужувати
земельну ділянку,  передану у власність  для  ведення  селянського
(фермерського) господарства;
     - про  припинення  права  користування земельною ділянкою або
права  власності  на  неї  у  випадках,   передбачених   Земельним
кодексом;
     - про  вилучення  (викуп)  земельних   ділянок   за   заявами
відповідних рад, підприємств, установ та організацій;
     - про  відшкодування  власникам  землі  та  землекористувачам
збитків  і  приведення земельної ділянки у стан,  придатний для її
використання   за   призначенням,   підприємствами,    установами,
організаціями, які проводили розвідувальні роботи;
     - про   вирішення   спорів  між  власниками  жилих  будинків,
розташованих  на  суміжніх  (сусідніх)  земельних  ділянках,  щодо
усунення перешкод у користуванні останніми;
     - про  визначення порядку розпорядження земельною ділянкою та
її використання  громадянами,  яким  жилий  будинок,  господарські
будівлі  і  споруди  належать  на  праві  спільної  (сумісної  або
часткової) власності;
     - про   визнання   недійсними   договорів    купівлі-продажу,
дарування,   застави,   самовільного   обміну   земельних  ділянок
землекористувачами,  в  тому  числі  орендарями,  а  також   угод,
укладених  власниками  землі  з  порушенням  установленого для них
порядку придбання або відчуження земельних ділянок;
     - про  повернення  самовільно  зайнятих  земельних   ділянок,
приведення їх у придатний для використання стан, знесення зведених
на них будівель і споруд;
     - про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної
Земельним кодексом компетенції розглядався радою,  з рішенням якої
заявник не погоджується;
     - про вирішення майнових  спорів,  пов'язаних  із  земельними
відносинами,  в  тому числі про відшкодування збитків,  заподіяних
вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям  земельних  ділянок,
обмеженням    прав    власників    землі,   орендарів   та   інших
землекористувачів,  погіршенням якості земель чи приведенням їх  у
непридатний   для   використання  за  цільовим  призначенням  стан
внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств,
установ,  організацій  та громадян,  або шкоди,  заподіяної їхніми
неправомірними  діями,  що  потягли  псування,  погіршення  якості
земель чи приведення їх у непридатність;
     - про  вирішення  спорів  між  суб'єктами  права  колективної
власності на  землю  (ст.5  ЗК  ( 561-12 ) і членами цих юридичних
осіб (або їх спадкоємцями)  про  право  на  земельну  частку,  між
садівницькими  товариствами  та  їх  членами,  між  членами такого
товариства і членами їх сімей, чи іншими особами щодо використання
наданої  члену товариства земельної ділянки та усунення перешкод у
цьому.
     3. Земельні спори між юридичними особами,  в тому  числі  про
надання   зареєстрованому   фермерському  господарству  землі  для
розширення господарства, підвідомчі арбітражним судам.
     4. Оскільки  ст.22  ЗК  встановлення  меж земельних ділянок в
натурі віднесено до компетенції землевпорядних  організацій,  суди
не   можуть   розглядати   такі   вимоги,  за  винятком  випадків,
передбачених законом (ст.51 ЗК).
     5. Враховуючи,  що  підставою  для  позовів про відшкодування
шкоди,   заподіяної   порушенням   земельного   законодавства,   є
зобов'язання,  що виникають внаслідок заподіяння такої шкоди майну
організацій або  громадян,  ці  позови  відповідно  до  ст.126 ЦПК
( 1502-06 ) можуть пред'являтися за вибором позивача або за місцем
проживання  відповідача  (місцем  знаходження  органів  управління
організацій), або за місцем заподіяння шкоди.
     6. Спори з приводу  суміжного  землекористування:  додержання
меж,  правил добросусідства (зокрема,  щодо обов'язку власника або
землекористувача   дозволити   власникам   або   землекористувачам
сусідньої  ділянки  прохід  до  доріг  загального користування для
спорудження на суміжній  ділянці  необхідних  комунікацій,  вжиття
заходів  до  недопущення  можливості  стоку дощових і стічних вод,
проникнення  отрутохімікатів  та  мінеральних  добрив  на  суміжну
ділянку тощо) - розглядаються  судами  відповідно  до  ч.2  ст.124
Конституції України  (  254к/96-ВР  )  і  в  тому разі,  коли вони
попередньо не вирішувались обраною радою узгоджувальною комісією.
     7. Судам  слід  мати  на  увазі,  що  підвідомчі  їм   спори,
пов'язані  із  земельними  відносинами,  розглядаються у позовному
провадженні.
     За заявою  сторони,  яка  не  погоджується  з рішенням ради з
земельного спору,  суд  перевіряє  правильність  цього  рішення  й
вирішує спір по суті.
     При оскарженні рішення рад з інших питань,  віднесених до  їх
компетенції  (наприклад,  про  відмову в наданні земельної ділянки
для  ведення  особистого  підсобного  господарства),  суд  у  разі
задоволення  позову визнає рішення ради незаконним і зобов'язує її
виконати певні дії на захист порушеного права.
     8. Вирішуючи  спори про припинення права власності на землю і
права користування земельною ділянкою,  суди повинні  враховувати,
що  рада  має  право  прийняти  рішення  про це лише в порядку,  з
підстав і за умов, передбачених статтями 27, 28, 29 ЗК ( 561-12 ).
У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на
землю і права землекористування провадиться за позовом відповідної
ради в  судовому  порядку,  недодержання  якого  є  підставою  для
визнання рішення ради незаконним.
     Разом з  тим,  виходячи  з  установлених  законодавством умов
надання земельних ділянок,  не можна вважати таким,  що суперечить
законові,  рішення  ради  про  скасування  свого рішення,  за яким
земельна ділянка була  неправомірно  одержана  у  власність  чи  в
користування.  У  цьому  разі  питання про недійсність документів,
виданих на підставі переглянутого рішення,  вирішується в судовому
порядку.
     При тимчасовому користуванні землею на умовах оренди  питання
про  дострокове  його  припинення  вирішується шляхом пред'явлення
позову про розірвання договору.  У разі закінчення  зазначеного  в
договорі   строку  оренди  передбачене  ст.8  ЗК  переважне  право
орендарів на поновлення договору оренди  поширюється  на  випадки,
коли земля знову передається в оренду.
     9. Із заявами  про  вилучення  (викуп)  земельних  ділянок  у
громадян   з   метою   передачі  їх  у  власність  або  надання  в
користування   іншим   громадянам,    підприємствам,    установам,
організаціям мають право звертатися ради - у разі відмови власника
землі або землекористувача дати згоду на її вилучення  (викуп),  а
також   підприємства,   установи,   організації,  які  погоджували
пов'язані з вилученням (викупом) питання в установленому ст. 34 ЗК
порядку,  -  у  разі  відмови  місцевої  ради у вилученні (викупі)
землі.
     При вирішенні таких вимог суд повинен враховувати як інтереси
громадянина,  підприємства, установи, організації, для потреб яких
вилучається  земельна  ділянка,  так  і  інтереси  її власника або
землекористувача,  і визначити,  якому з  цих  інтересів  у  даній
ситуації належить віддати перевагу.
     Особа, в якої без її згоди рішенням  ради  вилучено  земельну
ділянку,  може  звернутися  з  позовом  про визнання цього рішення
незаконним (ст.112 ЗК). В одному провадженні в такій справі можуть
розглядатися й зустрічні вимоги про вилучення земельної ділянки.
     Рішення ради про вилучення (викуп) земельної ділянки не  може
бути   визнано  законним,  якщо  його  постановлено  з  порушенням
передбаченого законодавством порядку вирішення цих питань.
     Вимоги про  вилучення  (викуп)  земельних  ділянок у громадян
можуть бути задоволені судом лише за умови забезпечення  гарантій,
передбачених  ст.46  ЗК,  а саме після виділення радою за бажанням
цих громадян рівноцінної земельної ділянки,  будівництва на новому
місці   підприємствами,   установами,   організаціями,   для  яких
відведено земельну ділянку,  жилих,  виробничих та інших  будівель
замість  тих,  що  вилучаються,  і  відшкодування в повному обсязі
інших збитків згідно з розд. IV цього Кодексу.
     10. Відповідно до ст.51 ЗК ( 561-12  )  і  ст.5  Закону  "Про
селянське  (фермерське)  господарство"  (  2009-12 ) суд розглядає
заяви про надання земельної ділянки громадянам, що виявили бажання
вести  селянське  (фермерське)  господарство,  як  у  разі відмови
районної,  міської (в  адміністративному  підпорядкуванні  якої  є
район)  ради  в наданні земельної ділянки,  так і при її наданні в
іншому розмірі чи місці, ніж просили громадяни у своїх заявах.
     При цьому слід враховувати, що право на створення селянського
(фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин, який
досяг 18-річного віку,  виявив таке  бажання,  має  документи,  що
підтверджують його здатність займатися сільським господарством,  і
пройшов відбір у районній (міській) конкурсній комісії, а також що
першочергове  право  на це надається громадянам,  які проживають у
сільській місцевості й мають  необхідну  кваліфікацію  або  досвід
роботи  в  сільському  господарстві  (ст.4  Закону  "Про селянське
(фермерське)  господарство").  Надання  земельних   ділянок,   які
перебувають  у  власності  чи користуванні (ст.7 ЗК),  провадиться
тільки   після   їх   вилучення   (викупу).   Членам   колективних
сільськогосподарських      підприємств,      сільськогосподарських
кооперативів,  працівникам сільськогосподарських підприємств (крім
дослідних   господарств),  які  виявили  бажання  вести  селянське
(фермерське) господарство,  за відсутності земель запасу надаються
для    цієї    мети    земельні    ділянки    з    придатних   для
сільськогосподарського виробництва земель зазначених підприємств і
кооперативів, вилучених без порушення цілісності інших господарств
(ч.8 ст.51 ЗК ( 561-12 ).
     Оскільки рішення  суду про задоволення позову є підставою для
відведення ділянки в натурі (на місцевості),  видачі документа, що
посвідчує  право власності на землю або користування нею,  а також
для укладення договору про оренду,  в резолютивній частині рішення
повинно  бути  зазначено місце розташування ділянки,  її розмір та
межі.
     11. Порушення  радою  передбаченого  п.2  ст.5 Закону України
"Про селянське  (фермерське)  господарство"  ( 2009-12 ) місячного
терміну розгляду заяв громадян про надання земельної  ділянки  для
ведення   селянського  (фермерського)  господарства  є  створенням
перешкод до здійснення їхніх прав,  тому суд за  заявами  останніх
може в порядку, передбаченому гл.31-А ЦПК ( 1502-06 ), зобов'язати
відповідну раду розглянути такі заяви на найближчій сесії.
     12. Розглядаючи позови про захист  прав  власників  земельних
ділянок  і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні
ними тощо),  суд перевіряє законність рішення  ради  про  передачу
земельної  ділянки  іншій  особі  без вилучення її в установленому
порядку у позивача і в тому разі, коли останнім не заявлено позову
про визнання цього рішення незаконним.
     13. Вирішуючи  позови  про  відшкодування  збитків  власникам
землі  та  землекористувачам,  судам  слід  мати на увазі,  що при
вилученні (викупі) або тимчасовому зайнятті  земельних  ділянок  в
установленому  порядку,  а  також  при обмеженні прав власників та
землекористувачів (у  тому  числі  орендарів),  погіршенні  якості
земель  або  приведенні  їх  у  непридатний  для  використання  за
цільовим призначенням стан заподіяні збитки відшкодовуються згідно
зі статтями 88, 89 ЗК підприємствами, установами, організаціями та
громадянами,  яким відведено чи надано  в  тимчасове  користування
земельні   ділянки,  що  вилучаються  (викуповуються),  або  тими,
діяльність  яких  призводить  до  обмеження   прав   власників   і
землекористувачів чи погіршення якості земель, розташованих у зоні
їх впливу.
     У випадках    самовільного    зайняття   ділянок,   псування,
забруднення земель  та  інших  порушень  земельного  законодавства
шкода відшкодовується відповідно до статей 116, 117 ЗК ( 561-12 ),
статей 203,  440,  441, 453 Цивільного кодексу України ( 1540-06 )
(далі - ЦК)  особами,  які  її  заподіяли.  При  заподіянні  шкоди
джерелом  підвищеної  небезпеки  вона  відшкодовується володільцем
цього джерела за правилами ст.450 ЦК.
     14. Роз'яснити   судам,   що   згідно   зі  ст.90  ЗК  втрати
сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, заподіяні
вилученням  сільськогосподарських і лісових угідь для використання
їх у цілях,  не  пов'язаних  із  веденням  сільського  й  лісового
господарства,  обмеженням  прав власників та землекористувачів або
погіршенням   якості   земель   внаслідок   негативного    впливу,
спричиненого  діяльністю  підприємств,  установ і організацій,  не
належать до збитків,  на відшкодування яких мають  право  власники
земельних  ділянок  та  землекористувачі,  і відшкодовуються Уряду
Автономної    Республіки    Крим,    обласним,    Київській     та
Севастопольській  міським  радам  поряд  з  відшкодуванням збитків
власникам землі й землекористувачам.
     15. Розміри   збитків,   заподіяних   власникам    землі    й
землекористувачам  вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям у
встановленому порядку земельних ділянок,  визначаються  комісіями,
створеними   Київською  та  Севастопольською  міськими,  районними
державними адміністраціями,  виконавчими комітетами міських  (міст
обласного підпорядкування) рад відповідно до Порядку визначення та
відшкодування  збитків  власникам  землі   та   землекористувачам,
затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня
1993 р. N 284 ( 284-93-п ).
     У такому ж порядку визначаються збитки,  заподіяні обмеженням
прав власників  землі  та  землекористувачів,  погіршенням  якості
земель  або  приведенням  їх  у  непридатний  для  використання за
цільовим   призначенням   стан   внаслідок   негативного   впливу,
спричиненого   діяльністю  підприємств,  установ,  організацій  та
громадян.
     При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних
робіт розмір збитків  та  порядок  їх  відшкодування  визначаються
угодою    між   власниками   землі   або   землекористувачами   та
підприємствами,   установами,    організаціями    -    замовниками
розвідувальних   робіт.  При  недосягненні  згоди  розмір  збитків
визначається зазначеними вище комісіями,  рішення яких можуть бути
переглянуті судом при вирішенні відповідних позовів.
     16. При     невиконанні      підприємствами,      установами,
організаціями,  які тимчасово використовували земельні ділянки для
проведення  геологознімальних,  пошукових,  геодезичних  та  інших
розвідувальних робіт, передбаченого ст.26 ЗК ( 561-12 ) обов'язку,
привести  займану  земельну ділянку за свій рахунок в установлений
строк у стан,  придатний для її використання за призначенням, вони
повинні   відповідно  до  ст.117  ЗК,  статей  203,  440,  453  ЦК
( 1540-06  )  відшкодувати   власникові   або   землекористувачеві
заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт, потрібних для приведення
земельної ділянки в такий стан.  Для визначення розміру цієї шкоди
суд у разі необхідності може призначити експертизу.
     17. Вирішуючи  позови  про  відшкодування  власникам  землі й
землекористувачам  шкоди,  заподіяної  самовільним  зайняттям  або
забрудненням  земельних  ділянок  та іншими порушеннями земельного
законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статей
116,  117  ЗК,  статей  203,  440  ЦК така шкода відшкодовується в
повному обсязі.
     Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при
прокладенні шляхів,  трубопроводів та  проведенні  розвідувальних,
бурових,    будівельних    робіт,    псуванням    і   забрудненням
сільськогосподарських  та   інших   земель,   іншими   порушеннями
земельного  законодавства,  визначається  з  урахуванням витрат на
відновлення родючості землі,  а також доходів,  які власник  землі
або землекористувач міг би одержати із земельної ділянки і які він
не одержав за час до приведення землі у  стан,  придатний  для  її
використання   за   призначенням,  або  до  повернення  самовільно
зайнятої ділянки.
     Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі
або сінокосінні, на користь землекористувача (власника) стягується
вартість  неодержаних  сільськогосподарської  продукції  чи  сіна,
обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності
даної  культури  в  господарстві,  за винятком витрат виробництва,
пов'заних із збиранням  урожаю,  а  також  витрат  на  відновлення
якості   земель   відповідно   до  їх  призначення.  Якщо  замість
пошкоджених  посівів  землекористувач  провів  у  тому  ж   сезоні
повторний   посів  культур,  вішкодуванню  підлягають  витрати  на
пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).
     Відповідно до  статей 39,  116 ЗК самовільно зайняті земельні
ділянки  повертаються  їх  власникам   або   землекористувачам   з
передачею  останнім  незібраного  врожаю без відшкодування витрат,
проведених під час незаконного користування.
     18. У справах про відшкодування шкоди,  заподіяної порушенням
земельного законодавства,   суд   відповідно  до  ч.7  ст.203  ЦПК
( 1502-06 ) вправі вийти за межі заявлених позовних вимог, якщо це
необхідно  для  захисту  прав  і  охоронюваних  законом  інтересів
власників земельних ділянок або землекористувачів.
     Зменшення на   підставі   ст.454   ЦК  (  1540-06  )  розміру
відшкодування шкоди,  заподіяної громадянином,  може мати місце  у
виняткових  випадках,  залежно  від встановленого судом і ретельно
перевіреного  в  судовому  засіданні  його  майнового   стану,   з
обов'язковим наведенням мотивів прийнятого рішення.
     При розгляді  позовів  про  відшкодування  шкоди,  заподіяної
псуванням чи забрудненням землі,  судам слід з'ясовувати наявність
у   відповідача   можливості   провести   роботи   по  відновленню
попередньої якості землі.  Якщо така  можливість  є,  суд  може  з
урахуванням думки   позивача  зобов'язати  відповідача  згідно  зі
ст.453 ЦК відшкодувати  шкоду  в  натурі,  встановивши  для  цього
відповідний строк.
     19. При встановленні порядку використання земельної ділянки й
розпорядження  нею громадянами,  яким жилий будинок,  господарські
будівлі та споруди належать на праві спільної часткової власності,
суд   з'ясовує  і  враховує  можливість  нормального  користування
будинком та здійснення догляду за ним,  розташування господарських
будівель,  споруд,  необхідність  зведення будівель,  розташування
плодово-ягідних  насаджень  співвласників,  можливість  проходу  з
вулиці  на  подвір'я  тощо.  Враховуються  також вимоги санітарних
правил  і  правил  протипожежної  безпеки.  У  разі   неможливості
перенесення  співвласником  на  надану в його користування ділянку
господарських будівель і насаджень суд має обговорити питання  про
відповідну грошову компенсацію.
     У спільному  користуванні  сторін  суд  може  залишити   лише
ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.
     При приватизації  громадянами  одно-  або   багатоквартирного
будинку державного житлового фонду користування закріпленою за ним
прибудинковою територією згідно з п.5 ст.10  Закону  України  "Про
приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 )  здійснюється
в  порядку   й   на   умовах,   передбачених   Земельним  кодексом
( 561-12 ) щодо використання присадибної ділянки громадянами, яким
жилий  будинок  належить  на  праві спільної власності (статті 42,
105). Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання
про користування прибудинковою територією вирішується за правилами
ч.2 ст.30 ЗК,  тобто шляхом поділу цієї території в  установленому
порядку  або спільного користування нею,  якщо поділ без шкоди для
її раціонального використання неможливий.
     20. У разі,  коли громадяни,  яким жилий будинок належить  на
праві   спільної   власності,   крім  наданої  для  будівництва  й
обслуговування цього будинку та господарських  будівель  земельної
ділянки  (присадибної  ділянки) тимчасово користуються з належного
дозволу місцевої ради незайнятою суміжною ділянкою, суд, вирішуючи
спір  про порядок використання присадибної ділянки й розпорядження
нею,  може одночасно визначити  за  тими  ж  правилами  й  порядок
тимчасового користування суміжною ділянкою,  зазначивши в рішенні,
що він встановлюється на період до припинення  права  користування
нею.
     21. Виходячи з того що порядок використання  й  розпорядження
спільною   земельною   ділянкою   визначається  насамперед  самими
співвласниками жилого будинку залежно  від  розміру  їх  часток  у
спільній власності на будинок, суд відповідно до  ст.42 ЗК бере до
уваги їх угоду з цього приводу при вирішенні спорів  як  між  ними
самими,  так  і  за  участю осіб,  які пізніше придбали відповідну
частку в спільній власності на будинок і для яких ця угода також є
обов'язковою. Це правило стосується й випадків, коли жилий будинок
було поділено в натурі.
     Суд може   не   визнати  угоду  про  порядок  використання  й
розпорядження земельною ділянкою,  коли дійде висновку,  що  угода
явно  ущемляє законні інтереси когось із співвласників,  позбавляє
його можливості  належно  користуватися  своєю  частиною  будинку,
фактично  виключає  його  з  числа користувачів спільної земельної
ділянки, суперечить   архітектурно-будівельним,   санітарним    та
протипожежним правилам.
     Якщо до вирішення судом спору між співвласниками будинку  про
порядок   використання  земельної  ділянки  цей  порядок  ними  не
визначався,  суду слід  виходити  з  розміру  їх  часток  у  праві
спільної  власності  на  будинок,  на  час  перетворення  спільної
сумісної власності  у  спільну  часткову  або  на  час  виникнення
останньої.
     22. Суд не може відмовити в позові або закрити провадження  у
справі  про  встановлення  порядку  використання  й  розпорядження
земельною ділянкою з тих підстав, що його визначено угодою сторін.
Якщо   при   вирішенні   спору   суд  установить,  що  угодою  між
співвласниками жилого будинку було визначено порядок  використання
й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає,
він постановлює рішення про встановлення саме такого порядку.
     У резолютивній частині рішення в такій справі суд залежно від
обставин останньої повинен вказати розміри й межі тих ділянок, які
має  використовувати  кожна  зі  сторін,  і тих,  які виділено для
спільного  користування,  а  також  зазначити,  як  мають  сторони
проходити до будинку, будівель, споруд та на вулицю.
     23. Судам слід мати  на  увазі,  що  відповідно  до  ст.5  ЗК
( 561-12 ) користування й розпорядження земельними  ділянками,  що
перебувають  у  колективній  власності  громадян,  здійснюється за
рішенням  загальних  зборів  колективу  співвласників,   якими   є
колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські
кооперативи,    садівницькі    товариства,    сільськогосподарські
акціонерні  товариства  (в  тому числі створені на базі радгоспів)
інші сільськогосподарські підприємства.  Оскарження  таких  рішень
членами  цих суб'єктів права колективної власності на землю згідно
зі ст.16 Закону України "Про звернення  громадян"  (  393/96-ВР  )
провадиться  в  судовому  порядку.  Суд  розглядає  такі скарги за
правилами гл.31-А ЦПК ( 1502-06 ).
     Заяви членів зазначених суб'єктів права колективної власності
(крім  садівницького  товариства)  або  їх  спадкоємців  про виділ
частки землі розглядаються у позовному  провадженні.  Питання  про
право  на частку та про її розмір вирішуються на підставі статей 5
і 6 ЗК.
     До передачі    земельних   ділянок,   наданих   для   ведення
колективного  садівництва  у  колективну  власність   садівницьких
товариств   і  приватну  власність  їх  членів,  суб'єктами  прав,
обов'язків  і  гарантій  щодо  наданої  земельної  ділянки  є   ці
товариства,  які  в  межах  своєї компетенції встановлюють порядок
користування  земельними  ділянками,  а  також   вправі   вимагати
звільнення  цих ділянок особами,  які зайняли їх з порушенням прав
інших  осіб  або  товариства.  Разом  з  тим  члени   садівницьких
товариств   мають  право  вимагати  в  судовому  порядку  усунення
перешкод у користуванні виділеною їм садовою ділянкою,  будівлями,
насадженнями, а також захисту інших суб'єктивних прав.
     24. Звернути  увагу   судів   на   необхідність   неухильного
додержання вимог  ст.143  ЦПК  (  1502-06  )  щодо  підготовки  до
судового розгляду справ про земельні й майнові спори, пов'язані із
земельними відносинами.
     Зокрема, у справах про встановлення  порядку  користування  й
розпорядження  земельною  ділянкою необхідно витребувати документи
про надання її для будівництва та обслуговування жилого будинку  й
господарських  будівель;  план  земельної  ділянки,  відведеної  в
натурі (на  місцевосці);  план  цієї  ділянки  із  зазначенням  її
частин,  що  перебувають  у  фактичному  користуванні  кожного  із
співвласників,   а   також   розташованих   на    ній    будівель,
плодово-ягідних насаджень;  правовстановлюючі документи на будинок
із зазначенням  розміру  часток  кожного  співвласника;  угоду  чи
рішення  суду  про  поділ  будинку в натурі або визначення порядку
користування  ним;  угоду  про  порядок   користування   земельною
ділянкою, якщо вона мала місце.
     При підготовці  до  розгляду  справ  про  надання   земельної
ділянки   для   ведення  селянського  (фермерського)  господарства
належить  витребувати  документи  про  освіту,  спеціальність   чи
професію  позивача,  стаж  його  роботи в сільському господарстві,
місце   проживання,   план   розташування    земельної    ділянки,
обгрунтування щодо її розміру та перспектив діяльності селянського
(фермерського)  господарства,  документи  конкурсної  комісії  про
розгляд   заяви   та  проходження  конкурсного  відбору,  а  також
замовлений радою проект відведення земельної  ділянки,  погоджений
із власником землі або землекористувачем (якщо ділянка відводиться
із земель запасу, погодження не потрібно).
     У справах  про  відшкодування  збитків  або  шкоди  необхідно
витребувати  акт  відповідної  комісії,  створеної  Київською   та
Севастопольською  міськими,  районною  державною адміністрацією чи
виконавчим комітетом міської (міст обласного підпорядування)  ради
для  визначення  розміру  збитків,  заподіяних  власникам землі та
землекористувачам,  затверджений органом,  що створив цю  комісію;
проект  заходів для приведення у стан,  придатний для використання
за  призначенням,   земельних   ділянок,   наданих   у   тимчасове
користування  та  кошторис  витрат  на це;  документи про вартість
робіт  по  доведенню  до   попереднього   стану   зіпсованих   або
пошкоджених    земель;    довідку    служби   районної   державної
адміністрації про середню врожайність відповідних культур; довідку
про ринкову ціну цих культур.
     Коли для з'ясування обставин,  що мають значення для  справи,
необхідні  спеціальні  знання,  суддя  при  підготовці  справи  до
розгляду,  а суд під час  її  розгляду  призначають  експертизу  з
додержанням вимог ст.57 ЦПК ( 1501-06 ).
     25. Судам  необхідно  мати  на  увазі,   що   купівля-продаж,
дарування, застава,    самовільний    обмін    земельних   ділянок
землекористувачами,  в  тому  числі  орендарями,  а  також  угоди,
укладені  власниками  землі  з  порушенням  встановленого  для них
порядку придбання або відчуження земельних ділянок,  відповідно до
ст.114 ЗК  (  561-12   )   повинні   визнаватись   недійсними   із
застосуванням наслідків, передбачених ст.49 ЦК ( 1540-06 ).
     26. Відповідно   до   статей   48,  50  Закону  України  "Про
власність" (  697-12  ),  ст.71  ЦК (1540-06 ) у спорах про захист
прав власників земельних ділянок,  стороною в яких  є  громадянин,
застосовується  трирічний  строк  позовної давності,  якщо інше не
передбачено законом.
     Встановлений ст.112  ЗК  місячний строк для оскарження в суді
рішень рад щодо земельних спорів є  процесуальним,  тому  в  разі,
коли  його  не  буде поновлено через неповажність причин пропуску,
заява про вирішення  земельного  спору  відповідно  до  ст.85  ЦПК
залишається  без  розгляду.  При оскарженні інших рішень рад діють
відповідні строки,  передбачені ЦК, Законом України "Про звернення
громадян" ( 393/96-ВР ) або іншими актами законодавства України.
     27. Визнати такою,  що втратила  чинність  постанову  Пленуму
Верховного  Суду  Української  РСР  від  27  червня  1986  р.  N 7
(   v0007700-86   )  "Про  практику  застосування  судами  України
земельного законодавства при розгляді цивільних справ".
 
 Голова Верховного Суду України                         В.Ф. Бойко





>





Последние новости

 
Курсы НБ Украины
Валюта
USD26.23718
EUR31.23536
RUB0.45062
PLN7.29713
BYR
Реклама
Реклама



Наша кнопка